Україна залежна
У ці дні, коли ми відзначаємо 21-шу річницю Незалежності нашої держави, чи не кожен свідомий громадянин ставить перед собою низку непростих питань. Зокрема, чи маємо ми саме таку Україну, за яку боролися наші діди і прадіди? Чому, маючи власну державу, українці бідують на рідній землі? У чому, нарешті, головна проблема сучасної України?
З цими запитаннями кореспондент сайту "Дух волі" звернувся до кандидата в народні депутати, заступника голови Української республіканської партії Ростислава Новоженця (на фото).
- Колись Юліан Бачинський, один з ідеологів націонал-демократії, створюючи у 1895-му році разом з Іваном Франком першу на теренах сучасної України політичну партію, написав програмний документ "Україна невільна". Як не прикро, багато тез, виголошених понад століття тому, залишаються для нас актуальними і тепер, - відповідає Ростислав Новоженець.
І сьогодні незалежність залишається тільки на папері. Якщо брати юридичну складову, то Україна як незалежна держава є членом ООН, європейських структур, тобто де-юре вона незалежна. А де-факто вона є окупована. Хтось каже, що українці встановили свою владу, мають кордон… Чого, мовляв, нам іще потрібно? Та коли з висоти прожитих років у так званій незалежній Україні оцінювати ситуацію напередодні створення держави, то ми побачимо, що всі перебували тоді у величезній ейфорії. А це завадило тверезо дивитися на речі та приймати правильні рішення.
Ми беззастережно вірили нашим провідникам-лідерам, і ті помилки, яких тоді припустилися, на жаль, виявилися фатальними. Бо зовсім іншим пішли прибалтійські держави, які можемо взяти собі за приклад.
- У чому ж суть основних помилок?
- По перше, у 1991 році було проголошене не відновлення незалежності, а сама незалежність. Тобто сьогодні нам закидають, мовляв, ви такі молоді, маєте лише 21 рік, мовляв Мойсей 40 років водив євреїв пустелею... То що, ми повинні іще 20 років тлумитися, шукаючи для незалежної України "правильного шляху"?
Насправді нашій державі щонайменше понад 90 років, якщо брати відлік від УНР, бо звідти ми взяли і прапор, і герб, і гімн.
Друга помилка - Верховна рада проголосувала за закон про спадкоємність від УРСР. Це ж нонсенс! Автоматично сприймається комуністична партія яка буда тоді владою, усі радянські закони і порядки. Виходить, ми маємо їх змінювати, заплутуючи законодавство, беззмістовно сперечаючись з різних причин. Тобто, маємо «удосконалювати» державну тоталітарну машину замість того, щоб на новому місці збудувати нову країну. Прийняли б спадкоємність від УНР – опинилися б у правовому полі, де немає місця імперським пережиткам.
І третє. Це, мені здається, - ключове питання. У Прибалтиці уклали закон про громадянство, яке надавалося воно не всім підряд, а тільки тим, хто був громадянами ще до 1939 року незалежних прибалтійських держав, тобто до окупації, а також їхнім нащадкам. А головне - людина мала скласти іспит на достатнє знання державної мови і національної історії. Одразу вирішили проблему з так званими російськомовними, які ніколи не бажали визнавати відновленої незалежності і тягнули назад в неіснуючий СРСР. Звісно, ніхто їх не виганяв з домівок. Хочеш жити у країні – маєш вид на помешкання. Але громадянство, тобто право бути обраним та обирати владу, право займати державні посади і, таким чином, впливати на політику країни, потрібно ще заслужити.
- Можливо, у Прибалтиці зробити такі дії було трохи легше, бо російськомовні громади були меншими?
- Насправді, усе навпаки. Це в Україні приїжджого населення, настрої якого вдало використовує в своїх інтересах п’ята колона, є лише 17%. А в Естонії, наприклад, росіян було 40%. Це ж катастрофа для національної політики маленької держави. Якби їм тільки автоматично надали громадянство, як це зробили в Україні, Естонія, без сумніву, була б зараз не в ЄС, а в СНД та Митному Союзі. Бо ж усім відомо як мислять росіяни: куди б я не приїхав, там мені й Росія...
Проблема України, власне, і полягає в тому, що, проголосивши незалежність, ми не зробили нічогісінько, аби позбутися бодай зовнішніх атрибутів московської окупації. Хіба тільки прапор і гімн замінили, та й то маємо постійні нападки з боку комуністів: то їм кольори не подобаються, то слова... Чи хтось пам’ятає, щоби після 1991-го року, наприклад, з України виводилися окупаційні війська? Коли вводилися, ми знаємо – 1920-го року Московія знищила УНР...
Тепер давайте пригадаємо, на чому тримався радянський окупаційний режим? На спецслужбах і силових відомствах. Хтось чув, щоб з України були депортовані працівники КДБ? Такого теж не було.
Фактично на всіх щаблях державної влади, а також на ключових посадах в економіці, фінансах, великому бізнесі залишилися люди, які раніше мали в кишені партійні квитки КПРС. Зараз їм на зміну приходять їхні ж нащадки.
Ще одна біда українця – непомірна толерантність до всіх, в тому числі й до одвічних ворогів. Власне, тому за 21 рік ми так і не змогли стати господарями у своїй державі. Пригадуєте, як розповідали про майбутнє України у 1991-му найбільші її "патріоти"? Мовляв, треба зробити так, щоб росіянин у нас жив краще, ніж у Росії, щоб Єврей жив краще, ніж в Ізраїлі... Ну так і зробили. А хто думав про долю корінної нації?
- В такому разі, як же нам ставитися до Дня Незалежності 24-го серпня?
- Звичайно, як до державного свята. Але ми маємо пам’ятати, що у нашій історії були й інші не менш важливі дати, пов’язані з державотворенням. До того ж, боротьба за фактичну, а не формальну незалежність України у нас ще попереду.
Відповіді записав Василь Іванців
Інф. Дух воліКоментарі
