Дипломат Олександр Мацука: Хуторянська дипломатія
Саме Леонід Кравчук заклав підвалини російської анексії Криму. Він заклав міну під цілістність держави, яка вибухнула у 2014-му році.
Найвеличніший лідер сучасності, за версією Єрмака, нарешті знайшов собі рівного. 22-го серпня Зеленський повідав світові, що: "Леонід Макарович [Кравчук] - один з найкращих дипломатів української сучасності, я це знаю. Я не просто впевнений, я це бачив. [...] Так, йому допомагають [у Тристоронній контактній групі] і пан Фокін, і пан Рєзніков, і багато робить Андрій Єрмак, і Руслан Демченко... Така потужна команда, там багато людей. Кравчук - це обличчя нашої сьогоднішньої групи, обличчя української дипломатії, кращого у нас немає, я так вважаю".

Я навіть не повірив своїм очам, коли таке прочитав. Не знаю чого в цій заяві більше: невігластва чи зневаги до професіоналів? По суті, президент напередодні Дня незалежности відхаркнувся і смачно плюнув в обличчя українським дипломатам. Кравчук — один з найкращих дипломатів сучасности? Справді? Обличчя української дипломатії? Хто!?? Кравчук?? Якщо дипломатією вважати вміння проскакувати між крапельками, підмінювати поняття, позичати в Сірка очі та брехати, — тоді, звичайно, Кравчук у цьому кращий. Як колись казали: «Запорожець – найкраща машина для того, хто іншої не бачив».

На тлі делегації в ТКГ Кравчук може й кращий, бо там взагалі жодного дипломата немає. Демченка, недолюстрованого «сірого кардинала МЗС» часів Януковича, що брехав іноземним послам про Майдан та розсилав злочинні інструкції в українські закордонні заклади, можна до уваги не брати. Він дипслужбу зганьбив, та й кваліфікація у нього на рівні ліврейного лакея. Інші члени «потужної команди» МЗС тільки ззовні й бачили.  

Яке ж воно, оте «обличчя української дипломатії»? Дехто вважає його маразматиком, а Зеленський українським Талейраном. Де ж правда? Посередині? Ні, правда — збоку. Кравчук був і залишився секретарем ЦК Компартії з ідеології, лицеміром за виєзначенням, який дуже добре навчився перевзуватися на ходу. Покладатися на людину з такою біографією та політичним багажем – себе не поважати.

У найкращого дипломата сучасності напевне мають бути й відповідні досягненя. Дипломатичні «здобутки» Кравчука ми з кров’ю відкашлюємо донині. Саме він заклав підвалини російської анексії Криму, коли підписав у вересні 1993-го року «Масандрівські угоди» про передачу Росії Чорноморського флоту та його інфраструктури в Криму. Це сталося вже після того, як у липні того самого року Москва зазіхнула на Крим, заявивши про "російський статус" Севастополя та проголосивши його «головною базою єдиного Чорноморського флоту». Українська дипломатія (та, що справжня) тоді домоглася ухвалення заяви голови Ради Безпеки ООН із засудженням цих посягань, тим самим зупинивши першу російську спробу анексувати частину української території.  Але «найкращий дипломат сучасности» повівся на московський лемент, буцімто флот нема куди дівати, і що нову базу треба будувати аж до другого пришестя. У той самий час, коли Кравчук «зливав» чорноморський флот, у вересні 1993-го року, я брав участь у переговорах про вивід російського флоту з морської бази в Лієпаї (Латвія) та учбового центру підводних човнів у Палдіскі (Естонія). Там Росія також стверджувала, що не зможе вивести флот протягом кількох років. Але коли в Ризі й Таллінні вперлися, росіяни увімкнули задню й швиденько звільнили обидві бази. А в Лієпаї навіть кораблі покинули, бо виводити ті іржаві корита виявилося собі дорожче. Ні Латвія, ні Естонія тоді не були в НАТО, але їхня послідовність і твердість у відстоюванні своєї позиції зіграли свою роль. Кравчук же у питанні Чорноморського флоту спробував, як завжди, «пропетляти». А насправді заклав міну під цілістність держави, яка вибухнула у 2014-му році.

Дипломатичні здобутки товариша Кравчука не обмежуються флотом. У питанні ядерного роззброєння він також неабияк відзначився. Кравчук зазвичай ображається, коли йому закидають про Будапештський меморандум і нагадує, що його підписував Кучма. Це правда. Але не вся. Переговори про передачу Росії ядерної зброї вів саме Кравчук. Ще у 1992-му році він підписав угоду про переміщення ядерних боєприпасів з території України до Росії, а у 1993-му — угоду про утилізацію цих боєприпасів у Росії. Нарешті, 14-го січня 1994-го року, президент Клінтон трохи не за вухо притяг Кравчука до Москви, де він підписав «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії. При чому, підписав самочинно, всупереч незадовго до того ратифікованому Верховною Радою Лісабонському протоколу (СНО-1), за яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь, розміщених на території України. У Тристоронний заяві Росія, США та Велика Британія дали обіцянки гарантій безпеки Україні, які пізніше були оформлені Будапештським меморандумом. Тобто, Кучма підписав меморандум про гарантії, а під здачею ядерної зброї підписався Кравчук. Оце і є вся правда. Але Кравчук не був би самим собою, якби не пересмикував факти.  От і зараз він каже, що не підпише нічого, що буде суперечити суверенітету України.  Він може й не підпише, але домовиться про це.  Так само, як він зараз прикидається «поштовою скринькою», звертаючись до Верховної Ради з російською вимогою змінити закон про місцеві вибори.  Так само, як пропонує замінити слова «особливий статус» на «особливий режим адміністративного управління», не змінюючи при цьому суті.
Як би в Офісі президента не надимали бульбашку іміджу Кравчука, він ніякий  не Талейран чи Меттерніх. Він скоріше отой літературний «сліпий», що стояв на розі Хрещатика та Прорізної.  Бо так само готовий нас «продати, купити і ще раз продати».

Олександр Мацука, колишній Голова Секретаріату Ради безпеки ООН
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити