Борис Соколов: Донбас: "Живі мішені" чи мотивовані бійці?
Загибель чотирьох українських морських піхотинців ще раз підтверджує всю фальшивість "хлібного перемир’я" на Донбасі.
Українські військові мають наказ вогню не відкривати, й протилежна сторона цим щосили користується. При цьому українські війська перебувають у становищі, що не дуже відрізняється від становища вагнерівців за Євфратом, коли вони атакували позиції курдів і потрапили під вогонь усіх систем американської зброї, якій нічого не могли протиставити. Різниця полягає лише в тому, що тодішній розгром вагнерівців і подальше їхнє виведення з Сирії через падіння боєздатності й повне небажання продовжувати надавати «братську допомогу» Башару Асаду стався виключно через абсолютну перевагу американського озброєння й систем управління над російським та ще через російську звичку сподіватися на «авось». А українські морські піхотинці загинули зовсім не тому, що російсько-сепаратистські війська мають якісніше озброєння, ніж українські, або перевершують своїх противників за рівнем бойової підготовки й мотивованості до боротьби. Озброєння сторін приблизно рівне, а за рівнем бойової підготовки й мотивованості перевага, швидше, на українському боці. Українська армія все-таки використовує під час навчань військ певні стандарти НАТО, тоді як російська сторона більшою мірою все ще орієнтована на радянські стандарти. І тоді як українські бійці в Донбасі б’ються за незалежність і відновлення територіальної цілісності України, у сепаратистів Донбасу й росіян, які б’ються на їхньому боці, немає жодних мотивів для продовження боротьби, окрім суто матеріальних у вигляді платні (у російських офіцерів є ще мотив у вигляді продовження кар’єри в російській армії). Подібні мотиви не дуже спонукають людей ризикувати головою. Тому головним чинником загибелі морських піхотинців стала наявність наказу в українських військових під загрозою кари не відкривати у відповідь вогню, і протилежна сторона про це добре знала, тому ті, хто здійснював розстріл, нічим не ризикували.

Вагнерівці після Хишима повністю втратили мотивування воювати в Сирії тому, що вони підписувалися лише на ведення бойових дій проти сирійських повстанців, які майже не мають важкого озброєння й ефективних засобів ППО, а не проти американців. А оскільки зіткнення з американцями сталося з катастрофічними для бригади «Вагнера» наслідками й виключити повторення подібного зіткнення не можна, весь інтерес до війни в Сирії у вагнерівців одразу пропав.

Українські військові володіють певною перевагою над своїм противником, що й доводиться співвідношенням втрат у попередніх боях. Але ця перевага визначалася, зокрема, й тим, що їм дозволялося відповідати вогнем на вогонь, а у низці випадків і застосовувати певні превентивні дії. Категорична ж заборона на ведення вогню у відповідь просто перетворює українських солдатів і офіцерів на лінії фронту на «живі мішені», що сприяє швидкій деморалізації армії, появі відчуття, що її зрадили, і зникнення мотивів для продовження боротьби. Якщо армії не буде дано дозвіл давати повноцінну відповідь на провокаційний обстріл, дуже скоро може початися масове дезертирство з фронту, не кажучи вже про неминучі в таких умовах труднощі з набором добровольців. Добре, звичайно, мріяти про створення української армії, підготовленої за стандартами НАТО і з НАТОвським же, передусім американським, озброєнням і бойовою технікою, покликаною стати потужним заслоном на шляху російської армії до Європи. Але такій армії буде гріш ціна, якщо особовий склад не буде мотивований на боротьбу з агресором.

Логічною відповіддю на російсько-сепаратистську провокацію має стати наказ, що дозволяє українським військовослужбовцям відкривати вогонь у разі виникнення будь-якої загрози їхньому життю. Дзвінок же Президента України президентові Росії, тобто верховному головнокомандувачу тієї армії, що воює на Донбасі проти українців, і прохання «вплинути» на донецьких сепаратистів, що розперезалися, виглядає дещо дивно й наївно. Жодних непідконтрольних Росії збройних формувань на Донбасі давно вже немає. Усі скільки-небудь самостійні польові командири сепаратистів або винищені російськими спецслужбами, або, в разі тих небагатьох, кому пощастило, на кшталт Ігоря Стрелкова й Ігоря Безлера, вивезені до Росії. Зараз «армійські корпуси» «днр» і «лнр» складаються з російських офіцерів і частково сержантів, з певної кількості російських добровольців-контрактників і з місцевих уродженців, причому всі вони пройшли навчання за програмою російської армії й на російських полігонах. Є, ймовірно, і якісь російські частини спецназу, група бійців яких якраз і могла здійснити провокаційний обстріл, жертвами якого й стали морські піхотинці. Те, що це була саме провокація, сумнівів немає, оскільки за нею послідував провокаційний же перетин двома високопоставленими представниками «ЛНР» лінії розмежування в районі Станиці Луганської, причому вони не лише не були заарештовані українською стороною під приводом, що перебували в нейтральній зоні, а й публічно заявили: «Станиця й Щастя — наші». Ну, а потім маріонетковий глава «ДНР» Денис Пушилін поклав відповідальність за зрив перемир’я на українську сторону, яка нібито в особі свого керівництва «насправді миру не прагне».

Недивно, що Путін порадив своєму українському колезі припинити обстріли мирного населення Донбасу, які вона нібито веде. А заразом повторив умови капітуляції України: надання «особливого статусу» «днр» і «лнр», закріпленого в Конституції України, й повна амністія сепаратистам. Останні ж почали стверджувати, що ніякого обстрілу вони не здійснювали, а це, мовляв, у українських морських піхотинців боєприпаси здетонували — самі й винні.

Сьогодні зрозуміло лише одне — без надання українському командуванню на місцях певної свободи дій в обранні засобів реагування на збройні провокації російсько-сепаратистських сил Україна ризикує позбутися боєздатної армії, створеної з таким трудом за п’ять років війни. Демонстрація слабкості у відносинах з Росією для України смерті подібна.

Борис Соколов, російський історик, публіцист
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
+1 #2 Varnak 13.08.2019 17:15
"у сепаратистів Донбасу й росіян, які б’ються на їхньому боці, немає жодних мотивів для продовження боротьби"

Гадаю, це не точна дефініція, бо насправді це війська РФ, найманці РФ і колаборанти, які б’ються на їхньому боці, а в Україні триває вітчизняна війна з загарбниками РФ, а не внутрішній громадянський конфлікт.
Цитувати
 
 
+1 #1 Varnak 13.08.2019 16:52
Никакого злорадства, только грусть
Юрій Бірюков
03.08.2019

Понимаете, я ведь на самом деле не умею и не хочу злорадствовать на теме армии, это для меня невозможно. И будь я “классическим зрадофилом”, я сейчас мог бы писать лонгрид за лонгридом, радостно рассказывая и показывая как сворачивается и скукоживается. Но я не умею злорадствовать на тему армии, да и причина остановки строительства 6 из 8 зданий проекта #184общаги на одной, весьма конкретной, площадке – там не в МО дело и не в новой власти. Там коммерсанты сильно рассчитывали на то, что смогут при “новых” задрать стоимость строительства, а договор вообще такого не предусматривает , мы специально там заложили “твердую” стоимость. Время идет, цены растут, строители все ждут, стройки стали.

Так вот, дело не в злорадстве. Просто жалко и грустно как-то. На площадке 8 двухэтажных общежитий, а еще там должны были строить четыре дома для сержантов, а еще рядом три дома для офицеров. Мы как-то так вот пытались комплексно придумать, чтобы желающий прийти в армию мог сразу увидеть жилищную перспективу. Не на бумаге, не в рассказах, а в реальных домах. И мы считали количество резервных “пустых” коек в общежитиях, чтобы командиру было легче рекламировать службу именно в своей бригаде. Мы хотели создать КОМПЛЕКСНЫЙ подход к развитию армии.

Прошел год с момента первой иллюстрации.

Стройки в замороженном состоянии, там явно будут расторгать договора и заключать новые. По новой, более высокой, цене. Я не представляю, кто будет министром обороны в следующем году, но явно, это уже можно сейчас констатировать, в бюджете МО следующего года уже не будут зашивать развитие и увеличение темпов строительства служебного жилья. Вопрос в подготовке бюджета и в прохождении бюджета через Кабмин и Парламент – кто там будет ставить армию в приоритете?

История с новой формой, с системой питания, со строительством – это же всегда был комплексный подход со стороны Офиса реформ МОУ, самого Министра и Верховного Главнокомандующ его, да, я про Петра Порошенко. Работало это все именно в комплексе.

Комплексное развитие армии теперь превратилось в сокращение должностей в боевых бригадах. Процесс запущен, процесс идет полным ходом. Вчера еще и пришла телеграмма о том, что “короткие” контракты скоро финально отменят и минимальный контракт будет 3 года. Последствия? Они предсказуемы.

Наша армия пережила свой Ренессанс, маятник качнулся в другую сторону. Тут нет злорадства, тут только грусть.

Прошло три месяца с момента избрания нового Верховного.

https://tverezo.info/post/100739
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити