Письменник Олег Чорногуз: УКРАЇНЦІ – ЦЕ ФІЗИЧНО РОЗВИНЕНІ ДІТИ І ВЕЛИКІ МРІЙНИКИ (сумні роздуми)
Низький відсоток мислячих не дає їм спокійним жити і працювати. І тільки їм шкодить на їхньому невідомо куди спрямованому шляху чи життєвій дорозі.
Тому вони й надалі горбляться на чергового історичного господаря, забувши що саме господарем на цій землі є вони самі Але в них відсутній дух патріотизму і вони так не думають, якщо вони взагалі здатні думати, аналізувати. Вони тільки мріють і часто, недосипаючи ночей, з лопатою чи сапою в руці, вранці прокидаються і йдуть на роботу на свою колись землю, яка тепер їм не належить. На нашій, не своїй землі…

Он был рабом и он привык,
Что коль беда пришла,
Всегда хозяин отвечал
За все его дела.

Когда ж он глупостью теперь
В прах превратил страну,
Он снова ищет на кого
Свалить свою вину.
 
Он обещает так легко,
Но все забыть готов.
Он всех боится - и друзей,
И близких, и врагов.
 
Когда не надо -- он упрям,
Когда не надо -- слаб,
О раб, который стал царем,
Все раб, все тот же раб
 
Редьярд Кі́плінг
 
Учора, під час мого виступу в університеті, один із студентів мене запитав, що я можу сказати про вибори українців президентом коміка Зеленського. Я відповів:
- Українці - це фізично розвинені діти. Це чи не єдиний у світі народ, який тисячоліттями опікається на вогні і після цього все одно на холодну воду не дує. Українці – це великі світові мрійники. Рівних їм у світі нема. Хіба що діти різних рас і народів! Ці «дорослі діти» споконвічно, протягом тисячоліть, вимріюють собі царя – Месію, у якого вірять до виборів і три місяці, 6 максимум (після виборів) і щиро моляться на нього і в цервах сусідньої держави б’ють щиро поклони лобом об підлогу. Але якщо після вище написаного та месія не реалізує мрій високорослого фізично українця з дитячими сподіваннями на голубу іграшку, він закричить «ганьба» і осудить новообраного, як засудить безпідставно не обраного, не задумуючись над тим, що той зробив. Він нічого не згадуватиме і не аналізуватиме. Хіба, що коли припече. Може, тільки тоді говоритиме крізь зуби. Бо його  вже минуле не цікавитиме. Може, й тому він інколи не має свого майбутнього. Емоції у нього вічно зашкалюють і дроти так у голові іскрять, наче на вітрі торкаючись і замикаючи один  об одного. Через зовсім короткий термін українець вважатиме себе дико обдуреним, дико зрадженим, дико зневаженим. Українці – це досі несформована нація, яка розмовляє багатьма мовами багатьох сюзеренів і яка хоче при кожному наступному і вимріяному ним месії одразу всього, одразу багато і ще (як  підтвердження цього) царську грамоту з круглою, як у ідіота головою, мокрою печаткою обрамленою в золото. Українець - мов міфічна українська жар-птиця, яка ніколи не приносить тієї грамоти у своєму дзьобі , але українець все одно вірять у той день, коли та птиця прилетить, і на своєму хоча б хвості таки принесе обіцяну йому і омріяну ним забаганку.
 
 Потім українець, як було споконвіків, береться за лопату чи сапу. Власне, до цього його змушують уже новообрані ним господарі і українець, за вказівкою новообраного, вирушає, як правило, у далеку дорогу, щоб новому своєму господарю прислужитися і закласти (не собі), а новому хазяїну на своїй землі райський сад. У тому саду він і помре, як усі ми, не дочекавшись ні благодаті, ні вдячності, ні свого омріяного раю. Рай їхньої уяви стає для них їхнім черговим пеклом. І так із покоління в покоління. Із одного сторіччя в інше.
- Їх не лякає навіть містика, в яку вони не вірять, бо вони свято вірять у Бога, якого їм хтось нав’язав. Вірять і в намісника цього Бога на землі і, згинаючи спину, яку ніколи розігнути не можуть, хіба що під час своєї кончини у труні. Їхня життєва реальність - бредуть невідомо куди, невідомо за ким і проклинають світ, проклинають несправедливість і в останню чергу - себе. Це незбагнений ніяким ДНК люд. Там тільки 15 відсотків, і то це середній показник, помножений і віднятий на інтелект мислячих людей. Людей, яких цей невеличкий відсоток (часом досягає всього 5 %) хоче вивезти на правильний шлях, але вони його за розум і щиру пораду ненавидять і часом знищують чужими руками, доводячи новому господарю, що той низький відсоток мислячих не дає їм спокійним жити і працювати. І тільки їм шкодить на їхньому невідомо куди спрямованому шляху чи життєвій дорозі. Тому вони й надалі горбляться на чергового історичного господаря, забувши що саме господарем на цій землі є вони самі Але в них відсутній дух патріотизму і вони так не думають, якщо вони взагалі здатні думати, аналізувати. Вони тільки мріють і часто, недосипаючи ночей, з лопатою чи сапою в руці, вранці прокидаються і йдуть на роботу на свою колись землю, яка тепер їм не належить.
- На нашій, не своїй землі…
 
   Це все українці. Незмінні українці. За своєю вродою. За своєю ментальністю. Це фізично розвинений люд із довірливим дитячим мисленням, який призначений для праці під чужим скіпетром. Який не може жити без чужої палиці, яка з часом для нього  стає рідною. Українець у своїй масі, як показав час, показала історія, яку він ніколи не читає, не поважає, не знає і знати не хоче, то  відповідно його історія нічому його не вчить. Українець повторює ті ж помилки, що його батьки, діти, прадіди і заспокоює себе тим, що таким був його батько, таким був його дід, «і я таким став». І на цьому програма його життєвої концепції закінчується.
  Вершиною ХХІ сторіччя за всю історію існування українських держав (виняток: Русь за тестя Європи, князя Ярослава) було, на мою думку, правління Петра Порошенка. Але в ХХІ сторіччі з’явився на світ вигаданий (можливо, навіть мрійниками українцями) чорний ящик, який з часом став голубим ТВ-ящиком, і українець у нього повірив більше, ніж у самого себе і жив виключно за думками, мріями, обіцянками того чорно-голубого квадрата, який йому з часом замінив голову, на якій він інколи носить шапку чи то картуза.
 
 Голову пересічний українець, як водиться, нічим глибоко не забиває. Цей інтелектуальний продукт у сірій масі не дає йому змоги нормально жити, і він вважає цю рідину, схожу на  внутрішню будову горіха, зайвиною. Його цікавить вона як продукт (якщо це горіх для вживання), а шкаралупа йде для прикрас на новорічну ялинку чи розпалювання печі.
- На цьому життєва програма чи кредо в такого українця закінчується. Він постійно чекає нового року,  нового  царя, якого він сам собі придумав і йде по прямій дорозі, з якої ніхто назад ще не вертався, до свого фінішу. Таке коротке життя в українця - мрійника. В українця-революціонера, українця-бунтаря, анархіста, вільнолюбця і бездержавника, який мріє, щоби хтось із прибулих на його землю збудував йому країну чудес, у якій би він лежав без лопати під райським деревом і золоті яблука падали йому просто в рот, або хоч на зелений килим саду чи постелену там  ряднину, і він, лежачи, міг споживати нагріті сонцем і наповнені соком божої роси плоди своєї мрії. І тільки тоді, коли над головою раптом свисне батіг чи нагайка, українець у черговий раз підніметься з колін, зігне знаком питання свою гарну статуру і піде в поле працювати на чужого дядька з чужих чи то далеких чи то не зовсім далеких країв.
 
    Приблизно на цьому моя лекція перед студентством у день народження Володимира… Леніна  і закінчилася. А ще я згадав і Володимира Виничченка, 1919 рік, 2019 рік,  19 день місяця і 19 число часу, а з цими містичними цифрами - і Володимира Путіна, і Володимира Жириновського і Володимира Зеленського і на останок мовив:
-   Дай Боже, щоб я ніколи не став пророком, а це що вище мною висловлене, стало ні чим іншим як маренням чи маячнею старого чоловіка. І щоб я глибоко помилився. Амінь!

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу «Воля народу»

Коментарі

 

Коментарі  

 
+1 #1 Іван 23.04.2019 09:27
ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ І ДОРОГИЙ ОЛЕЖЕ.
Прочитавши з великою увагою Ваш крик зболілої душі й зрозумів глибокий зміст кожного слова, так що й у мене змокріли очі, А молода авдиторія слухала з увагою, але не чула і не розумілайого змістує Чому? Бо вона на скрісь пересякла брехливою ворожою пропагандою, що ˮбратнійˮ сусідський народ не бажає скривдити кровних братів своїх. Бо вона ще не дозріла розуміти значіння волі й незалежності, бо вона ще не відчула канчуків на своїх плечах та не бачила сибірських курортів.
Ще незаприсяжений новий Президент, а уже склав побличну заяву, що він не буде додержуватись предвиборних обіцянок, що у нього уже є опрацьована прогама, яку народ скоро почує. Більшість державних мужів, завийнятком Маркель, привітали новообраного, але здержались від заєвих коментарів. Цікаве і те, що Врховна Рада рішила ще цього тижня, приняти закон про імпічмент президента. Московська еліта також не задоволена цею несподіванкою, але рішила почекати, що буде дальше. Знаїхте дорогий пане Оеже, ці вибори можна алегорочно порівнати з отарою корів, яка з не відомих причин рушила у ˮстемпідˮ і навідь не могла зупинитись перд пропастю, вся згинула у багні.
Я раджу Вам не переживайти, патріотични сили зробили все, що було можливе, а сталось те, що було непербачуване. Я радий, що закордонне українство в більшості віддали голоси за Порошенка.
Бажавю Вам і Вашій родині доброго здоровя
і смачної паски і ковбаски.
Христос Воскрес!!! Воістину Воскрес!!!
Ваш і. Буртик
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити