Греція створила прецедент: відсуджує назву у Македонії. Україна має закріпити за собою назву Русь, на яку претендує Московія
БУЦЕФАЛ НЕ ВИНЕСЕ ДВОХ
Буцефал, легендарний кінь Олесандра Македонського, нічого не боявся, окрім своєї тіні. Хто би подумав, що за більш ніж два тисячоліття ця тінь виявиться такою довгою і кінь схарапудиться…
Греція не пускає Македонію ні у ЄС ні в НАТО через нібито незаконне привласнення імені знаменитого полководця.
Звісно, там не все так просто. В Греції існує округ Македонія і це формальна підстава вимагати від сусідньої країни змінити назву. Уже анонсовано у Македонії референдум щодо зміни назви країни, проте інформаційні джерела висловлюють глибокий скепсис щодо його успіху. Бо коріння цього конфлікту криється не у суто формальних підходах, а в історії. Глибинній історії. Аргументи сторін дуже вагомі. А сам цей конфлікт дуже показовий і повчальний, особливо для нас, українців, які свого часу програли свою історичну війну за свій родовий домен Русі, програли і лінгвістичну війну, росіяни нахабно привласнили нашу культуру, історію, наших князів, нашу самоназву - русичі, звідти – з перелицьованої історії вивели своє право на наші землі, звідти гніздиться сама лукава ідея «Русского міра». Як же помиляються наші політологи, які стверджують, що історія для Європи нічого не значить, що європейські держави керуються лише прагматичними інтересами. І як помиляються ті, хто закликає припинити копатися у нашому минулому, бо вона окрім болю і пригнічення нічого не дасть. Як показує прецікава «історична війна» Греції і Македонії ще й як значить. Бо історія – це з категорії непроминальних цінностей, якими дорожить кожна держава, народ, бо це незрушний фундамент їх існування. Їх первень.
Ми нині завзято доводимо, що нинішня Україна –
спадкоємиця УНР. Так, безперечно. А ще Української козацької республіки, а ще Королівства Руси, та насамперед
Київської Руси. Наші історики лише підсміюються над словами Путіна про Херсонес, звідкіля пішло світло християнства на Росію (якої тоді не було), над встановленням пам»ятника київському Володимиру Хрестителю перед кремлівськими мурами. Ми ж, в силу злиденного становища країни, яке не в останню чергу детерміноване нашими поразками в інформаційних битвах, намагаємося просто не звертати увагу на те, як активно використовується, перелицьовується наша рідна історія сусідньою державою. Може пора показати зуби. І не поодиноким історикам, а політикам, державним діячам.
Цю нотатку сподіваюся прочитають учасники урочистого засідання Верховної Ради, приуроченого 100 річчю УНР. І розмова вийде далі аніж на рамки одного сторіччя.
Наталя Дзюбенко-Мейс, поетеса, громадський діяч
Інф. із сторінки автора у FacebookКоментарі
