Лариса Волошина, журналістка: Для мене другий тур президентських виборів — це той час морального вибору, коли я не можу дозволити собі своєю бездіяльністю посприяти обранню малоросійського кандидата.
Чому Петро Порошенко
Він для мене не лідер. Він той, якому я і такі як я, будемо висувати вимоги заблокувати замирення з агресором
Попри те що я вважаю образливим для себе вибір на кшталт "життя або гаманець", вибору президента країни цей ненав’язливий примус не стосується. Навіть якщо обирати доводиться з тих, кого очі б не бачили.Логіка тут проста. Якщо я називаю себе порядною людиною, то відсторонившись від морального вибору, я цей статус втрачаю. Погодьтеся, неможливо бути добропорядною людиною, стоячи «на шухері». Неможливо вважати себе доброю, відмовляючи родичу в порятунку лише через те, що багато років тому між вами сталася побутова сварка. 
Особливо якщо йдеться про щось вкрай важливе, як то здоров’я, життя, катастрофи. Роблячи моральний вибір, порядна людина не розмірковує про питання стосунків між батьками та дітьми, коли в неї на очах нищать дитину. Громадянин не може відсторонюватися, коли йдеться про цивілізаційний вибір країни. Потрібно обирати бік, у мить визначаючи, де тут добро, а де зло. Інколи буває, що людина знаходить для себе виправдання, ба більше — підводить під власну байдужість та відстороненість цілий конструкт. Таке явище називається інтелектуалізацією. В такому разі, як правило, починають лунати розлогі аргументи про неоднозначність буття та філософствування про космополітизм, гуманізм та «справу принципу». Але суть усіх цих інтелектуалізацій проста. Вони дають змогу уникнути морального вибору, зробити вигляд, що відсторонення — це і є «по-вумному». Мені зазвичай хочеться сказати в такому випадку: Ти можеш уникнути морального вибору. Але ти не можеш після цього претендувати на статус морального авторитета, чия думка має бути почута.
 
Такою самою логікою керувалися мільйони українців, коли виходили на Майдан і протистояли російській агресії. Якщо ти сказав, що ти громадянин, ти просто не можеш залишитися вдома, коли країна потребує твого порятунку. Ворожий чобіт на моїй землі не залишає поля і для морального маневру. Вибори президента — це вибір курсу. Ціннісний та цивілізаційний вибір. Тому в першому турі я взяла за правило голосувати за того, кого вважаю найдостойнішим. Але в другому... Другий тур — це вибір між двох варіантів. І я вже багато років голосую за того, хто на мою думку є найменш проросійським. Фактично, для мене другий тур президентських виборів — це той час морального вибору, коли я не можу дозволити собі своєю бездіяльністю посприяти обранню малоросійського кандидата. Можна скільки завгодно казати, що всі вони однакові. Але вибір між Україною та УРСР для мене очевидний. Саме тому в другому турі я буду голосувати за чинного Президента. В другому турі країна обере або Порошенка, або Зеленського. І хай як би я хотіла, щоб главою держави став хтось третій, я буду в будь-якому разі обирати між цими двома. Обирати. Тому що проігнорувавши вибори я все одно посприяю обранню одного з них. Якщо вибір, який мені залишився — спробувати вплинути на процес, або бути серед тих, хто ні на що не впливає — я обираю власну суб’єктність, власні принципи. Жодного шансу проросійський кандидат від мене не отримає.
 
Сьогодні поширюється думка, що, мовляв, «обоє рябоє». Ситуація настільки нагадує зрежисований другий тур «Єльцин — Зюганов», «Кучма — Симоненко», що важко відкинути кричущі аналогії. Багато хто вже закликає ігнорувати другий тур через те, що «все це підстроєно». Хочу нагадати вибори 2010 року, коли в другий тур вийшла Тимошенко і Янукович. В той момент теж багато хто закликав не йти на вибори через те, що обидва кандидати — ставленики Москви. Та ж сама технологія «проти всіх» була застосована під час парламентських виборів 2012 року. «Хіба Яценюк кращий за Януковича? Вони всі пов’язані. Тільки Майдан врятує Україну!», — писали мені дописувачі в Facebook. Тоді я намагалася пояснити, що в умовах встановлення бандитської диктатури опозиційний парламент необхідний для того, щоб під натиском можливих вуличних протестів не дати пролитися українській крові. Буквально за кілька років, коли в центрі столиці гинули люди, а опозиційна меншість намагалася вмовити «помірковану» групу Сергія Тігіпко проголосувати за вивід силовиків із Києва, коли не вистачало голосів, щоб відсторонити від влади кривавого президента — я згадувала цей момент. Чи дозволила б собі «проросійська» Тимошенко стріляти в протестувальників на площі? Чи «слабкі та потішні опозиціонери, які не кращі за Януковича» ховалися б від голосування у Верховній Раді? Як биті, кого суспільство вважало не менш корумпованими та ласими до влади за Януковича повели б себе під час вуличних протестів? Вони б домовлялися з вулицею, перефарбовувалися б на ходу, та намагалися б очолити протест у бажанні стати наступним президентом. Але вони точно не змогли б не підкоритися вимогам вулиці.
 
Я бачила на власні очі, як мої недавні опоненти-противсіхи постили картинки зі свічками й обіцяли «не забути і не пробачити». Але чи усвідомлювали вони, що саме їхній інфантилізм та небажання робити складний моральний вибір позбавили багатьох людей на вулиці шансу вижити. Вони хотіли Майдану? Але ж гинули не вони.
 
Вибір між Порошенком та Зеленським — це реальність. Один, як вважає велика частина виборців, виключно «заради піару» здобуває Томос, обіцяє закон про державну мову, під наглядом кредиторів робить реформи та намагається отримати ПДЧ в НАТО. Другий мовчить, багатозначно всміхається, і час від часу видає щось про референдум, миротворців на лінії розмежування, про намір «домовитися посередині». Його довірені особи більш багатослівні. Мова, церква, історія, НАТО, ЄС, території, за словами очільника штабу Зеленського Дмитра Разумкова — питання, які потрібно відкласти «до закінчення війни». Сергій Лещенко фантазує про прямі переговори глави Української держави з бандитами «ОРДЛО». Отже, для мене ситуація очевидна. Загроза, що Порошенко бреше про те, що приведе Україну до НАТО здається мені набагато меншою, ніж хоча б кілька відсотків за те, що Зеленський і Ко, проголошуючи російські меседжі, говорять щиру правду про свої наміри. Якщо перший бреше — я ображуся. Якщо другий говорить правду — Україна перетвориться на Малоросію. Краще я ризикну власним гонором, ніж життями тих українців, хто знову піде на площі, намагаючись зупинити наступ «русского миру».
 
Сьогодні ми обираємо собі не лідера, ми обираємо майбутнє — України або Малоросії. Враховуючи, що наступний парламент може бути строкатим та більш проросійським — президент, який має право накладання вето, розпуску парламенту стає чи не єдиною особою, яка зможе зупинити капітуляцію. Під тиском вулиці, безумовно. Я для себе вирішила, що поки можу, бути служити перемозі України, що піду на вулицю, якщо буде спроба проштовхнути план «примирителів» через українську Верховну Раду. Але я маю до кого апелювати. Тому я обираю Порошенка. Він для мене не лідер. Він той, якому я та такі як я висуватимемо вимоги заблокувати замирення з агресором за рахунок українських національних інтересів. На моє глибоке переконання, відродження України не можливе без участі суспільства. Але «народ», «люди» — все це абстрактні поняття, за якими легко сховати власну безвідповідальність. Моральний вибір — завжди особистий. Я обираю Україну.
 
Інф.: day.kyiv.ua
 

Коментарі

 

Коментарі  

 
-3 #2 Ігор 03.04.2019 20:28
Не тратьте куме сили, продавайте Липецьку фабрику Рошен і тікайте в Панаму, Зеленський переможе 80х20.
Цитувати
 
 
+3 #1 Varnak 03.04.2019 19:11
Ввічливе та аргументоване звернення до тих, чиї кандидати не пройшли у другий тур, та до тих, хто не прийшов на дільниці через зневіру та розчарування.
Валерій Прозапас
03.04.2019

Як бачите, не було “сіток” у Порошенка.
Не було “підкупу”.
Не було “договорняків” та використання адмінресурсу.
Не було “фальсіфікацій” .

Не було ніяких страшилок, включно з “вбивством брата” та “відміною виборів”, про які так довго та багато розповідав вам телевізор та інші відповідні ЗМІ.

Допустіть, що те ж саме могло бути з “Ліпецькою фабрікою”, “офшорами”, “пльонкамі Оніщєнко”, “торґовлєй на крові”, “мародьорством в армії”, “страшною корупцією” та ще бозна з чим.

Що це були, м’яко кажучи, перебільшення та інформаційні технології з метою посіяти серед нас розбрат і розчарування та вибити найбільш сильного, підготовленого та незручного для Кремля кандидата, про що там прямо і говорять.

Щоби за вашої опосередкованої допомоги привести до крісла головного дипломата та командувача армією або недосвідчену слабку людину, або перевіреного співробітника Газпрома.

Не зіграйте в чужу гру.
Нам всім є що втрачати, не вийде бути “над процесом”.

Ніхто не вмовляє вас полюбити Порошенка – просто зараз треба бути прагматичними і віддати голос йому, а тим, хто не дійшов до дільниць в першому турі, життєво необхідно це виправити в другому.
Гарантія, що “хуже нє будєт” 100%, а це в наш час оплачено кров’ю тисяч людей, не маємо права ризикувати новими жертвами.

Дуже шанобливе та аргументоване звернення до виборців кандидата Зєлєнського. А вдруг.

Всі хочуть нових облич і змін, це нормально.
Але ваше справедливе бажання безсовісно експлуатують, бо Зеленській не готовий до цієї посади – “хороший парень – это не профессия”, а гасло “сдєлаєм їх вмєстє” не програма.

Вам продали картинку “людини з народу”, а він мільйонер, він має офшори і нерухомість за кордоном.
Це не є злочин, але він чомусь приховував свої активи, тому не хоче з’являтися на прямі ефіри, щоби уникати питань про це, і чи сплачувались податки у відповідності до доходів теж.

У нього немає команди, його оточення набагато гірше ніж кадри Порошенка – бо вже публічно поставило під сумнів територіальну цілісність України, цінність мови та нашої історії, про це зверхньо заявив член команди “Зе” Разумков.
Це риторика один до одного Донецька весни 2014 року.
Збочення думати, що війни виграються без цих базових цінностей, навпаки – без них війни приходять, і народи просто зникають.

Давній партнер Зеленського Ігор Коломойський прямо заявив, що “мы воюем сами с собой”, не дивлячись на іншу позицію в 2014 році, бо хоче помститися за втрату контролю над “Укрнафтою” та “Приватбанком”.
Зверніть увагу – чесні активи Коломойського, канал “1+1” та курорт “Буковель”, ніхто не чіпав.

Його почав підтримувати Антон Геращенко, та ще й з погрозами на адресу військових.
Уявіть, ким ще може поповнитись цей список?
Будете здивовані – вам правда подобається партія “Укроп”?

Його “програмний” фільм “Слуга народу” – це прямий дороговказ до громадянської війни, бо там проектується розвал України, протиставляютьс я “тупі україномовні путчисти” та “російськомовни й істеблішмент”.

Вам (і нам) пропонують небезпечний експеримент, який може привести до втрати міжнародної підтримки, припинення фінансової допомоги, обмеження безвізу та насильного миру з Росією після відміни проти неї санкцій – Захід вже почав задавати питання та реагувати.

Невже ненависть до Порошенка, трансльована через телевізор, варта ризиків втратити державу або перетворитися на Венесуелу?
А ті, хто намагається використати самого Зеленського, невже справді думають, що тут всіх можна буде підкласти під телевізор та без бою заставити відмовитись від окупованої землі, від мови та незалежності та підмінити Україну “95 Кварталом”?

Нікого не образив? Тоді репост.

Валерій Прозапас. 03.04.2019
https://tverezo.info/post/92800
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити