Ірина НОВИЧЕНКО,
  Інститут метафізичних досліджень "Перехід-IV"

В українських народних казках часто розповідається про живу, цілющу воду, яка має магічні властивості. Достатньо лише покропити такою водою тяжко зраненого чи загиблого воїна – і оживе він, і знову готовий битися з ворогами. Сучасна Україна нагадує могутнього богатиря, знесиленого в незліченних битвах зі злом. Цей богатир чекає на живу воду, що зцілить його фізичні й душевні рани, дасть нові сили для життя й боротьби.
Жива вода – це метафоричний образ, це символ, створений народною уявою в давні часи. Тисячі маленьких джерелець, струмочків, потічків, пробиваючись крізь товщу земних порід, зливаються в могутні ріки, що приховують величезну нуртуючу силу. Пройшовши очищувальний шлях із глибин до поверхні землі, вода набуває незвичайних властивостей, зцілюючи закодованою в ній інформацією.

Могуть української нації так само визначається життєвою силою й могуттю кожного українського роду, кожної української людини. Живою водою, що здатна зцілити застарілі душевні рани, зміцнити нашу волю до життя й духовно-культурної експансії, є родова пам’ять.

Кожен із нас, сучасних українців, має відчувати себе переможцем. У наших фізичних тілах, у наших генах закарбовано інформацію про грандіозні еволюційні змагання пращурів, які впродовж багатьох тисяч років мешкають на теренах нинішньої України. З любов’ю і вдячністю згадуючи славні діяння попередніх поколінь, ми отримуємо доступ до невичерпного джерела життєвої сили. Адже наше колективне несвідоме пам’ятає і подвиги мисливців на мамонтів, і завзяття й мужність захисників рідного краю від чужинських навал, і творчі звершення видатних новаторів людства, які приручили коня, винайшли колесо й віз, збудували перші міста-держави, створили божественно прекрасні мову й пісню.

Джерела родової енергії відкриті для кожного. Бо кожен може розгорнути родинний альбом, з любов’ю вдивитися в рідні обличчя на світлинах, намалювати Дерево Роду, постаратися якомога більше дізнатися про свою родину – про тих, хто живе поряд і хто вже відійшов у вічність. Кожен може зібрати родичів, щоб усім разом, із дітьми й онуками, згадати тих, хто колись жив, любив і продовжував їхній рід.

Поет Павло Тичина 1943 року писав про Україну й українців:

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.

Сила Правди, яку захищає світове українство, – непереможна. І так буде, допоки душі Пращурів зорями світитимуть нам із Вирію, тримаючи в нерозривному гармонійному зв’язку мертвих, і живих, і ненароджених земляків наших.  
Джерело

 

 

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #1 Олексій 27.04.2011 09:43
Мертві душі спостерігають за діяннями живущих, а нащадки згадають!..
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити