Голова УІНП Антон ДРОБОВИЧ: "Якщо ми хочемо знати правдиву історію, то не повинно бути заборонених тем і недоторканих осіб"
В четверту суботу листопада кожного року Україна традиційно вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років (цього року дата припадає на 28-ме число).
Боротьба за історичну спадщину і пам’ять народу є однією зі складових формування сучасної нації, а як доказує агресія Росії проти України — однією зі складових гібридної війни Москви проти Києва. Прикладом може слугувати ситуація зі скандалом довкола Німецько-української комісії істориків (DUHK), який росіяни використала у своїй цілях, зокрема в таких болючих питання як Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. проти українців та Друга світова війна. Хоча, як виявилося, проблема насамперед в якості самої комісії, зокрема з українського боку. У вересні стало відомо, що МЗС Україні поінформувало Берлін, що відкликає свій патронат над DUHK.

«Комісія» свідомо самоусунулася із публічного громадського дискурсу у ФРН щодо найбільш резонансних сторінок спільної історії, йдеться зокрема у роз’ясненні посольства України в Німеччині. «Це особливо проявилося під час пленарного обговорення у травні 2017 р. у Бундестагу основоположного питання утвердження історичної відповідальності Німеччини перед Україною за злочини нацизму, яке «комісія» проігнорувала. Черговим лакмусовим папірцем такої дивної позиції стала пряма відмова «комісії» від участі у дискусіях щодо визнання Бундестагом Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом українського народу на основі відповідної народної петиції, попри відповідні звернення до «комісії» з боку депутатів німецького парламенту», — наголосили в посольстві.

На початку грудня виповнюється рік як Кабінет міністрів України призначив Антона Дробовича головою Українського інституту національної пам’яті. В інтерв’ю «Дню» підбиваємо підсумки його роботи за рік, зокрема говоримо про реалізовані проєкти, декомунізацію, інформаційну війну Росію проти України з використанням історії та пам’яті, спірні сторінки історичного минулого, майбутні плати Інституту тощо.

«МИ ПРОДОВЖИЛИ РЕАЛІЗАЦІЮ ЗАПОЧАТКОВАНИХ РАНІШЕ ПРОЄКТІВ»

— В грудні цього року виповнюється рік, як ви очолили Український  інститут національної пам’яті. Що вдалося зробити за цей час?

— Перш за все — це зберегти інститут як працюючу систему. Ми продовжили реалізацію започаткованих раніше проєктів. Зокрема, створення Архіву національної пам’яті, Музею Революції Гідності, видаємо книги, проводимо виставки, які розповідають про наше не таке вже й далеке минуле, яке усіляко фальсифікувалося за часів панування комуністичного режиму.

— Тобто кардинальних змін в роботі колективу Інституту не сталося з приходом нового керівника, як це дехто прогнозував?

— Я противник того, щоб при зміні керівництва будь-якої інституції діяти за більшовицьким принципом «все, що було до нас, зруйнуємо, а потім заново відбудуємо». Звісно, без певних коригувань в роботі не обійтися, але все потрібно робити виважено.

— Ваш попередник на цій посаді Володимир В’ятрович може вам позаздрити: уряд збільшив фінансування Інституту на поточний рік у кілька разів...

— У вас застаріла інформація: державним бюджетом на 2020 рік дійсно передбачалося виділити 129 мільйонів гривень. Та зі спалахом епідемії коронавірусу цю суму зменшили до 65 мільйонів, через що деякі проєкти довелося заморозити. Зокрема, реконструкцію будівлі, виділеної під Архів, будівництво Музею Революції Гідності, деякі з запланованих заходів. До кращих часів, які, впевнений, не за горами.

«УКРАЇНА ЯК ВОЮЮЧА ДЕРЖАВА НЕДОСТАТНЬО РОБИТЬ ДЛЯ ПРОТИСТОЯННЯ КРЕМЛІВСЬКИМ ПРОПАГАНДИСТАМ-БРЕХУНАМ»

— В одному з виступів ви зазначали, що одним з пріоритетів вашої діяльності на посаді голови УІНП є протидія російській агресії в гібридному плані, тобто в інформаційно-ідеологічній площині. Як ви взагалі оцінюєте зусилля держави в цьому напрямку сьогодні та що конкретно робить Інститут, аби протистояти агресору на інформаційному фронті?

— Відповім так: загалом Україна як воююча держава недостатньо робить для протистояння кремлівським пропагандистам-брехунам. Зокрема, бракує проактивної позиції та сміливих асиметричних відповідей. Також потрібно посилити протидію на міжнародній арені, маємо перебувати у постійному пошуку новітніх форм протидії, цим самим нівелюючи зусилля російських пропагандистів-агітаторів, які діють в кращих традиціях більшовицьких комісарів і Геббельса. Але це не зовсім завдання нашого Інституту. Ми тут можемо допомогти хіба у тих питаннях, які стосуються відновлення історичної правди, розвінчання брехливих міфів радянської й тепер уже російської пропаганди, а також посиленням суспільства шляхом правдивого висвітлення тих складних сторінок минулого, які спотворено трактувалися чи замовчувалися.

Український інститут національної пам’яті, відкриваючи невідомі сторінки історії України, теж протистоїть цим інформаційним атакам. Наприклад, висвітлюючи період Української Народної Республіки, видаючи спогади учасників тих буремних подій, ми показуємо, яка політична сила задушила тодішню спробу української державності, а згодом знищила мільйони українців, звідкіля витоки сьогоднішньої російської агресії.

— Чому, на вашу думку, досі значний відсоток українців сумує за Радянським Союзом, перебуваючи в полоні міфів?

— Цим людям потрібно відкривати наукові факти про наше минуле. Наполегливо, терпляче, толерантно, з повагою до їхніх поглядів. Треба пам’ятати, що десятиліттями радянська пропагандистська машина ідеологічно обробляла їх. Коли мова заходить про таких «героїв» як Косіор чи Чубар — організаторів Голодомору 1932—1933 років, то треба посилатись на документи, у тому числі й виступи Сталіна, Молотова, інших більшовицьких вождів, в яких вони закликали «відбирати в українських селян останню зернину, вести непримиренну війну з куркулями». Словом, діяти за принципом — у кращому розумінні цього слова — вода камінь точить.  Повний текст

Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити