Професор Гасан Гусейнов: У Москві неможливо знайти нічого на інших мовах, окрім убогої та клоачної російської
29 жовтня російський професор і доктор філологічних наук Гасан Гусейнов на своїй сторінці у Facebook написав, що "в Москві, із сотнями тисяч українців і татар, киргизів і узбеків, китайців і німців, неможливо знайти нічого на інших мовах, окрім убогої та клоачної російської". Цей пост підірвав увесь російський інформаційний простір, професора звинуватили в русофобії й вимагали публічних вибачень.
Після цього за російську мову заступився навіть президент РФ Володимир Путін. Чому – професор розповів у першій частині інтерв'ю OBOZREVATEL.

– Російські ЗМІ і путінські активісти влаштували справжнє цькування через ваші висловлювання щодо російської мови. Чим все закінчилося?

– Сподіваюся, все заглохло. Хоча були озвучені сотні якихось страшних лайок, звинувачень, але ж була і підтримка з боку багатьох студентів і колег. В особистому плані найнеприємніші були ті, хто під шумок вирішив звести зі мною свої рахунки. Для мене це, звісно, стало великим випробуванням, адже я ніколи не був у такому фокусі уваги з боку масмедіа. Але я на це дивлюся як на частину великого соціального процесу.

– Вас здивувала така бурхлива і агресивна реакція суспільства?

– Так, мене це здивувало, зокрема і в позитивному сенсі. Мене підтримали студенти, колеги. З іншого боку, здивувало, як багато людей розпрощалися за останні 20 років з усіма залишками сталінського інтернаціоналізму. Багато хто побачив у мені вихідця з Баку, який має повернутися "у свій аул", до своїх "овець". Причому, все це писали не якісь аноніми, а іноді цілком конкретні люди з різних міст колишнього Союзу. Один чоловік із Ташкенту навіть пропонував мені помінятися з ним квартирами, адже я, за його словами, просто "чуркистанська свиня". А він, як росіянин, переїде до себе на історичну батьківщину. Хоча його історична батьківщина якраз Ташкент. Схожий лист я отримав з Бішкека. Чому в них у голові саме такий плин думок – це предмет для дослідження.

– Як ви вважаєте, чому?

– Тут є кілька пояснень. За останні 30 років радянська історія не стала предметом публічної історії. Дуже мало вивчають радянську ідеологію та її наслідки в школі. Очевидно, що і політика, і ідеологія була дуже суперечливою, і під кінець всередині її перемогло зовсім не те, що декларували ідеалісти кінця XIX століття. І ось, наприклад, з-під маски інтернаціоналізму вигулькнув шовінізм.

Друга річ ще більш трагічна – це відсутність досвіду "практикувати складність", як називав це М.К. Мамардашвілі. Зіткнувшись із якоюсь складною ситуацією, люди намагаються її спростити. Замість того, щоб спробувати описати й пояснити собі та іншим всю її складність.

Розпуск Союзу РСР і виникнення на його місці кількох держав, однією з яких є Російська Федерація, не єдина спадкоємиця СРСР, це предмет, насамперед, для обговорення й аналізу. Це дуже складна проблема, яку потрібно розуміти в її складності, а не намагатися спрощувати її, як чинять багато людей, розділивши пострадянський світ на своїх і чужих, на наших і не наших. Один із наслідків цього спрощення – якраз примітивне читання мого злощасного тексту: нібито, я назвав "російську мову клоачною й убогою". Але замість того, щоб спробувати спростувати цю вигадану моїми опонентами думку, вони самі, засобами своєї убогої і клоачної мови, підтверджують, навіть матеріалізують свою власну неправильно зрозумілу думку. Починають викривати мене, придумуючи мені біографію і "русофобію".

Інакше кажучи, вони самими своїми виступами підтверджують мою ж спотворену ними тезу, обливають мене словесними нечистотами, верещать воістину вбогою мовою, вважаючи мене винуватцем того, що мій опонент – це і є носій убої і клоачної версії власної мови. Особливо приголомшливо почути це від людей, яких ніяк не можна було запідозрити у відмові від логічного мислення. Але трапилося саме це.

Виходить, правдою виявилося не тільки те, що я сказав, але навіть і те, як неправильно мене зрозуміли мої противники.

– Агресивна російська пропаганда теж зіграла свою роль, мовляв, як же так, професор образив велику і могутню російську мову!

– Росія – дуже багатоукладна країна. Тут багато різного. Є безліч хороших речей в галузі літератури, мистецтва, але основна нинішня державна лінія – це все-таки пропаганда заради пропаганди. Ось уже 20 років вона форматує мізки телеглядачів. Всі ці "кисельови і соловйови", "шейніни і скабєєві", що ведуть багатогодинки ненависті – політичні токшоу домоглися врешті-решт свого, виростили людину кричущу. Звичайно ж, ЗМІ відповідальні за такий стан речей.

– За допомогою пропаганди багато росіян почули у ваших словах тезу, що російська мова вбога й злиденна, а не проблему утиски мов нацменшин у Росії.

– Можливо, хоча у мене була зовсім інша конструкція. Але ЗМІ інтерпретували це в традиційному для себе дусі. Адже звичайна людина навіть би в оце не вникла: якісь газети на якихось мовах – кого це взагалі цікавить? Люди одразу почали крутити пальцем біля скроні: "Ну хто в наші дні читає газети?" Тим часом, чомусь це питання не задають розповсюджувачі безлічі російських газет у Європі.

– Таке могло трапитися лише в Росії, чи в Німеччині й Франції теж?

– Так там постійно таке пишуть про свою й чужу мови. Там обговорюється будь-яке висловлювання політика, якесь слово чи фраза негайно береться під мікроскоп. І можуть вжити ще більш грубі слова, ніж "убога" й "клоачна". Російська реакція унікальна в тому сенсі, що звичайна процедура критики політичної мови сприймається як підрив підвалин, критика "всього народу", "великої і могутньої мови". Хоча це нормальна філологічна дисципліна, вона так і називається – критика політичної мови. Вона посідає своє місце саме в щоденній пресі, в газетах Європи і Америки.

І тут зовсім неважливо, з якої країни ви це пишете. ЗМІ багаторазово підсилюють негативний ефект якогось висловлювання. Так трапилося й зі мною. Відреагували на одне прохідне висловлювання, а те, що було предметом мого 30-річного дослідження, не побачили, просто пропустили повз вуха.

– Чому в Росії немає шкіл для нацменшин? Ось у Москві, наприклад, української школи немає, хоча там живе понад 150 тисяч українців.

– Такі школи все-таки є, хоча їх і дуже мало. Тут немає єдиної лінії поведінки, є подвійність радянської мовної політики. З одного боку, за т.зв. буржуазний націоналізм могли запроторити на десятиліття в табір, а з іншого – впроваджували так звану коренізацію в Україні, а для інших народів створювали з нуля писемність для міноритарних мов. Ось така подвійна була політика.

І коли радянська влада скінчилася, багато хто вирішив: "А навіщо нам потрібні ці міноритарні мови? Навіщо мучитися і якось спеціально їх підтримувати? На це ж витрачається багато грошей, все це дорого, а так є російська – одна на всіх. Ну буде у них в паспорті написано, що вони татари або калмики, а навіщо їм вчити їх безперспективну мову? Адже однаково кожен, хто хоче отримати хорошу освіту, отримає її російською". Ось така логіка у людей. На відміну від політичного переслідування і придушення української мови в царській Росії, тут не було якоїсь спеціально ворожої мети пригнічувати інші мови. Але все-таки за майже ціле століття виросло два-три покоління людей, для яких двомовність або друга мова, рідна мова, мова їхніх бабусь і дідусів, стала важливою частиною їхньої ідентичності.

Для меншин це питання їхнього існування, в якому вони були б щасливі як меншість у оточенні іншомовної, інокультурної більшості. Комусь таке співіснування різних культур і мов здається таким, що підриває єдність країни. Але це – помилка примітивної свідомості. І ось на повідку в цієї свідомості скасовується обов'язкове вивчення мови нацменшин в місцях компактного проживання. А в такому разі вивчати її не будуть не тільки приїжджі, але й самі представники місцевої етно-культурної спільноти. І далі є дві концепції. Перша – спрощує. Ну і Бог з ним, з цією мовою. Люди якось звикнуть, ну не буде у них цієї мови. Нічого особливого з нею світ не втратить. Така логіка. Щодо цього можуть бути різні думки. Моя думка, що мову, яка існує, як би мало не було людей, що нею говорять – це базова ознака їхньої ідентичності. І відмовити їм у цьому на тій підставі, що це все дуже дорого підтримувати – це досить дивний крок, з моєї точки зору.

Найнебезпечніші люди, які дивляться на це з іншої точки зору. Мовляв, якщо будемо підтримувати ці мови, це може призвести до розколу країни, меншини захочуть незалежності тощо. Це – болюча тема, яку треба обговорювати. Ніхто ж не знає, яких втрат зазнає російська держава від видання газет і журналів російською мовою, що продаються в Європі. Ясно, що вони там не окупаються. Покупців для всього цього не так вже й багато. Але все це йде під соусом підтримки "русского мира", і тут будемо розширювати, будемо впливати. Щоб залишити "наших" у орбіті політичного впливу. А ось щоб у нас таке було з іншими народами і їхніми мовами, такого не можна. Таке, я б сказав, неоколоніальне політичне підґрунтя.

– Після вашого допису з реакцією виступив навіть Володимир Путін, який заступився за російську мову і пообіцяв посилити її захист від "печерних русофобів".

– Можна припустити, що йому поклали на стіл зведення, мовляв, подивіться, які страшні речі говорять про російську мову. Це був справді приголомшливий збіг: мій пост з'явився буквально за кілька днів до засідання ради з російської мови. А оскільки теорія змови діє, вони там задалися питанням, чи не було зливу інформації, чи не навмисне я приурочив свій підривний пост до цього заходу. Хоча я й гадки про це не мав.

Але загалом я дуже задоволений, що багато героїв моєї публікації одразу впізнали себе й відгукнулися: і Жириновський, і Кисельов, який вирішив, що я сп'яну все це написав, і Соловйов, і Кашин, і літератори типу Лукьяненка і Прілєпіна, і головний редактор "Літературної газети", який поставив мені діагноз Чаадаєва. Загалом, я отримав несподіване професійне задоволення. 30 років описую і вивчаю мову цих людей, їхній мовний етос. І вони впізнали себе. Це дорого коштує.

– І про що свідчить реакція "кисельових"? Яку формулу можна вивести?

– Мені б не хотілося спрощувати, але якщо прийти до якоїсь однієї формули, то можна сказати, що ці люди спробували зберегти радянську пропагандистську риторику після того, як радянська ідеологія померла. Вони думали, що під радянську риторику можна підтягнути будь-який зміст. Але ця начинка – перетворення нинішньої частини РФ на країну радянського типу – не тримається на радянській риториці, влаштованої більш хитромудро.

– Це повернення в Союз? Відтворення з РФ країни радянського типу?

– Тільки стосовно того, що в Російської Федерації приблизно такі ж глобальні інтереси в світі, які були у СРСР. Але радянські інтереси, принаймні на рівні ідеології, припускали інтернаціоналізм, антиколоніалізм тощо. А тут оголений абсолютно аполітичний зміст – країна велика і сильна, значить, можна і потрібно тиснути слабких. Радянська начинка "дружби народів" зникла, і вам кажуть: "Так ви – це ми і є, просто поки що не зрозуміли цього!"

У нас в руках палиця, значить, ми сильні, а у вас такої палиці в руках немає, значить, ви дурні й слабкі. Сильний може безчинствувати, а слабкий має терпіти й кланятися. Ніяких інших уявлень за сучасною пропагандою немає. Може, у цих людей і є якісь цінності, але про них не говорять. Вони говорять так: у нас є можливість перетворити вас на радіоактивний попіл, ось ми можемо це зробити. Чому ми будемо це робити – це вже інше питання. А ви нам у відповідь нічого зробити не зможете, ви безсилі, у вас немає атомної бомби. Ось вам приблизна логіка пропагандистів – вона працює за старою радянською схемою, не маючи радянської ідеології. Тому все виглядає так зовсім оголено і прозоро.

Див. також відеоінтерв'ю професора Гасана Гусейнова:

– Але зараз XXІ століття, і здавалося б, такі речі мали залишитися далеко в минулому.

– Ні, все це актуально і гостро, в минулому взагалі нічого не залишається. Сенс історії не в тому, що це трапилося давно і з іншими, а в тому, що це відбувається з нами сьогодні. Так що ніяких уроків історії не існує. В цьому конкретному питанні я песиміст. Після Першої світової війни люди думали, що це так страшно, що нічого страшнішого бути вже не може. Але минуло 20 років, менш ніж життя одного покоління, і все почалося спочатку. Хто розв'язав цю війну? Люди, які активно брали участь і в Першій світовій війні. Загалом, я песиміст.

– Що ви думаєте про мову Володимира Путіна?

– Це досить складно організована мова, яка тримається на декількох підтекстах. Можливо, головний підтекст – це загроза всім чужим і привіт своїм, але своїм десь далеко внизу, таким своїм, які розуміють і ловлять тільки сигнали насильства, загрозливого чужим. Це мова погроз, адресована різним людям із різних підстав. Двадцять років тому це був агент КДБ, який потрапив на найвищу державну посаду. Але мовний габітус у нього залишився колишнім. Такий парадокс: за двадцять років він залишився самим собою, вірний собі, тобто в ньому не президент, політик і бізнесмен виріс з колишнього співробітника спецслужб, а колишній співробітник спецслужб переміг президента, політика й бізнесмена. Ось чому він залишив під собою абсолютно безплідних з політичного боку ораторів своєї молодості – Жириновського і Зюганова. А бідність внутрішньополітичного контексту і самого політичного порядку денного призводить до крайньої емоційної напруженості під виглядом холодного розрахунку. Загалом, це дуже складний мовний габітус, хоча і зібраний начебто з простих елементів.

У другій частині інтерв'ю, яка вийде в найближчі дні, читайте, про що насправді говорить президент України Володимир Зеленський, чому в царській Росії цілеспрямовано знищували українську мову і що з цього вийшло в результаті.

Галина Остаповець, журналіст
Інф.: obozrevatel.com



Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити