Олег Чорногуз:
                                     ВІДКРИТИЙ ЛИСТ                              
до митрополита московського в Україні його Блаженства Онуфрія

(в миру - Орест Володимирович Березовський) предстоятеля УПЦ МП, постійного  члена священного Синоду Російської православної церкви
                                     Ваше Блаженство!
Хоча я міг би з абсолютно моральним правом звертатися до Вас і товариш Онуфрій, оскільки ті, що вчора розпинали вас, священнослужителів, на хрестах і прив’язували до коліс річкових “пароплавів”, є найбільшими вашими нинішніми захисниками, то я, Ваше Блаженство, й надалі звертатимуся до Вас так само, товариш Онуфрій. Мабуть, так до Вас нині звертається генеральний секретар ЦК КПРФ товариш Зюганов, перший секретар ЦК КПУ України товариш Симоненко, який пише  передмови до святих книжок московського патріархату і вже не цитує класика марксизму-ленінізму, що релігія - це «опіум для народу», а б’є поклони і хреститься, наче перед генеральним секретарем, а тепер перед Всевишнім, замолюючи гріхи розстріляного, голодного  і світлого минулого. Та залишмо  їхнє швидке переродження при їхніх церквах, що вони вже будують на подвір’ях своїх маєтків. Бог їм суддя, коли народний слуга наскрізь корумпований.

Вдаримося не в Божі, а  в  релігійні справи, як ударилися в них колишній товариш Володимир Литвин, який Вас підтримує в усьому, Нестор Шуфрич, (той усіх підтримує, де крутяться гроші, там крутиться і Шуфрич, а за ним уже вишка плаче). Нафтова, а не те, що ви подумали) товариш Вілкул на «русском язикє русской православной церкви», герой України Бойко і їм подібні квіслінги. Особливо вас підтримує вчорашній громадянин  Московії, а нині вже й  України Новінський. Щоправда, невідомо за які-такі заслуги перед Україною він отримав те українське громадянство (можливо, заради  депутатського значка). А це, як ви знаєте, в Україні, вартує грошей. І не малих. І не для одного. Але досить ліричного відступу.

 Ваше Блаженство, товариш Онуфрій, ви, як я зрозумів, судячи по вашій посаді, стали на моральний шлях істини, чесності, а не шарлатанства. Ви присвятили себе і земне життя своє служінню Господу Богу нашому. Чи я, може, помиляюся? То Ви у своїй відповіді до мене, будь ласка, поправте мене, грішного, як у всі ми. Бо Ісус же стверджував, хто з вас безгрішний,то киньте у мене камінь.
Але я не про Ісуса. Я про Вас. Ставши на цей благословенний Всевишнім шлях, хочу так думати,  ви вивчили на пам'ять 10 Божих заповідей. Зокрема, одну з них, дев’яту, в якій сказано – Не свідчи неправдиво проти ближнього твого. Тобто не бреши. Заодно перейдемо й до Біблії. Ви, товаришу Онуфрій, гадаю, прочитали це Святе письмо – Біблію? До речі,вона тому й  пишеться з великої літери,бо прирівнюється у філології до написання слова - Бог.  А  поки що по порядку. 9-та заповідь. Не бреши, бо це великий гріх перед Богом. От я тепер вмотивовую свій Вам закид і те, чому я Вас називаю «товариш Онуфрій». Як Ви знаєте ніхто стільки не брехав і не лукавив і не загарбував у своєму житті, як московський люд. От і тепер він Вам підсунув фішку. Точніше нам, українцям, назвавши свою московську церкву в Україні українською. Московіти чомусь кажуть - на Україні, хоч Ви служите не на Лаврі і не на церкві, і не на храмі, і не на церковній бані. Ті ж московіти, як ми, українці, чомусь не кажуть на Греції, на Італії, на Франції, на Московії. В цій московській філології щось таки є, якщо воно стосується України. Бо вони ще кажуть і так: на Соловках, на Колимі, на Камчатці, на золотих копальнях і… на Україні. Відчули знак рівності. Але співають «За Сибіром сонце сходить». Та це так, між іншим. Повернемося до вашої московської церкви, яку Ви вперто називаєте українською під ідеологічно зашифрованою абревіатурою  УПЦ МП.

Ви, товаришу Онуфрій, в одному з інтерв’ю сказали, що митрополія «на Україні», та яку Ви очолюєте - «самостійна і незалежна, а Томос - то є гріх, і він нам не потрібен». При цьому, беручи гріх на душу, забули сказати, що грошики з мирян із «самостійної і незалежної» церкви йдуть, чомусь, до Москви. Не уточняєте, як казав у своєму інтерв’ю ваш попередник: на ризи, обладунки, хрестики, іконки, церковні сувеніри, свічки тощо. Під словом «тощо»,мабуть, малося на увазі на золоті з діамантами годинники патріарху  Кірілу. А могли ці мільйони від українських прихожан залишитися і в Україні, аби ви справді були незалежними, товаришу Онуфрій, і йти на українські фабрики, майстерні, де заробітну плату отримували б українські, а не московські майстри, робітники і робітниці.

Тепер друге. Незалежна українська церква, товаришу Онуфрій, як відомо, є канонічною територією Константинопольського патріархату, а не… московського. Тому в канонічних церквах України і за кордоном (Канаді, США, Австралії, Бразилії й інших краях світу, де живуть українці) моляться за Вселенського патріарха, за свою Батьківщину (Україну), за свій український народ,за українського президента. Ви ж, товаришу Онуфрій, спочатку молитеся за московського патріарха Кіріла (хоча, якщо пройтися по документах і фактах і датах історії, такого патріархату взагалі не існує, як і томоса у Московії, бо його їм ніколи ніхто не надавав). Виняток - Вселенський патріарх Діонісій ІV(1686 рік), що вручив дячку Алексєєву від князя Бориса Годунова якийсь папірець в обмін на золото і соболі. Але й той куплений папірець проіснував два місяці, бо хабар був розкритий світом і патріарха Діонісія ІV , кажучи по-світські - турнули з того високого престолу. Але Москва на це не зважила, як нині, ні на які міжнародні Договори, Хартії, Конвенції, Меморандуми. Як брехала і загарбувала, так і досі бреше і загарбує. Візьмуть хоча б Україну, якій Ви не служите, товаришу Онуфрій, а служите вірно й піддано тій же брехливій Москві. Не гарно. Дуже не гарно. Це Ви від них навчилися, делікатно кажучи, порушувати 9-ту заповідь. А  уявіть собі, що Ви, нарешті, дочекалися того святого дня, коли підніметеся на небо. Займаючи таку високу посаду в Україні, (а не- на Україні), можливо, Ви одразу потрапите у приймальню до самого Всевишнього. Він на той час уже познайомиться з Вашою анкетою, яку Йому подасть апостол Петро чи Павло ( хто там анкети заповнює - я точно не знаю і грішить 9-ю заповіддю не стану). А Господь Бог, познайомившись Вас запитає:
-    Ти чий будеш?
-    Раб Божий,- скажете ви.
-    Та ні…Не свідчи неправдиво, - накаже Господь Бог.
-    Раб московський,- уточните ви.
-    Так, - ствердно кивне головою Творець. - А чий син?
-    України?
-   Не свідчи неправдиво, - знову до Вас Всевишній. - Бо ти ж служив московському царю і патріархату. Та й молився за царя, який хоче стати імператором, його убогий народ і великомучеників того народу. До речі, поміж них чи не всі вбивці, бандити, тирани, диктатори, крадії та інша земна нечисть. Як ти міг молитися за тих, у кого руки в крові по лікті? Як за путіна, так і за тих, хто ще й до Распутіна.
-    Грішив, Отче наш.
-    А хто ти за п’ятою графою,?
-    П’яту графу відмінили на Україні, але я… Я українець.
-    Ти московський квіслінг, а не українець,- мовив Бог і піднявся з Божого крісла,-  Українець, як і кожен житель на землі, має служити виключно своєму народові, а не чужому, колаборанте!!! А ти ж служив московському, який украв у тебе, українця, твою назву - русич. І церкву українську зробив московською. Та ще придумав дурницю про  її  неканонічність. Як це така молода московська донька стала раптом старшою древньої української матері? Хіба ти не знаєш, що Хрещення відбулося в Києві 988 року Божого, а в Москві тільки у 1448 . То як може старша мати стати молодшою доньки? А старший син молодшим? Ви там, з московітами, зовсім з глузду з’їхали. Ти ж порушив ще й восьму заповідь - не вкради. Хай уже московіти - для них восьма заповідь взагалі, як і дев’ята, ні в душах, ні в серці, ні в миру не існує. Вони замінили ці заповіді «русскім міром», що означає насправді війна,  і воюють по всьому світу і всьому світові брешуть. А чого й ти туди, мій земний наміснику, як ти заявляв про себе в Україні, і дурив свій народ, вислуговуючись перед чужинцем, що завойовував і обкрадав твою землю, грішнику.
-    Каюсь, мій Отче.
-    А під час земного життя ти не міг покаятися, щоб я тобі сьогодні про те не нагадував? Москва ж украла і назву твоєї держави. Восьма заповідь. Та ще й присвоїли собі і канонічність, і церковне верховенство. Дев’ята заповідь. І ти це знав і ти їм служив, раб московський?
-    Каюся, Отче наш коханий.
-    З дня Хрещення Русі в Україні всі священнослужителі мали високу освіту. А митрополити ще глибшу і ти мав би знати й аналізувати, якщо Київ хрестився уже в 988 році, а коваль Людота в 130 році уже залишив свої скрижалі на стінах Софіївського собору, то московітів у світі ще не існувало понад ста з лишнім роки. Перше їхнє князівство ,точніше московський улус зявився на території сучасної м Москви аж у 1276 році, а сама Москва нехрещена, а дика у 1147 році. Ти вловлюєш різницю у вікові і старшинстві хоча б податах, грішнику.
-    Каюся, Отче Наш.
-    Тепер ти переді мною каєшся, а тоді коли служив споконвічному ворогові свого народу і загрібав у свій дім, у свою господу всі земні блага, набутки, розкоші, гроші, чому ти тоді не покаявся перед цим у віках нещасним і гордо вільним народом, що все своє існування боровся за волю?
-    Каюся, Отче наш.
-    Каєшся і забуваєшся, що все те, що ти мав і залишив на землі - заробив в Україні, а  не на Москві, як висловлюються твої московські благодійники. Чому ж ти до пастви своєї, до кожного прихожанина ставився як до раба свого, як до холопа московського. Зневажав його. Закликав жити по-божому і їм воздасться на небі, а до своєї калитки і до живота свого вкладав скільки влізе. Ви навіть у великий піст грішили молочними поросятами і чорною ікрою, яку запивали коньяком.
-    Було, Отче наш. Ми вважали, що ми, твої намісники, і там, на землі,ти нам дозволиш. Тепер я розумію, що всі ми великі грішники, які у великий піст дозволили собі розговітися, а дехто ще й дозволяв собі у Ближні печери взяти безгрішну черницю, щоб і вона розговілася? Що було, то було. Тут я дев’ятої заповіді не порушую. Речу правду, Отче Наш.
-  А чому ти правив московською і стверджував, що українська мова не канонічна? Ти читав Біблію?
-    Читав, - відповідаєте Ви, товаришу Онуфрій. А Бог у відповідь заперечливо киває головою.
-   Знову, раб московський, свідчиш неправдиво. У листі апостола Павла, ти мав би це знати, пишеться, що Бог, тобто Я, дав усім народам різні мови і Бог усі ті мови розуміє. А найближчий до Бога той, хто молиться до рідного народу рідною мовою. Бо коли ти молишся чужою, то це як гра на гуслях. Мелодія може пестити твій слух, а до розуму віруючого суть і правда молитви твоєї не доходить і ти таким чином дуриш свій народ. Чи ти зрозумів мене,  раб московський?
-   Так, Господи, я це не читав. Пропустив, каюсь, грішний. І тому сказав я в одній із своїх промов, що українська мова - не церковна мова.
-   А я тобі, грішнику, процитую Отче наш як ілюстрацію до сказаного Мною. Ось послухай. Ти молився:
-    Отче наш, Иже еси на небесе́х!
-    А тепер послухай українською, - мовив Господь Бог. -
-    - Отче наш, що є на небесах!
-    І ще одне речення з молитви до Мене:
- Хлеб наш насущный да́ждь нам дне́сь.
-    А ось українською:
-    Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
-    Ясно ж як у Божий день. А ти все пакі, пакі. Ти гадаєш , що баба Одарка, в якої пенсія тисяча п’ятсот гривень,розуміє, що ти хочеш сказати тими «пакі,пакі»? Після того «пакі,пакі» вона рефлекторно витягує з гаманця гроші, бо боїться цього слова, як чорт ладану, і  останні п’ять гривень  кладе на олтар твоєї московської церкви. Для  Кіріла - на годинники і авто, а для путіна - на снаряди і «Буки». І так бабуся щомісяця викидає, щонайменше 300 гривень, не знаючи, що таке те «пакі, пакі».
- Українському, Отче Наш, це перекладається, як «ще і ще»?- пояснюєте Ви Господу аж на небі.
- А ти на землі, раб московський, не міг бідним і нещасним перекласти те «пакі пакі»? Брали б уже те «пакі, пакі» - із Новінського, Литвина, Шуфрича, Бойка, Вілкула. Та хіба у вас там мало злодіїв і хабарників? Суддів одних - ціла національна гвардія. А прокурорів і антикорупційних, і народних – греблю гати з отруєною Фірташом рибою. Оце ви так з бабусь і дідусів собі разом з митрополитом Павлом (Лебедем) на «Мерседеси» збираєте. Вам навіть московський Кіріл наказував: не захоплюйтеся тими блискітками загниваючого Заходу, йдіть краще на  Східний фронт, помінявши хрест на меч. А ви Бентлі і Ролс-Ройси освячуєте. У Київсько-Печерській лаврі кошториси вивісили. Кому Ви служили там? Богу чи Сатані? Корінці б їли від кульбаб, медом запивали. Жили б і не тліли, як старці у Дальніх і Ближніх печерах святої обителі. А що Ви робите, московські грішники?
-    Грішимо, Отче Наш,грішимо.
-    Вже «Не грішимо», а грішив, бо ти вже на небі. Тут тобі грішити не дозволимо.  Ти ж знав, що церква в Україні Московська. Чому ти це не написав на табличці? Адже все це просто: «Московська церква в Україні», і хай би там вільно молилися українські московіти. А ж ти дурив український народ, сам відірвавшись від нього, став московським рабом, колаборантом. По суті, зрадником українського народу. Московським холопом, а не сином Божим?
-    Мене,Отче Наш, у Москві примусили з тим еМПе, щоб бабусі і дідусі не зрозуміли, що воно за літери такі. Каюсь, Отче наш. Каюсь дорогий і найдорожчий ви наш.
-    Рабе московський,а не Божий, - піднявся Бог над білою хмарою і в сяйві золотого сонця ще раз звернувся до грішника свого з вищих небес. - Скажи мені, Онуфрію, як на духу, не порушуючи дев’ятої священної заповіді: як ти дійшов до такої подоби образу свого мирського життя, що увібрав у себе усю московську сатанинську єзуїтську сутність? Це нечувана річ поміж усіх священнослужителів землі за всі часи поміж усіх народів, які я створив і які я знаю!
-    Автоматично вийшло, Отче наш. Дуже хотів вибитися в люди, як кожен раб, що живе в колонії. А ви ж знаєте, що я ще в безбожні роки працював на Вас, Боже мій, бо офіційно вважався радянським церковним діячем.
-    Знаю. То невеликий гріх. Бо тоді ти служив при сатані і міг поплатитися своєю головою… Той гріх я тобі відпускаю. А от, коли твоя Україна стала справді самостійною і незалежною, чому ти перейшов на бік споконвічного ворога свого народу, який так жорстоко, так немилосердно нищив його упродовж трьохсот з лишнім років: свинцем, голодом, сибірським холодом, московськими веригами, білоМОРканалами, вогнем і мечем?! Чи ти світських книжок не читав і не знаєш своєї історії, грішнику?
-     Не зорієнтувався, Отче Наш, у часі і в подіях світових. Гадав, що ця самостійність  ненадовго і незабаром прийдуть наші, і я кинувся в єресь. Не канонічну. Тоді й  відхрестився від Вселенського патріархату і патріарха його… Почав молитися канонізованим у Москві убивцям, грабіжникам,тиранам і диктаторам. Сатана в мені ще жив, він і спокушував, Отче Наш. Каюсь мій Боже. На колінах стаю перед тобою. Відчуваю, що стільки набрався гріхів на землі, що небо душу мою не витримує. Каюся, дорогий і любий мною і всіма нами грішниками, Боже. Змилуйтесь...
-    Пізно, сину мій. Пізно. Ти вже вознісся на небо і тут твою долю вирішить не  московський Кіріл… Йди до апостола Павла чи Петра. Хай вони тебе судять. Я вмиваю руки. Ви до того там в Україні заполітизувалися від своїх московських церков, що навіть дворічних ще не грішних ні в чому в цьому світі дітей охрещених в Київському патріархаті  не відспівуєте. А як у цьому випадку бути з однією із найголовніших заповідей, що в московській церкві постійно порушуєте: «Люби свого ближнього, як самого себе»,- з цими словами Господь Бог, підійшов до хмари з Божою росою і помив руки, давши Вам, товаришу Онуфрій, зрозуміти, що аудієнція на вищому небесному рівні закінчена, а Ваша доля Всевишнім так і не була того дня вирішена.

     Так, я завершую свій лист до Вас, товаришу Онуфрій. Може, Ви з усього мною тут написаного,щось засвоїте, щось усвідомите і більше не даватимете таких інтерв’ю, в яких ви постійно порушуєте Божі заповіді. Прошу, Вас, і молю іменем Господа Бога нашого - не грішіть. Не набирайте стільки гріхів на свою душу. Покайтеся. Поки не пізно. Покайтесь, бо ж Господь Бог усе бачить і розшифровує ту вашу абревіатуру з кремлівським МП, як і брехню, що Ви правите в Українській церкві , а молитеся Московського патріархату, за московський народ, за московського головного попа - бізнесмена, московського царя, забувши Вселенського патріарха,як і колись, може, для вас, рідних українців, рідний український народ, українського президента і мир на цій землі.

 Живіть справді з миром і правдою, Ваше Блаженство, а не брехнею і не політикою, якою Ви нібито не займайтеся і про що свідчите  у своїх інтерв’ю: я не політик. То й не займайтеся нею. Це аморально і не по-Божому!!! Дотримуйтесь Божих заповідей, правди, історичних дат, рідної мови у молитвах, як заповідав апостол Павло, і все буде добре. Бо я боюся за Вас і дуже переживаю! Не дай Боже, щоб з Вами таке трапилося,як я оце описав про той день, коли Ви, нарешті, підніметеся на небо і Вас зустріне, як свого намісника на землі, сам Господь Бог і розповість Вам правду, якій Ви не служили. Задумайтесь на цим. Бо якщо така зустріч і справді  відбудеться, то вона для Вас буде дуже не бажаною, хоча це пов’язано із самим Господом Богом. А до зустрічі із Всевишнім, хочете Ви цього чи ні, готуватися таки треба. Ви маєте прийти на аудієнцію до Творця нашого з чистою душею. Отож, Ваше Блаженство, не грішіть, не порушуйте Божих заповідей, не грайтеся у політику. Це до добра не доведе. То все тимчасове, як життя на землі. Підніміться на небо в майбутньому (дай Боже Вам – у далекому майбутньому, якщо Ви покаєтесь) із чистою душею, як Божа роса і як безгрішна душа Вами не охрещеної з політичних мотивів дворічної  дитини, на свою  останню святу сповідь. І Вас Бог простить. Амінь.

Олег Чорногуз, письменник
спеціально для порталу «Воля народу»

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #12 Дмитро 09.12.2018 14:29
Олеже Федоровичу! Прочитав Вашу статтю зернення до митрополита Онуфрія. Актуально, чітко викладено історичні факти, та вказано на небезпеку від 5-ї колони в Україні, ми знаходимось напередодні великої історичної події, кінцевого отримання томосу незалежною православною церквою в Україні. З повагою Дмитро.
Цитувати
 
 
0 #11 Микола 07.10.2018 12:34
Друже Олеже!Щойно прочитав Вашого Листа антихристу Онуфрію. Як завжди - гостро-мудро-глибоко...Гадаю, це готова книжка, яка матиме широкий попит і великий вплив на наших людей, зокрема, на нелегковажну молодь...Не менший вплив, ніж свого часу Ваші безсмертні романи "Аристократ із Вапнярки" і "Претенденти на папаху". Дай Боже скорішого
видужання Вашій Дружині, а Вам - не втрачати сили Духу!...
До речі, я також пишу Вам цього листа о 4 годині, 36 хвилин!!!

Шаную, Микола Бідзіля. 7.10.'18. 4-36...
Цитувати
 
 
0 #10 Аскольд 27.09.2018 23:37
Дорогий Друже!
Твій лист вартує окремої листівки чи історично ілюстрованої збірочки для всіх прихожан московських церков в Україні. На твою підтримку надсилаю і свою статтю, як відгук, як коментар. Аскольд. Все чуже — моє!
Ще у ХУІІІ столітті москальська цариця Катерина, до речі на 100 відсотків германського роду, постановила переписати історію нового потворного утворення, тобто Московії, після того як та привласнила собі імя Росія. Вирішила вона це робити бо вважала, що статусу імперії не відповідає просто скупа історія Московії, яка тепер розширилася до імперії.
Київський журналіст і автор книги: “Едіп Московський” Валерій Примост у передмові до згаданої книжки пише: “Коли потрібно було, Московія надягнула татарський сіряк і малахай, щоб увійти в довіру, а потім і перемогти хана. А настав час, і вона перевдягнулася в європейський сюртук — шоб безперешкодно підкрастися вже до нової 'здобичі'. І в стосунках з Україною Росія завжди презентувала себе в 'братській одежі'. Але незалежно від зовнішнього убранства, Росія завжди була вірна собі, точніше — своїй 'здобичницькій' природі, яка є у неї не лише рисою характеру, а базовим чинником способу виживання.”
Сьогодні стоїть перед Україною питання автокефалії її Православної Церкви. Здається всі крапки над “і” поставлено, чекаємо Томосу від Царгороду. Найбільшим та чи майже єдиним чинником спротиву є Москва. До Варфоломея їздив у цій справі сам Кирил москальський.
Нещодавно в околиці містечка Силвир Спрінг, штату Меріленд, біля парафії Української Православної Катедри Св. Андрія відбувся український фестиваль. Відвідати його вирішила моя доня, яка студіює у Вашингтоні. Ввійшовши до Церкви вона зауважила килим з зображенням двоголового орла. Вона з місця впізнала це зображення як символ Москальської імперії, бо так було їй вказано вдома. Маючи відповідне виховання реагувати на подібні випадки, вона відразу зателефонувала до мене, свого батька.
Налаштований до бою, я всеж таки вирішив спочатку звернутися спокійно до місцевого отця Пароха за поясненням. Ще більш врівноважено відповідаючи на мої звинувачення, отець Володимир запитав мене чи був я у Володимирському соборі у Києві? Ясно, що був. До речі, навіть в останню неділю мого перебування в Україні, 29 липня де слухав проповідь Патріарха Філарета про автокефалію. Чи зауважив я що там є подібні килими? Не зауважив, але признався, що я греко-католик, який переважно відвідує католицькі храми і Володимирський у Києві відвідую тільки у неділю, при нагоді та й то переважно при участі релігійної громади, котра стоїть чи клячить на тих килимах, тому їх фактично не видно.
Отець Володимир погодився, що двоголовий орел це символ Москви. Одначе прочитав мені лекцію по історії. Цей герб був символом взагалі імперій, пізніше Візантійської імперії , і став символом Православної Церкви яка походила з Візантії. Москва не тільки узурпувала Візантійське Православя, а вона привласнила рівночасно герб Візантії. Отець пояснив мені також духовний, релігійний зміст цієї символіки, хоча мене більше цікавив зміст політичний.
Після такої лекції я сам почав досліджувати і аналізувати політичний зміст цієї символіки. Москальський двоголовий орел це більше як просування концепції “русського мира” - це проголошення себе імперією, наслідником Візантії, третім Римом, або другим Єрусалимом. Московія представила себе у ХУІ столітті осідком Православя супроти католицького світу та держав Польщі і Литви, активно продовжувала політику “здобичі” князівств Іваном ІІІ який і загарбав цю символіку, а Іван ІУ, так званим "Грізний" продовжував цю політику з великою жорстокістю. Таким чином, до кінця століття Московія запросила, а після того безлично взяла та тримала заручником Вселенського Патріарха, проголосила свого політичного наставника Патріархом Православя і примусила Вселенського Патріарха у підневільному стані погодитися з цим проголошенням. Поневолення Києва до цього продовжувалося на протязі ХУІІ століття. Тільки ключевим тут є слово “поневолення.”
Ця узурпація спадку Візантії і Православя москалями подібна до справи узурпації самої назви Росія, яку привласнив для Московії Цар Петро І у ХУІІІ столітті, тим самим узурпуючи два століття історії та християнства, та встановлення злуки з Київською Руссю шляхом сина Київського князя Володимира Мономаха, Юрія Довгорукого, якого уважають основоположнико м Московії на половині ХІІ століття, хоча це питання дуже спірне бо навіть у той час Московія не була князівством, а васалом Золотої Орди, а опісля Ханату. Двоголовий орел, до речі, був також символом тої Орди.
Мабуть ніхто так добре не розумів цього, як розумів це Тарас Шевченко, який часто перебував у товаристві москалів бо, до речі, прожив половину свого життя на території Московії та мав навіть багато “друзів” серед москалів, але ніколи не користувався їхньою назвою “Росія” чи “росіяни”. Шевченко писав тільки “Московія”, “Москва”, “москалі”, в найкращому випадку “москалики” і відкрито висловлював свій сентимент, що “москалі лихі люди”, зроблять лихо з вами”.
Ось чому сьогоднішнє стремління до автокефалії українського Православя є таким важливим для українців і такими противним для москалів. Бо актокефалія означає духовне знищення москальської імперії, а також великі збитки матеріальні, бо українські “незрячі гречкосії” є матеріальною підпорою тої москальскої православної імперії. Розуміння двоголового орла необхідне, щоб оцінити, що таке Москва. Фактично у Москви є все, але нічого свого, тільки все чуже, обріхане і вкрадене, а столицею і патріархальним осідком Православного християнства східних слов'ян може бути тільки Київ. Здається ми будемо свідками розпаду ще одної імперії.
27 вересня 2018 року Аскольд С. Лозинський
США
Цитувати
 
 
0 #9 В.Дехтяренко 27.09.2018 17:07
Дякую пане Чорногузе за вашу глибоко-аналітичну з саркастичною іронією статтю. Дотепно, з гумором про сумне, але як чітко і просто все розкладено: читай, думай і вирішуй, до якої церкви йти..
Цитувати
 
 
0 #8 Микола 25.09.2018 23:18
Шановний Олеже Федоровичу, Ваш лист до товаріща Онуфрія це вистріл саме в десятку. Правда, події, що от от грядуть, змушують думати про такі звернення, а краще сказати б, ультиматуми всім оцим нашим московським попикам-цурипопикам по всіх городах і весях України. Адже це вони, взявши під НКВДиський козирок, чи пак, чорну свою шапку, проробляють віками відомі викрутаси із історією та славнозвісною канонічністю, якої, як виявляється і в помині не мала Масква. Хто про це знає і, невідаючи правди, не хоче й слухати. От і виходить все по московитськи — церква не канонічна, мова не канонічна та народу такого, як український немає, не канонічний він, за тезами путінської ідеологічної пропаганди.
Оце був кілька днів тому на полі славної Пилявецької битви, на Хмельниччині. Святкували славно, а от на козацькому колі сказав про небезбеку, котра іде із недалекої звідси Почаївської лаври та так само й із Київської — оплоту русскаво міра. Кому, як не козакам, рішуче стати на заваді зрадників, вже готуються до силового протистояння надання ТОМОСУ Україні. Промовчали козаки. Богобоязливість чи безхребетність, хоча як на мене, це одне і теж.
Таке бачиться і на всіх інших рівнях суспільно-політичного життя. Державна машина української національної ідеології ледь інколи пчихне, як завжди із запізненням, та й замовкне — ми ж демократичні, якось воно буде. Мовчать і проголошені патріотичні організації. У них свої проблеми. А народ тим часом сумирно валить до московського церковного агітатора і покірно махає головою: «батюшка сказав — не канонічні ми...»
Є надія, що впала з неба Незалежність, то впаде і своя канонічна церква. Щось не чутноб щоби на рівні якоїсь РДА, райради, районовоі преси, чи сільради хтось цим переймався. Але ж саме тут формується громадська думка, а звідси і свідома громадянська позиція.
Значит гріх попа надоумити, а йому «святому» зовсім не гріх відмовити у відспівуванні загиблого бійця АТО, назвавши його за кірілівським постулатом братовбивцею, заборонити заходити до лаври, якщо ти не російського патріархату і тому подібна інквізиторська єресь.

Може, як Ви кажете, Господь і запитає цих ідеологів пятого легіону, кому і за що вони служили, та краще б було, аби правдива українська громада спитала про це їх тут на нашій рідній землі, якій би вони мали служити, а не прислужувати чужому. Бо ж Рассєя, як сказав би наш свободолюбивий герой Сідалковський — то десь далеко лівіше Украіни. Будемо робити, щоби і назавжди.

Щиро з Вами — Микола Крижанівський, отаман Вінницького обласного товариства УРК, генерал козацтва.
Цитувати
 
 
0 #7 Вячеслав 25.09.2018 21:02
Браво, дорогий Олеже Федоровичу!
Ніхто, крім Вас, так не написав би! Добряче написано, зі знанням Біблії. З пошаною Вячеслав Білоус
Цитувати
 
 
0 #6 Мирослав 25.09.2018 20:58
Друже!Ну й, відсмалив ти добряче московському фарисею. Ми тут також уважно відслідковуємо події в Україні, стежимо за розвитком подій. Молимося, щоб процес усамостійнення Української церкви завершився надання їй томосу.

Щиро - Мирослав
Варшава.
Цитувати
 
 
0 #5 Мирослав 25.09.2018 20:56
Пане Чорногуз, дуже сильно написано! Дякую!!!!! Але є одна описка. При згадці про коваля Людоту треба виправити 130 на 1030...
Мирослав.
Цитувати
 
 
0 #4 Юрко 25.09.2018 20:53
Olezhe,
Super! Pereslav Vladytsi Yevstratiju. Jurko
Цитувати
 
 
+5 #3 Орест 24.09.2018 04:26
І від мене посилання:
https://www.youtube.com/watch?v=2jhbpMRcDXc
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити