Недієздатна концесія: палаци та замки чекають нових господарів
Задля порятунку пам’яток національного значення Львівщина першою в Україні віддала у концесію замок і палац. Експеримент виявився невдалим, підвели концесіонери. Утім, як повідомили в Deutsche Welle, відмовлятися від ідеї область не збирається.
На теренах Львівщини зосереджено понад 20 відсотків пам’яток національного значення, більше трьох десятків палаців, фортець та замків. Всі вони потребують солідних капіталовкладень. За останні двадцять років кілька з них вже стали руїнами, бо необжиті та пустують. Концесія і приватний інвестор нині є єдиною надією на збереження та відновлення історичних об’єктів, каже керівник управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА Валерій Потюк.

У лютому 2010 року область підписала угоду з приватним підприємцем, який погодився профінансувати реконструкцію палацу у селі Тартаків на Сокальщині. Палац збудовано у 19 столітті, це колишня резиденція графів Потоцьких. Нині ця пам’ятка у "плачевному" стані, після двох пожеж практично залишилися одні стіни без даху. Згідно з договором, концесіонер зобов’язувався в перші роки розробити документацію для виведення палацу з аварійного стану, відновити та ввести в експлуатацію впродовж 10 років як музейно-відпочинковий комплекс.

За попередніми підрахунками експертів, пам’ятка потребувала не менше ста мільйонів гривень. Минули роки, а новий господар нічого не зробив. "Втрачено час, нині палац потребує не реставрації, а відтворення. Концесіонер нарікав на економічну кризу, а тепер не виходить на зв'язок, справу передано до прокуратури, а область в одноосібному порядку розриває угоду з концесіонером, який мав стати господарем на 49 років",- розповідає Валерій Потюк.

Вдосконалення договору

Цього ж року, окрім палацу, у концесію також було віддано і замок князів Острозьких 16-17 ст., що у Старому Селі (Пустомитівський район). Замок використовували як оборонну споруду, товсті мури висотою 8 метрів. З шести башт нині збереглося лише три. За два роки господар теж не проводив жодних робіт на пам’ятці. Утім, каже Потюк, цей концесіонер подав нові графіки реконструкції об’єкту і робить проектно-кошторисну документацію, готовий продовжити співпрацю.

За умовами концесії, пам’ятки залишалися у державній власності. Цікаво, що в обох випадках держава перевіряла платоспроможність концесіонерів і на конкурсній основі передавала споруди. "Негативний результат – це теж результат,- зазначив в інтерв’ю DW віце-президент українського бюро Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС) Андрій Салюк. - Біда якраз не у концесії, а у відборі людей. Тепер бачимо, що механізм треба удосконалювати. Більш пильно перевіряти фінансовий стан підприємців, які зголошуються стати господарями історичних маєтків, вимагати список джерел залучення коштів. Скласти чіткий календарний графік робіт, і не по півроку, як це є нині, а по місяцях, щоб посилити контроль, запровадити постійний моніторинг і слідкувати за динамікою". Стало зрозуміло, що договори слід укладати по-іншому.

Добре, що спробували, але погано - що не вийшло, резюмує експерт. У Європі умови концесії себе виправдали, і в Україні вони теж мають право на життя, переконаний представник ІКОМОС. Підприємцям, які беруть на себе таку відповідальність, треба постійно нагадувати, що палаци не стають їхнью приватною власністю, до пам’яток має бути вільний доступ і належне збереження.

Бізнес-план для замків

Хоча експеримент і не вдався, визнають в адміністрації, і "перший млинець став комом", але від схеми передачі в концесію таки не відмовлятимуться. Управління розробило інвестиційні пропозиції на чотири десятки пам’яток, каже Валерій Потюк. Аналогічну інвестиційну пропозицію слід розробити на кожний об’єкт в області, який держава не в стані утримувати чи реставрувати, вважає чиновник.

До роботи треба залучити інститути, зробити ескізний проект, розрахувати витрати, час реставрації і час повернення вкладеного, і вже з цим документом шукати інвесторів, пояснює Потюк. А вони таки є, додає співрозмовник, однак продукт має мати "товарний вигляд", а не руїни, що зазвичай відлякують. Україна потребує національної програми порятунку культурних цінностей, переконаний чиновник, а ще слід окремо створити національну агенцію з охорони культурної спадщини, яка б об’єднала всі служби, що нині опікуються цією проблемою.

Інф.: dw.de

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити