З річницею! Рік пройшов - нічого не змінилося. Не змінилися і ми? Навіть тема рубрики на УП залишилася "7 років Майдану". Хоча вже - 8...
Сьогодні поклацав увечері кнопки в телевізорі - і не стільки засмутився, скільки затвердився в гірших припущеннях. На жаль... Про це розповів Олексій Мочанов у блозі для Української правди.
Телевізійники, левітуючи зі своїми рейтингами і внутрячковими Тефі-Телетріумфами, вже не криючись вважають Громадян України комахами і травоїдними, і ми самі дозволяємо себе вважати такими, жуючи телевізійну траву-жуйку.

На 5 каналі йдуть вкрай актуальні й потрібні простому українцеві сюжети то про Гану, то про NASA і роботу астронавтів у безповітряних умовах відкритого Космосу.

На Тонісі замість Діми Тузова часів Віталі Докаленко - "домінантні самці морських левів і слонів півострова Вальдес" (шматочок суші на атлантичному узбережжі Аргентини. Площа - 3625 км2. Велика частина півострова являє собою незаселену територію).

Про інші "кнопки" навіть говорити не доводиться:

- нескінченний "Глухар" на ТРК Україна,

- якась високохудожня низькопробна хрінь про Середню Азію і курителів плану на Інтері,

- очікувана і нескінченна реклама на ICTV і СТБ,

- серіал ні про що з вульгарним закадровим реготом-підказкою на Новому...

І тільки на ТВі "посиденьки на тему Майдану" та інтерв'ю з Княжицьким, але це теж серіал, і теж практично ні про що...

Ні слова про 22.11.2004. Для цієї Річниці виділено трохи кілобайт в інтернеті. Які часи - таке і підпілля...

Тим не менш, у 2004-му в цей час ми з подивом, в ейфорії і без побоювання невеликою компанією автомобілістів спiшилися біля Бессарабки та тинялися по Хрещатику і Майдану, спілкувалися з людьми і думали про те, як і з ким жити далі. Питання "Де?" - не стояло. Наш Дім був і залишається тут, в Україні. Де б не були потім розкидані наші могили...

Не знаю, хто як, а ми в більшості своїй не голосували за Ющенка з Тимошенко, і навіть не проти Януковича з Кучмою.

Тоді основний мотив "протестного" голосування був проти Неправди.

І проти процесу передачі влади в країні у спадок, як при царі батюшці. Яким ніхто з нас Старого Даниловича не вважав.

Та й Федорович відверто не тягнув на "прекрасного Принца".

Ми робили тоді сюжети для Тонісу і тузовського телемарафону. З Майдану. З під оточення Адміністрації Президента. Із засіяного Хлібним Даром майданчика перед ЦВК. Із "ж/д"-відстійника біля Маргаринки, де розкинувся готельний парк вагонів "оплоту Регіонів", робітників зі Сходу, мало не відокремився в ПіСУАР (Південно-Східну Українську Автономну Республіку, для тих хто раптом не в курсі або призабув).

Ми вірили. У людей, які покликали нас за собою.

І в Ідею про те, що можна зажити добре і гідно всім нам, великій українській родині, у себе вдома. А не допомогти перерозподілити ліжбища біля годівниць тим, хто і так проводив біля цих годівниць увесь свій вільний і робочий час, просто хотів проштовхнутися ще ближче, щоб уже навіть уві сні морду від корму не відривати...

Коли вони нарешті нажеруться??! Або, як у деяких бродячих тварин, особливо вовкоподібних, відчуття ситості не настає ніколи?! На жаль, люди, які звали нас усіх за собою, в більшості своїй виявилися некомпетентними, демагогами, брехунами і пристосуванцями.

Ми йшли Звідки, сподіваючись, що вони знають - Куди.

Вони знали - Куди.

І схоже дуже сподівалися, що їх доведуть до входу, а далі вони якось самі, без нас, за закритими дверима і високими парканами, зрідка з'являючись у Шустера (мені вже багато років здається, що саме Савікас є реальним, а не технічним керівником нашого парламенту, оскільки більшість депутатів не з'являються на роботі, не працюють у комітетах, комісіях і в сесійній залі, а коротають вечори у Шустера в програмах...)

Я, як і більшість людей, не знаю, що робити далі.

І, найголовніше, не розумію - з ким.

Кому вірити, кому довіряти, на кого сподіватися і в кому не сумніватися? У моєму гуглі з яндексом немає таких діячів, прізвищ та політсил, кому хотілося б повірити. Незважаючи на те, що знайомих серед політиків вистачає.

Але мабуть "політик" - це не статус у соціальній мережі, а стан душі і серця, коли ти йдеш у політику за інфарктом, наплювавши на себе і своє життя, заради благополуччя інших, абсолютно незнайомих тобі, чужих і ні для чого тобі не потрібних людей.

Але це явно не про наш політикум".

Цікаво, звідки вони таке слово взяли?

Похідне від паноптикум (збори, колекція, виставка різноманітних надзвичайних, унікальних предметів, воскових зображень людських фігур, дивовижних, химерних живих істот. У переносному значенні (іронічно) - хаотичний набір всякої всячини. - яндекс.словники)?

Або від тераріум?

Тераріум однодумців, які живуть у банку за куленепробивним парканом і думають тільки про себе...

Тим не менш: всіх, хто пам'ятає вечір 22 листопада 2004 року - зі святом!

Шкода, що люди, у яких ми вірили, не змогли або не захотіли? або навіть не планували?) знайти спільну мову одне з одним і з нами, відмовитися від особистих амбіцій і робити спільну справу. На користь ВСІМ, а не для себе коханих, своїх друзів, спонсорів і кумів.

Врешті-решт, соромно і моторошно на душі має бути їм.

А не нам.

Нам соромитися боятися і ховати очі -

Нема чого.

Нічого.

І не від кого.

Ще нам, браття Українці, усміхнеться доля!...

Хай щастить.


Олексій Мочанов для Української правди,   фото: simya.com.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
-4 #1 Viktor 22.11.2012 12:47
Никакая это была не революция. Это была тусовка наивных зевак на Козьем болоте.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити