Юрій БАЛАНЮК: "Важливо навчати не лише тих працівників, котрі починають працювати, а й тих, хто вже — у професії"
Алла Дубровик-Рохова: Європа відчула брак робочої сили.
Італія оголосила масову легалізацію трудових мігрантів, польські воєводи всерйоз заговорили про брак українських робітників. Європейські компанії готові чартерами возити наших заробітчан на сезонні роботи.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що Кабінет міністрів "готовий до перемовин з європейськими країнами, які висловлять бажання офіційно запросити українських робітників на сезонні роботи". При цьому умовою він назвав легальне працевлаштування на термін від трьох місяців, дотримання соціальних гарантій та належних умов праці. Координацію цієї роботи доручили Офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції під керівництвом Вадима Пристайка. Соцмережами прокотилась хвиля обурень під умовною назвою «залізний занавіс повернувся?».
Коронавірус змусив українців повернутися з заробітків додому. Однак, як їх утримати в нашій державі і чи варто? Дефіцит, який формувався внаслідок колосального перевищення імпорту над експортом (наприклад, в 2019 році — 12,2 млрд дол.), покривався надходженнями від українських заробітчан (в 2019 році — 12 млрд дол.).
Про проблеми трудової міграції та вітчизняного ринку праці говоримо з головою Національного агентства кваліфікацій Юрієм БАЛАНЮКОМ.
— На початку каденції Президент України Володимир Зеленський закликав українців світу «повертатись» та «залишатись» вдома. Соцмережі жартують. Що першу обіцянку він виконав. А от щодо другої — виникли проблеми. Як ви оцінюєте спроби уряду перешкодити потоку трудової міграції з України?
— Дива не сталося, заробітчани, котрі вимушено на час карантину повернулися в Україну намагаються повернутися в Європу. Люди не хочуть, і не можуть залишатися вдома.
Справді, частина українців, котрі працювали закордоном повернеться назад до європейських країн. Це передбачувано, але інша частина, котра працювала за мінімальну оплату, з великою ймовірністю, лишиться і спробує знайти роботу в Україні.
Старувала програма «Велике будівництво», яка потребуватиме тисяч робітників. І я мав зустріч з асоціацією дорожників, потреба в працівниках у цій сфері величезна, і вимога уряду, надавати перевагу саме українських працівникам, не туркам чи китайцям.
Працює програма «Доступні кредити 5—7—9%», яка зосереджена саме на мікро бізнесі. І ті українці, котрі повернулися із заробітків зможуть в тому числі нею скористатися.
— Національне агенство кваліфікації — це достатньо новий державний орган для України. Ви. Якщо я не помиляюсь, рік як працюєте. Чи вивчали ви проблему трудової міграції з України? Чому українці, наприклад, в Польщі працюють в основному на низькооплачуваних роботах. Роботодавець не вимагає кваліфікації? Чи рівень компетентності наших робітників не відповідає потребам сучасного європейського ринку праці?
— Те що наші громадяни працють на низькооплачуваних роботах не засвідчує низької кваліфікації чи відсутність освіти. Є сотні прикладів, коли в Польщі чи Італії вчителі, економісти чи юристи працюють доглядальницями, сортувальниками.
Визнання української кваліфікації це справа кожного окремого роботодавця.
Однак, в Україні наявність кваліфікації дає додаткові можливості в отриманні роботи, в тому числі і офіційного працевлаштування.
— У мене, особисто, не просили диплом при працевлаштуванні. Та й за оствіою я — економіст-кібернетик. Хоч вже 11 років працюю журналістом. Навіщо мені підтверджувати свою кваліфікацію? І як це зробити? Йти на другу вищу освіту і здобувати освітньо-кваліфікаційний рівень з журналістики?
— У сучасному світі стало неважливо, де саме людина навчалася. Чи відбувалось це безпосередньо на виробництві, в профтехучилищах, або ж людина робила це в який альтернативний, неформальний спосіб, наприклад за допомогою інтернет-курсів, You Tube, книжок. Для роботодавців, як ви справедливо зауважили, має значення те, якими вміннями, навичками і компетентностями людина володіє.
— Тобто я зможу отримати кваліфікацію на базі самоосвіти? Коли це стане можливо в Україні?
— Національне агентство кваліфікацій вже розробило Положення про акредитацію кваліфікаційних центрів. Цей документ винесений Міністерством освіти та науки України на громадське обговорення. Сподіваємось, що невдовзі проєкт буде розглянуто на засіданні Уряду.
Ту частину, яка залежала від НАК, ми виконали, і сподіваємося, що Положення про акредитацію кваліфікаційних центрів буде ухвалене швидко. Потім ми проведемо акредитацію таких центрів і вони запрацюють. Я — оптиміст, і хочу, щоб вже наприкінці літа можна було проходити оцінювання в кваліфікаційних центрах і отримувати сертифікати про професійні кваліфікації, здобуті під час самоосвіти.
Зараз економіці, бізнесу дуже потрібні кваліфіковані працівники, тому часу довго приймати рішення немає. З іншого боку, якщо людина навчилась неформально і стала відмінним фахівцем, наприклад у будівництві, то офіційно на роботу влаштуватися проблематично — через відсутність диплому чи сертифікату, який підтверджує кваліфікацію.
Це проблема для нашої країни, і це, в тому числі, спонукає людей їхати працювати закордон.
— Ці центри будуть утримуватися за рахунок платників податків?
— Ми передбачаємо, що кваліфікаційні центри можуть мати різну форму власності, і відповідно — різні джерела фінансування. Головне, аби кваліфікаційний центр відповідав критеріям, визначеним у Положенні про акредитацію.
Ці центри будуть створені у тих секторах економіки, де потрібні працівники із підтвердженою кваліфікацією. Бо зараз для офіційного оформлення на роботу асфальтоукладальника, роботодавцю потрібно, аби працівник надав певний документ про кваліфікацію. Це ж стосується мулярів та багатьох інших робітничих професій.
Важливо, також що кваліфікація буде присвоюватися за одними правилами в різних куточках країни у відповідності до професійного стандарту. Це потрібно для того, щоб кожен кваліфікований працівник мав однаковий рівень знань і вмінь.
Якщо ти йдеш до ПТУ після 9 класу і три роки навчаєшся азам професії, опановуєш теоретичну частину (і за можливістю практичну, бо це буває складніше), і по завершенню навчання отримаєш кваліфікацію, то це одна справа. Хоча й тут є проблема, не може заклад освіти об’єктивно оцінити професійні кваліфікації своїх випускників. Наразі у багатьох країнах пішли шляхом створення незалежних центрів, де випускник закладу освіти складає кваліфікаційні іспити, аби отримати доступ до професії. Особливо це стосується тих професій, де є особливі умови, так званих регульованих професій.
Світ зараз швидко змінюється, тому потрібно весь час вчитись чомусь новому, аби встигнути за новими вимогами. А якщо тобі 40 років і ти здобув вміння і навички професії на виробництві, або перебуваючи на заробітках в інших країнах, то йти і навчатися в ПТУ три роки ти не будеш. А де в такому разі підтвердити свою кваліфікацію та отримати документ?
Відомо й те, що система профтехосвіти в Україні не завжди готує фахівців з тими знаннями та навичками, яких потребує динамічний ринок. Це визнано на рівні держави. Нещодавно ухвалено концепцію реформування професійно-технічної освіти, яка буде впроваджуватись у наступні роки. Але це — тривалий шлях змін, а кваліфікаційні центри — це швидка відповідь на запити сьогодення.
— Ви сказали, що заклади освіти не можуть оцінювати своїх випускників об’єктивно, а де захист від «поблажок» екзаменаційною комісією кваліфцентру. Чи не будуть вони присвоювати кваліфікацію всім охочим, аби не відлякати клієнтів?
— Коли ми розробляли Положення про акредитацію кваліфікаційних центрів, то закладали в цей документ запобіжники від недоброчесної роботи центрів. Ми визначили 10 критеріїв, яким повинен відповідати кваліфікаційний центр. Це і фахова комісія, і наявність контрольно-оцінювальних матеріалів, і належна матеріально-технічна база, і можливість оскарження рішення комісії, об’єктивність і неупередженість щодо осіб, які проходять оцінювання.
За порушення цих принципів центр може бути позбавлено акредитації. Якщо надійде скарга від роботодавця, що працівник не відповідає присвоєній кваліфікації, то буде перевірка такого кваліфікаційного центру.
Ризикувати заради декількох осіб, котрі не володіють достатнім рівнем знань і навичок, буде невиправдано. Надто великі санкції.
Хочу згадати ще й те, що зараз Нацагентство розпочало пошук потенційних кандидатів в експерти з акредитації кваліфікаційних центрів. Це ті люди, котрі будуть проводити експертну оцінку роботи кваліфікаційних центрів, і до їхньої компетентності, досвіду теж висувається багато вимог. І ми плануємо навчання наших експертів.
Всі ці чинники, на нашу думку, мають забезпечити доброчесну роботу центрів. В іншому випадку вони будуть позбавлені акредитації.
— Про які професії йдеться, це робітничі спеціальності чи це стосуватиметься і вищої освіти?
— Професійні кваліфікації, які можна буде підтвердити в кваліфікаційних центрах, можуть бути різні. Бо «Закон про освіту» і Положення про акредитацію кваліфікаційних центрів не обмежують діяльність кваліфікаційних центрів лише професійними кваліфікаціями, що стосуються робітничих професій. Головне, щоб такі центри запрацювали і були готові сумлінно проводити оцінювання знань і навичок здобувачів.
Однак, питання визнання неформальної чи інформальної вищої освіти потребує додаткового унормування на рівні держави. Важливо, що зараз законодавство передбачає існування як повних, так і часткових кваліфікацій, і кваліфікаційні центри цілком могли б оцінювати часткові професійні кваліфікації, здобуті шляхом самоосвіти чи поза офіційним навчанням у закладі освіти.
Слід також зважати й на те, що в Україні ухвалено низку законодавчих актів, які передбачають особливі умови входження в певну професію. Так, аби стати адвокатом, потрібно мати вищу юридичну освіту та юридичний стаж, скласти відповідний кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Кваліфікаційний іспит проводиться кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за програмою, яку затверджує Рада адвокатів України. Це передбачено Законом України «Про адвокатуру». Зрозуміло, що якийсь альтернативний езаменаційний центр не може замінити собою цю палату.
— На основі чого кваліфікаційні центри будуть вирішувати, що повинна знати і вміти особа задля присвоєння кваліфікації ?
— Ми передбачаємо, що такою базою має слугувати професійний стандарт. Без професійного стандарту кваліфікаційні центри не можуть працювати, бо незрозуміло, яким саме вимогам і вмінням повинен відповідати той, хто хоче підтвердити свою кваліфікацію електрика, сантехника, муляра абощо.
На сьогодні в Україні затверджено близько 30 профстандартів, а потрібно сотні. Україна лише починає перехід від кваліфікаційних характеристик до професійних стандартів. І зараз НАК ініціює перегляд процедури розробки професійних стандартів.
Професійний стандарт має відповідати вимогам ринку праці, а у його розробленні мають брати участь роботодавці, галузеві ради, професійні спільноти. Це важлива умова, бо, на мою думку, лише бізнес знає, яким вимогам має відповідати працівник, чиновник цього не знає.
Нашим Статутом передбачено, що Нацагентство координує розроблення професійних стандартів, готує проект Порядку розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів, подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, реєструє професійні стандарти і забезпечує до них відкритий доступ. Однак не розробляє, тому ми зараз активно співпрацюємо з роботодавцями, аби такі профстандарти були розроблені якнайшвидше.
— Чи будуть визнаватися в Україні кваліфікації, здобуті в інших країнах?
— Національне агентство розробило проєкт Порядку визнання в Україні професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах. Очікується, що визнавати таку кваліфікацію також будуть акредитовані Нацагентством кваліфікаційні центри.
За нашими проєктом, особа, котра матиме бажання підтвердити свою кваліфікацію, має звернутися до кваліфікаційного центру, де утворюється комісія. Здобувач надає підтверджувальні документи про відповідну освіту, або документи про професійні кваліфікації, які демонструють наявність у здобувача професійних компетентностей. За відсутності у здобувача документів, котрі підтверджують наявність освіти, він може підтвердити її за загальною процедурою оцінювання та присвоєння професійних кваліфікацій.
Сподіваємось, що уряд підтримає таку процедуру, яка відповідає загальноєвропейській практиці визнання професійних кваліфікацій.
— А як працюють кваліфікаційні центри в Європі?
— Економіка в європейських країнах не стоїть на місці, вона розвивається, з’являються сучасні тенденції ринку праці, відбувається індивідуалізація трудових відносин і інтеграція трудових ринків. Це ставить нові вимоги до освітніх і професійних кваліфікацій. І потрібно мати динамічну, адаптивну систему підтвердження та присвоєння кваліфікацій.
Якщо говорити про досвід Німеччини і Австрії, то в них функції кваліфікаційних центрів виконують Торгово-промислові та Ремісничі палати. Вони проводять кваліфікаційні іспити. У деяких сферах діють також саморегулівні професійні асоціації, які формують професійні стандарти і приймають кваліфікаційні іспити. При цьому імпульс появи нової професії і запит на нові професійні кваліфікації йде від роботодавців, а заклади освіти готують фахівців вже під потреби ринку.
Україна будує архітектуру системи кваліфікацій подібною до системи європейських країн, і наша система кваліфікацій має бути неодмінно інтегрована в європейський та міжнародний простір кваліфікацій.
Коли інвестор заходить у нашу країни, він хоче знати, який існує ресурс кваліфікованих працівників чи достатньо тих чи тих спеціалістів, і головне, чи відповідають ці фахівці тим вмінням і навичкам, котрі йому потрібні для технологічного процесу.
Ми виходимо з того, що ринок праці вимагає постійного навчання працівників, здобуття нових кваліфікацій, нових навичок і вмінь. Важливо навчати не лише тих працівників, котрі починають працювати, а й тих, хто вже у професії, і відповідно мати систему офіційного удокументування результатів такого навчання.
Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
Інф.: day.kyiv.uaКоментарі
