Мова - базис нації, - Аркадій Бабченко, російський журналіст
Україна має бути україномовною.
І ось знову. Здавалося б, я цій новині маю тільки радіти. Україна створює всесвітній російськомовний канал для боротьби за розуми.
Ну наче ото для мене вакансія. Російськомовний, підпадаю під квоти, роботу знайти складно – стрибай і аплодуй. Нові можливості, нові зарплати.

Проте ні.

По-перше…

Ось, скажімо, дивна річ. Щойно до влади приходять ті, хто працює в рейдерстві – в країні відразу починають рейдерити. Коли до влади приходить власник металургійних заводів і авіакомпанії – в країні відразу починають кошмарити індійський металургійний завод і авіакомпанію.

А коли до влади приходить команда російськомовних телепродюсерів – в країні відразу починаються проблеми в кінотеатрів і створюються російськомовні канали.

Мені сорок два роки. У такому віці я вже слабко вірю в такі збіги.

Щось я надто сумніваюся, що на російськомовному каналі за вплив на розуми показували б мій «Запоребрік». Щось мені підказує, що там, радше будуть «Свати», «Ліга сміху», «Вечірній квартал» і «Ржевський проти Наполеона».

Але справа навіть і не в цьому.

Я дуже добре пам’ятаю ту землю на Інститутській, яка ще через добу не встигла увібрати кров, і як моя нога провалилася в цю напівземлю-напівкров.

І ту тумбу, яку колупав снайпер.

І ті тіла, вкриті дитячими ковдрами на площі біля «Козацького».

Я дуже добре пам’ятаю ціну Майдану, щоб брати участь в реверсному зросійщенні країни.

Щоб повертати її назад в орбіту імперії, яка поклала стільки життів, щоб з цієї орбіти вирватися.

Білорусь тому яскравий приклад.

Мої проблеми – другорядні. Існування незалежної суверенної України важливіше, ніж мої заробітки і моя кар’єра.

Ось чому я, біженець, розумію це, а значна частина українців – ні?

Чому для мене, який не спілкується українською, потрібна україномовна Україна, а значній частині українців – ні?

Чому?

Мова – базис нації. Це настільки основне явище, що про нього, в принципі, навіть не має сенсу говорити. Як лікар-онколог не говорить про те, що для успішного лікування раку потрібно дихати. Можна приймати скільки завгодно хіміотерапії, та коли ви не будете дихати, ефекту не буде. Це настільки очевидно, що ніхто з лікарів ніколи не прописує «дихання». Воно передбачено за замовчуванням.

Україна зараз має унікальний шанс. Такий шанс випадає їй раз на століття, принаймні востаннє він випав рівно сто років тому. Такі умови для самоусвідомлення себе як нації були в 1918 році. Тоді цей шанс було втрачено. Якщо втратити його і цього разу – боюся, буде потрібно ще сто років.

Ви знову хочете зросійщити Україну, друзі мої

Створення російськомовного каналу мало б сенс, якби половина країни не розуміла української. Але вона чудово розуміє. Не існує такої проблеми – донести до населення інформацію, тому що вона не розуміє мови.

Йдеться не про те, щоб українською говорило старше покоління. Цього не станеться. Воно як говорило російською, так і буде. Цього ніхто і не вимагає.

Йдеться навіть не про наших дітей. Мовиться про наших онуків.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»).

Ви знову хочете зросійщити Україну, друзі мої. Стільки сил було покладено, в тому числі і на міжнародній арені, стільки життів, стільки праці, щоб вирватися зі сфери впливу російської мови, яку недоімперія, що втратила глузд, зробила інструментом своєї гібридної війни – а ви знову хочете затягнути країну назад.

І якщо це знову станеться – це означатиме лише одне.

Що Україна знову програла.

Тому що я вам гарантую – вони знову полізуть рятувати російську мову від бандерівців.

Через десять років чи через двадцять, через п’ятдесят – але обов’язково.

Обов’язково.

Нічого не матиме значення. Ні контент, ні передачі, ні суперкласна аналітика, ні боротьба за розуми.

Значення матиме тільки одне – в Україні знову буде російськомовне телебачення.

А отже, ваші онуки знову говоритимуть російською.

Шкода, що стільки життів втрачено марно.

Україна має бути україномовною. Крапка.

Аркадій Бабченко, російський журналіст, прозаїк, видавець журналу «Мистецтво війни», засновник проекту «Журналістика без посередників»

Інф.: radiosvoboda.org

Коментарі

 

Коментарі  

 
+6 #3 Varnak 15.08.2019 20:17
"1919, 1921, 1929, 1933, 1937 – українці вперто пруть до повторення цих часів. Це буде не з таким інтервалом і, можливо, не зовсім у такій послідовності, але буде. Точніше вже є. Наш 1919 і 1921 уже позаду. Зелені більшовики повністю окупували Україну. Саме окупували. З таким беззаконням, з таким хамством, перемішаними зі страхом, поводяться лише окупанти.

Ви не відчуваєте 1929? Ще не чули про “Великий передел”? А я відкрито чую його вже півроку. Маєте ФОПіка, то ми йдемо до вас. Експропріація на користь Коломойського тільки розгортається, але з таким темпом він до Нового року перевищить податкову “систему” Януковича-молодшого. НЕП завершилась, панове комерсанти, будете пахать на дядю за трудодні.

Мені зараз заперечуватимут ь про “вільнолюбивий український народ” та про “дух революції”. Український народ шукає не волі, а зручне ярмо та затишне стійло. Революцію робила активна меншість, а народ всю дорогу бурчав: “верните все взад”. А після того, як народ сказав своє “фе” тим, хто мерзли, лізли під кулі та віддавали останнє, вони тричі подумають – чи робити це знову. Серед моїх побратимів, які не зсучилися за ці п’ять років, домінує дві точки зору:

1) та пішло воно – шукати смерті заради цих білівердинових, щоб вони віддали країну якомусь пройдисвіту.
2) лише заради створення хунти, тільки справжньої.

Тут я не описав ще один фактор – 1937. Репресії вже почалися. Не знаю, яка має бути цифра, щоб назвати їх масовими. Судових справ, обшуків і навіть судів проти тих, хто боровся за незалежну державу, за ці місяці відбувається вже десятки. Все під маркою, під якою білівердинові йшли до влади – боротьба з баригами порохоботами. То коли репресії називатимуться масовими? Коли посадять першу сотню? Може тисячу? Сто тисяч?..

Коли буде пізно щось робити? Коли вже пізно валити? Не важливо – куди чи кого? В 1933 році тисячі селянських повстань були для московської імперії як комар для мамонта. Бо було вже пізно. Коли? Ось головне питання сучасної української політики."

Іван Хомяк.Час і темп
15.08.2019
https://tverezo.info/post/101148
Цитувати
 
 
-6 #2 Гость 15.08.2019 18:33
Украина проходит трудный путь демократизации и построения правового государства. Проблем много, очень много. Одна из таких проблем - расколы общества - по имущественному, религиозному, культурному, историческому признакам. И мы, украинцы, справимся, придём все же постепенно к общественному консенсусу по мове, религии, истории. Но только в том случае, если раздор в украинское общество на будут подбавлять российские провокаторы, изображающие себя ну прямо-таки обожателями Украины и врагами Путина. Эти подозрительные люди, понаехавшие из страны-агрессора учат нас, как Родину любить.Кто поручится за то, что такие, как Бабченко, не являются агентами ФСБ для внедрения в Украину? Бабченко, пожалуйста,
уезжайте домой, в Рассею, и не забудьте прихватить Ганапольского. Там Навальный, Соболь, Эхо Москвы, куда вы пишите свои статейки, там Ваш дом.
Цитувати
 
 
+5 #1 Михайло 15.08.2019 17:53
Респект, Аркадій!
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити