Не може народ бути вільним, не знаючи своєї історії і не засвоюючи її уроки
Для багатьох українців, існування яких матеріально забезпечено (не має значення чи на мінімумі, чи на максимумі) – його рівень для них недостатній. Комусь не вистачає для щастя грошей на віллу у Лондоні, комусь на відпочинок на Багамських островах, комусь на освіту дітей за кордоном, комусь на айфон, комусь на коханку, когось жаба давить бо у сусіда є, а у нього нема… А у багатьох на хліб не вистачає. Всі разом і кожний швидко, на очах бідніють, крім тих, хто краде у держави, суспільства, людей. Суспільство переходить межу, за якою його не малій частині загрожує фізична смерть. Їй передує смерть духовна. Людини. Народу.
Тож про життя з мертвою і живою душею.

Невгамований потяг земних бажань в людських душах осів густим мороком на українській землі. Моральним. Він ув’язнив людські душі поцейбічним примарним світом, в якому вони існують поза добром і злом, як зомбі, накликаючи катастрофу. Голосуючі мертві душі. Над суспільством і кожним українцем нависла реальна загроза життю. Не могло бути інакше.

Ні людина, ні народ не можуть бути вільними не признаючи свободу, гідність цінностями, які, в борні за них, зобов’язують приймати ризики смерті. Україна залишилася невільницею Москви в ХХ столітті. Не спромоглася на самостійність буття. Прийняла комуністичний маразм, «братську любов» муравйових, кагановичів, постишєвих, а раніше меншикових (потім забула). Плата за здрібніння сердець – десятки мільйонів життів.

Не може народ бути вільним, не знаючи своєї історії і не засвоюючи її уроки. Сьогоднішнє прийняття постсовкового суспільного абсурду мільйонами українців, їхнє існування в ньому в якості безсилої плоті, позбавленої духу, вказує на те, що уроки ХХ століття ними не засвоєні. Вони не винесли для себе особистісних висновків з жахливих подій ХХ століття: з «революції», з боротьби із поміщиками, кулаками, середняками, Церквою Христовою, з допуску повзучої експансії московського комунізму, з Голодомору 1933, терору 1937, війни і знову з голоду 1946-47 років… Суспільство не зробило висновків, бо духовно-інтелектуальний провід не діє належно. Хоч жалітися на нестачу Учителів в тому ХХ столітті українцям не пристало: новомученики Христові, Січові стрільці, герої селянських повстань, воїни УПА, шістдесятники, серед яких виділяється потугою постать нашого сучасника – Василя Стуса. Герої вчать прикладом. З вічності. Життям. І смертю. Ясно показуючи нам, які українці не допустили б таких жахливих подій…

ХХ століття наочно відобразило українцям тимчасовість, ілюзорність матеріальних, предметних благ і самого поцейбічного життя. Засвідчило, що не можна зберігати тіло, служити його забаганкам за рахунок вбивства власної душі. З цього зерна, вбивства душі задля отримання матеріальної вигоди, виросла національна катастрофа. Не прив’язуй серця свого до тлінного, тимчасового, бо пропадеш з ним – волають голоси з того часу. Читайте, що пише Євангелія про те, де збирати собі скарби: «Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать, і злодії де не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде і серце ваше». Хто з українців цей урок особисто засвоїв, той своїм життям виконує роботу вчителя інших, бо здатний розділяти добре і погане.

Зістав чесно перед собою те, що робили наші, знесилені гріхом предки, накликаючи трагічні події на себе в першій половині ХХ столітті з тим, що робили наші сучасники останні 30 років. І побачиш Правду, омиту українською кров’ю в 2014-2018 роках від «братської любові» вже путіних. І винесеш, дасть Бог, життєдайний УРОК для себе і для України: будь собою, думай сміливо, говори сміливо, дій сміливо. Як герой. Це власно і означає в нашу Добу БУТИ. Людиною. Засвоєний урок дає силу бути і не допустити того, щоб наші нащадки проходили те ж коло земного пекла, яким йшли ми до 2014 року, і наші предки раніше.
Життя України залежить від тебе. Тільки від тебе. І від мене. Від нас.

Олександр Сугоняко, громадський діяч
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити