Як залучення до громадського та політичного життя може допомогти підвищити довіру до інститутів і зупинити хвилю екстремізму
Уже понад десять років ми спостерігаємо, як виборів стає більше, а демократії при цьому менше.
За даними агентства Bloomberg, вибори у світі почали проводити набагато частіше. Але, як з’ясувала організація Freedom House, у 110 країнах спостерігається скорочення політичних і громадянських прав протягом останніх 13 років.
Разом із занепадом демократії відбувається і занепад нашого відчуття соціальної спільності. У США про це свідчить епідемія самотності, що насувається, а також швидке зникнення громадських інститутів, наприклад, тут щодня закривається вісім церков. І хоча ці тенденції є глобальними за своєю природою, в США вони виявляються в екстремальній формі.
Це невипадково. Як наголошував ще в 1830-х роках Алексис де Токвіль, засновники Америки уявляли собі країну, керовану не загальними для всіх цінностями, а егоїзмом. Відтоді ця концепція визначає інститути Америки, сприяючи надіндивідуалізації суспільства.

Кілька років тому, коли я запускала проект Spark MicroGrants у Східній Африці, потрапила на зустріч групи американських студентів із МІТ з приблизно 50 жителями руандійського села. Мешканці сподівалися переконати уряд Руанди профінансувати проект прокладення лінії електропередач до їхнього села (і треба віддати їм належне,  вони свого домоглися). Один зі студентів  критикував  представника села: чому саме уряд повинен оплачувати цей проект, а не присутні на зустрічі люди.
Цей студент транслював типові американські ідеї приватизації та змогу доступу відповідно до індивідуальної купівельної спроможності. Проте ці ідеї можуть зумовити зниження рівня колективної та громадянської участі, і, очевидно, вони також підривають політичну довіру. За даними дослідницького центру Pew, частка американців, що довіряють уряду, знизилася на колосальних 55 відсоткових пунктів у період з 1958 по 2017 рік; зараз ця цифра вже знизилася до 20%. Не дивує, що за той же період різко впав і рівень громадської участі: членство в громадських об’єднаннях і асоціаціях знизилося вдвічі.

Зростання недовіри до урядових установ сприяє підйому авторитарних популістських рухів у всьому світі. Громадяни вимагають індивідуальної економічної безпеки, вбачаючи порятунок у менталітеті ізоляціонізму. Під час президентських виборів 2016 року в США Берні Сандерс і Дональд Трамп апелювали до пересічних груп виборців, яким набридла «система», а також до іммігрантів у другому та третьому поколінні, які невдоволені новими іммігрантами. В багатьох країнах — від Німеччини до Бразилії — виборці почали підтримувати ульраправі партії, але не з любові до їхніх кандидатів, а через страх втратити свою владу та статус.

Разом із тим ми знаємо, що підходи, пов’язані з «залученням користувачів», працюють. Про це свідчать незліченні дослідження та людський досвід. Наприклад, за даними дослідження, проведеного в Уганді, що активніше громадяни беруть участь у розробці програм охорони здоров’я, то краще їхнє ставлення до системи охорони здоров’я в цілому. А в Індонезії пряма участь громадян у процесі ухвалення урядових рішень привела до зростання задоволеності держпослугами.

Створюючи більше можливостей для участі в громадському та політичному житті, ми можемо підвищити довіру до наших інститутів і зупинити хвилю екстремізму. Втім, сьогодні таке залучення відбувається лише епізодично та пов’язане з політичними кампаніями, подібними до президентської кампанії Барака Обами  2008 року або руху «Чаювання», що виник як опозиція Обамі. Після ще однієї стрілянини з масовими вбивствами активізуються протести на підтримку закону про контроль над зброєю, але через короткий час Національна стрілецька асоціація, експлуатуючи страхи перед надмірною роллю держави, стимулює громадську активність у протилежному напрямку. Досягнення справжньої громадської участі, а не епізодичних реакцій на проблеми, які встановлюють політики або створюють обставини, вимагає появи нових інститутів, здатних подолати бар’єри на шляху систематичної й ефективної громадської участі, а також на шляху змін, рушієм яких було б суспільство.

Тоді як західний світ потерпає від зайвого індивідуалізму, найбільш видатні інновації в управлінні й економіці відбуваються на Глобальному Півдні. Наприклад, у Руанді уряд вжив заходів щодо стимулювання ухвалення рішень на місцях з метою посилити відчуття єдності та спільної відповідальності у громадян. Завдяки щомісячним зустрічам, присвяченим обговоренню місцевих питань, родини й окремі громадяни об’єднують зусилля, щоб побудувати будинки для тих, що мають таку потребу, полагодити дороги, зібрати грошові кошти для інвестицій у вдосконалення фермерських методів та реманенту.

Уявіть, якби понад 300 мільйонів американців почали збиратися щомісяця з такою ж метою. Раптово громадяни вклали б мільярди годин у сусідську взаємодію та громадські дії.
Саме таким виявився один із головних ефектів Асоціації сільських заощаджень і кредитів, яка виникла в Демократичній Республіці Конго. Всередині своїх місцевих об’єднань їхні члени мають доступ до кредитів, щоб розпочати малий бізнес і накопичити гроші на чорний день. Ця модель працює тому, що вона опирається на відповідальність між сусідами. Аналогічним чином — від Гаїті до Ліберії та Бурунді (та в інших країнах) — системи охорони здоров’я за участі місцевих медичних працівників виявилися ефективними саме тому, що ці працівники знають своїх сусідів та їх потреби. Соціальні медичні працівники йдуть від будинку до будинку, щоб, наприклад, перевірити стан вагітних і переконатися, що вони мають належний догляд. Такі рішення використовують і підвищують взаємну відповідальність місцевого населення завдяки спільній участі, а не традиційній вертикальній підзвітності.

Якщо ми віримо в демократичний принцип відповідальності уряду перед громадянами, тоді ми повинні будувати такі системи, в яких будемо відповідальні один перед одним. Ми не повинні обмежуватися участю лише у виборах або протестах. Ми повинні проголосити нову еру демократії, що спирається на місцеві громади: влада має бути децентралізована та віддана в руки родин і громад.
Коли ми досягнемо демократії, що спирається на місцеві громади, ми взаємодіятимемо один з одним і з нашими урядами не просто в особливих випадках, а постійно, тому що наша демократія і наша свобода залежать від нас.

Проект Синдикат для «Дня»
Саша ФІШЕР, стипендіатка Obama Foundation, засновниця Spark MicroGrants
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити