Духовний батько Майдану прийшовся до серця у Києві, але не прийшовся до серця у Вінниці, - письменник Олег Чорногуз
Таке ставлення до Шевченка, як у Вінниці, на мій погляд, є ворожим проти самих майданівців, котрі вмирали під його слова, виголошені одним із перших Героїв, хто поетичними устами Шевченка закликав усіх майданівців боротися за волю.

Уночі, в намордниках і з... псами.
 
     Саме цю фразу нині можна почути на вулицях Вінниці. Тут найняті представниками місцевої влади приватні охоронники, вирішили уночі, боячись гніву людей, по-злодійські, озброївшись кийками, натягнувши намордники, у супроводі псів, піти на справжній злочин. Спочатку обнесли пам’ятник Шевченку метровим парканом-огорожею, щоб сховати від людських очей, а вже після цього взялися за погруддя Пророка – Поета:

А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати...
 
     Тієї ночі, кажуть, навіть місяць крізь чорні хмари від сорому у хмари провалився. Погруддя, котре декому у Вінниці муляло, мов скалка  в оці, таки зняли. Хоча, якщо покласти руку на те місце, де стояв той бюст, за великим рахунком, ніхто його й не бачив за деревами, будинками та муздрамтеатром імені Садовського... Але суть не в тім...
     Та спочатку трішки чергової кривавою нашої історії. Маю на увазі Революції Гідності. Під час подій на Майдані від рук чи то провокаторів, чи то зі стволів беркутівців імені Януковича, чи прищуреного ока снайперів московського розливу, чи від рук своїх доморощених провокаторів, в автомобільних багажниках яких ще димілися розряджені стволи, з котрих, очевидно, було вбито і нашого славного земляка-Героя Максим Шимка та водночас молодого беркутівця.

Але про це достеменно нині лише Всевишній відає!!! З історії ми знаємо одне: саме так починаються революції! Саме так мрійники приходять до влади, а негідники її захоплюють. Така печальна історія всіх воєн і революцій, що котиться чи не за одним сюжетом. Саме так пишуться сценарії, і саме в ті трагічні для України дні прилітають із Кремля “московські орли” на чолі з генералом Бесєдою. А з ним на українську землю приземляються і ще 20 спецназівців з московськими шевронами на рукавах і абревіатурою на спині бушлата - ССО (Си́ли спеціальних операцій Російської Федерації). Так звана високомобільна  спецгрупа у складі міністерства оборони еРеФії. Зустрічав цю московську братію з боку України, генерал-майор СБУ В.І. Бік за дорученням інших двох генералів СБУ (тепер уже колишніх): Якименка (громадянина Московії - такі в часи Януковича правили нашою державною безпекою) і його першого заступника -Тоцького. Генерал-майор В.І.Бік виконав усе, як належить підлеглому. За наказом згори кремлівських “орлів”, які звалилися на українську землю з Бориспільського неба, привіз у кімнату для віп-персон. Там їх непроханих (а точніше - запрошених Януковичем) переодягнув у заздалегідь підготовлену форму беркутівців і звідти відвіз, як наказало начальство, на еСБеУшну  базу, в Кончу – Заспу. А звідти половина із тих “орлів”, при повній пікіровці помчала “гуляти” вулицями Києва. Особливо тими, що впритул пересікалися з Інститутською та Грушевського... “Прогулювалися” зі снайперськими автоматами. Цілилися безжалісно (в стилі московітів), як в око білочки. Першим убили, як відомо, сина Вірменії Сергія Нігояна, який своїми устами, а Шевченківськими словами, закликах усіх синів екс-імперії: Борітеся, поборете.

 Другим упав від куль, цілком можливо, і від кулі непроханих гостей - син Білорусі Михайло Жизневський. У той день члени іншої спецгрупи (не виключено - із своїх землячків) позбавили життя і Юрія Вербицького, викравши покаліченого на Майдані із Олександрівської лікарні, і вивезли за місто, і під Києвом добили. В ті дні загинув і наш славний земляк Максим Шимко, мама якого добивається нині своєї правди. А правда є загальнолюдська. Мамі (я певен, уклали у зранене серце ті провокатори, які були й на Майдані з рушницями в авто, такі слова, що, мовляв, не потрібно із Шевченка робити ідола, як із Леніна, і на кожному місці ставити Тарасу Григоровичу пам’ятники). Хочу глибоко поспівчувати і доземно схилити голову перед болем матері та батька, котрі виховала такого славного сина України як Максим Шимко, але заодно і відверто сказати Зої Семенівні, що до Майдану, Революції Гідності у Вінниці, як не прикро, жодного ані погруддя, ані пам’ятника Тарасу Григоровичу не було і з нього якраз у Вінниці ніхто не ліпив і не збирався ліпити “ідола”. Не було того пам’ятника великому
 Кобзарю і Пророку ні на кожному метрі, ні на кожному кілометрі, ні на десятках кілометрів, ні на десятках кілометрів. Вінницька влада не спромоглася поставити пам’ятника Кобзарю ані на своїх площах, ані в скверах, ані в парках за 20 років нашої Незалежності. Тоді, в 2013 році, зібрався вінницький люд й ініціативна група з капелюхами у руках зібрали гроші, як збирають жебраку чи хворому, на погруддя Великого Кобзаря. Інші кажуть, що ці гроші дав на бюст свободівець, депутат Вінницької міськради. Можливо. Я ні перше, ні друге не ставлю під сумнів. Бюст поставили, і він стояв у центрі Вінниці. Стояв доти, поки бандитська чи провокаторська куля, а, може, й куля московського снайпера, обірвала життя, як сина Вірменії, так і сина Білорусії, так і любого усім нам сина України, Героя Максима Шимка, як і багатьох інших наших Героїв, що віддали своє найдорожче в ім’я України – це своє Життя!!!
   Саме свідчення цьому - виступ Сергія Нігояна, який за кілька годин до смерті виступив із закликом Тараса Григоровича:
     Борітеся, поборете..,
 І дістав від убивці нашої волі і нашого життя кулю. Поруч з Нігояном, в одному ряду стояв і наш славний земляк Максим Шимко. А поруч з усіма ними там же на Майдані - і великий Тарас Шевченко. І стояв би Тарас Григорович поруч із своїми рідними дітьми - нашими Героями (уже у Вічності) і у Вінниці, аби деякі керівники місцевої влади виявилися більш мислячими.
 І всі Вони, як і Він, увійшли у Безсмертя, як у дні Революції Гідності, так і в дні кривавої московсько-української війни, що розпочалася ще в 1654 році і досі не закінчується на Донбасі і Криму, бо й тут Великий Тарас сказав своє пророче слово:

Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Сини мої на чужині,
На чужій роботі...
І могили мої милі
Москаль розриває...
Та з матері полатану
Сорочку знімає.
Помагайте, недолюдки.

Можна було б під погруддям Кобзаря написати й інші слова:
І на сторожі коло їх поставлю слово... Слово Вічності!!!
Або ж такі рядки: і вони гармонійно вписувалися б у спільний монумент наших Безсмертних синів і доньок під покровом Великого Пророка:

Гірко плаче Україна і тяжко ридає ....
Своїх синів, що померли, сльозами вмиває....
Плаче ненька Україна ....
Плаче кожна мати,
та що сина відпустила, волю здобувати.

Тоді б мамі нашого героя Максима Шимка Зої Семенівні провокатори не вкладали б в уста такі слова, що ви робите із Шевченка ідола. Не було б і нічної, ганебної вистави у Вінниці, що відбулася не серед білого дня, а глупої ночі за участю “тітушок” імені Януковича, собак без намордників і мармиз маск-шоу, що знімали з п’єдесталу Поета, який так само, як діти наші сьогодні, свого часу  віддав своє недовге життя за Україну. Та політики (бездарні політики – вузькочолі, вузькомислячі) на порожньому місці підняли всеукраїнську бучу. Зганьбилися перед світом. Тимчасові виступили проти Вічності, живучи шлунком і одним днем. Духовний батько Майдану прийшовся до серця у Києві, але не прийшовся до серця у  Вінниці.
Таке ставлення до Шевченка, як у Вінниці, на мій погляд, є ворожим проти самих майданівців, котрі вмирали під його слова, виголошенні одним із перших Героїв, хто закликав усіх майданівців боротися за волю устами Тараса Григоровича.
  Мамі Максима Шимко - Зої Семенівні, - Син якої житиме Вічно у наших серцях і у віках, поки житиме Україна і планета наша - найглибше співчуття, низький їй доземний уклін, як і татові Максима – Миколі, за їхнього сина - Героя, за сина - патріота, як і всім іншим, котрі знайшли вічний спочинок і Безсмертя віднині в одній братній могилі. Вдячність і Вінницькій владі за цю пам’ять про наших синів і доньок-героїв. Прикро, що не обійшлося у Вінниці без традиційної ложки дьогтю. Прикро, що вміли танцювати, але вклонитися забули.
 Було б мудрим рішення вписати погруддя Тараса Григоровича поруч з монументом Небесної Сотні. Я не думаю, що це провокація. Мені здається, це поверховість. А якщо це вже синдром, то варто заглянути в корінь.
      Бюст Т.Г. Шевченка віднесли у вінницьку школу №22. Добре, що не в... конюшню. Ми це в минулому вже проходили. Можна було б і в церкву, де “коні воду п’ють”. Куди б його не віднесли “мудреці”, від того дня навколо викинутого з вінницького майдану бюста Шевченка і поставленого в темному коридорі школи йтимуть “вічні” розмови типу: ”Викинули з площі і принесли сюди!”. Приліпили, як горбатого до стіни у шкільному коридорі!” Та й інші вигадки поширюватимуться. Принаймні, поміж вінничан, де б уже той засуджений провокатором бюст не перебував. Усі пам’ятатимуть: викрали вночі, викрали з псами, викрали, мов злодії, а не державні мужі. Протиставили Генія Героям. Не подумали, що це вигідно тільки ворогам і Генія, і Героїв. Вигідно 5-й колоні, котра, як Москва, не дрімає. Я певен, що спрацювала московська агентура. А слід було, як на мій погляд, пам’ятати слова Великого Тараса:
                           
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
 
Не чубтеся між собою! Пам’ятайте і про пріоритет Пророка. Генія важко затьмарити. Через роки, через віки, а клич один до всіх нас:

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо Нам буде.

Олег Чорногуз, письменник, для порталу "Воля народу"
                         

Коментарі