Такий висновок роблять Микола Мельник та Сергій Різник у статті «Конституція майбутнього чи констатація минулого» в газеті «Дзеркало тижня». Їхні переконання ґрунтуються на результатах соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова в червні 2012 р.
Автори публікації вважають, що змінити ситуацію в країні на краще можна й без зміни Конституції. Головне сьогодні — забезпечити дію Основного Закону. "Демократія помирає не через слабкість закону, а через слабкість демократів" (Франсуа де Ларошфуко).
 ))
Алгоритм забезпечення дії Конституції є універсальним і простим: неухильне дотримання її положень усіма; безумовне виконання її приписів тими, кому вони адресовані; невідворотність відповідальності за кожне її порушення.


Підводячи підсумки, автори публікації зазначають:

- Україні потрібна не просто конституційна реформа (зміна Конституції), а конституційна модернізація всього державного механізму. Обґрунтовані зміни до Конституції можуть зіграти позитивну роль у розвитку України лише за умови одночасних змін в організації і функціонуванні державної влади, забезпеченні реалізації конституційних норм відповідними матеріальними, організаційними та іншими ресурсами;

- наявні в Україні системні соціально-економічні та політичні проблеми не є наслідком недосконалості Конституції. Якщо говорити про конституційний аспект, то вони зумовлені переважно негативним ставленням до Основного Закону та його невиконанням — Конституція і суспільне життя в Україні не збігаються у своїй основі. Ключовою ж причиною вітчизняних негараздів є політична влада, яка від початку існування нашої держави добре організовує власне життя, але впродовж усього періоду незалежності виявляє нездатність забезпечити ефективне державне управління в інтересах усього суспільства;

- чинна Конституція, за належного використання її потенціалу, дає достатньо можливостей для прогресивного розвитку держави на засадах демократії і верховенства права. Зміна Конституції без зміни сутності влади не покращить ситуацію у країні. Більше того, вона її може істотно погіршити та слугувати детонатором суспільно-політичних потрясінь (зокрема, в разі застосування необґрунтованих підходів до вирішення особливо дражливих суспільних питань);

- сьогодні немає необхідності у проведенні повномасштабної конституційної реформи, тобто підготовки і прийняття нової Конституції. Саме така позиція є домінуючою серед громадян України. Як свідчать результати проведеного на початку червня 2012 р. соціологічного опитування, 48,3% тих, хто виступає за необхідність проведення конституційної реформи, вважають, що до Конституції слід внести лише часткові зміни. І тільки 12,8% підтримують прийняття повністю нової Конституції як цілісного документа (38,9% із відповіддю не визначилися). На наш погляд, певні положення Конституції могли б бути вдосконалені. Але чи робити це сьогодні, є питанням політичної доцільності;

- започаткована конституційна реформа має право на продовження та логічне завершення за умов: здійснення її в суспільних та державних, а не в суб’єктивних чи вузькополітичних інтересах; спрямування її на вдосконалення окремих конституційних положень (тих, що насправді цього потребують); пріоритету в цій роботі професійного над політичним.

Нам усім слід усвідомити, що вибори та революції є не єдиними способами змін ситуації в державі. Використання лише таких інструментів суттєво звужує демократичні можливості розв’язання політичних суперечностей і досягнення суспільно значимих цілей. Треба використовувати кожну можливість (зокрема й удосконалення Конституції), щоб покращити нашу державу, орієнтуючись не на ситуативні обставини, а на довгострокові національні інтереси. А це вимагає, насамперед, від тих, хто сьогодні при владі або бореться за неї, по-перше, надавати перевагу суспільним інтересам над своїми особистими та політичними, по-друге, у «відстоюванні народних інтересів» перейти від боротьби «на знищення» до конструктивного співробітництва. Якщо вони справді переймаються проблемами України та її народу (як це декларується), то об’єднання влади та опозиції задля вирішення національно стратегічних питань є неминучим. Бо ділити в цій справі нічого, крім відповідальності за ситуацію у країні. Поки ж у цьому питанні досягнуто доволі скромного результату: за 20 років незалежності України змогли об’єднатися окремо влада та окремо (та й то частково) — опозиція.

Залежно від справжніх мотивів і мети започаткованого конституційного процесу й буде остаточно визначена місія Конституційної асамблеї — або вона стане «лабораторією» з вироблення об’єктивно потрібних конституційних змін, або ж їй доведеться зіграти роль ширми, покликаної приховати реальні наміри її використання в особистих та вузькополітичних цілях. Від цього залежить, яким шляхом розвитку піде Україна: шляхом самозбереження та самопродукування влади, чи шляхом демократії і верховенства права. Час, який спливає дуже швидко, покаже…

Повний текст статті

 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити