Письменниця Лариса Ніцой: Я не знала, що ця картина така неприпустимо масштабна
Ми, вчителі, робимо цим злочин проти української нації.
Відлунало вчительське свято. Настав час поговорити з учителями відверто. Шановні вчителі, битва за Україну програна не політиками, а нами в школі.
Подивіться уважно це ВІДЕО. Його знімали діти. Діти старалися і зняли гарно. Дітям навіть в голову не прийшло, що з відео щось не так. Але діти не винні. Бо це не з дітьми щось не так, а з учителями, при чому не лише цієї школи.

Моя письменницька діяльність дає мені можливість побувати в багатьох школах України. Дякую всім за запрошення. Нещодавно я підрахувала, скільки зустрічей у мене відбулося за останні кілька років. Більше 400. Погодьтеся, це дуже багато шкіл. Я знаю багатьох із вас – і ви розумніші, ніж я; талановитіші, ніж я; фаховіші вчителі, ніж я. Але, погодьтеся, я побачила більше шкіл, ніж ви. Я побачила загальну шкільну картину. Ніби згори, як зйомка з дрона. І ця картина шокуюча.

Майже всі українські школи в містах, які навчають дітей українською мовою – випускають учнів зі школи російськомовними. Я знала про цей парадокс: уроки – українською, випускники – російськомовні. Однак я не знала, що ця картина така неприпустимо масштабна.

Подивіться це ВІДЕО. Це зразок типової української школи в містах. Якою мовою розмовляють діти? Якою мовою розмовляють учителі?

Житомир, Вінниця, Київ, Одеса, Чернігів, Полтава, Черкаси, Дніпро, Херсон, Кропивницький, Запоріжжя, Миколаїв... а скільки ще міст… Діти спілкуються в українській школі російською, вчителі спілкуються в українській школі російською, батьки спілкуються в українській школі російською. Всі між собою спілкуються в українській школі російською. Виходять надвір і спілкуються у дворі української школи російською. На вулиці спілкуються російською. Вдома спілкуються російською. В телевізорі - російська, в комп’ютері - російська. А де ж українська? Українській мові відведене місце шкільних стендів і уроків. А це не має нічого спільного з життям. Прийшли на урок – витягли мову, як декорацію в театрі. Закінчився урок – засунули декорацію і пішли на перерву спілкуватися «по нормальному» - російською.

Правила правопису вивчили? Вивчили. На олімпіаді перемогли? Перемогли. Українську мову знаєте? Знаємо. Чому спілкуєтеся російською?

Відповідь проста.
Тому що українська мова «лише на уроках» дала лише частковий результат – знання. А потрібна ще й ЗВИЧКА спілкуватися українською упродовж дня між собою поза уроками. Чи прищеплюємо ми, вчителі, звичку дітям спілкуватися між собою українською мовою упродовж дня, поки вони в школі? Ні. Не прищеплюємо. Ми не втручаємося.

Однак, більшу частину свого часу дитина проводить у школі і на гуртках. І цю більшу частину свого часу дитина повинна розмовляти українською. Вдома з батьками вдосталь наговориться російською. В школі упродовж дня діти повинні говорити українською. І забезпечити це ПОВИННІ вчителі.

Дозволяючи дітям поза уроками розмовляти російською в школі і тим більше розмовляти російською з вами, учителями, ви робите велику шкоду, бо мимоволі підкреслюєте: то був урок, а це життя. Урок – українською, життя – російською. Урок і життя – протилежні речі. Ви привчаєте до цього упродовж 12 років. І діти чітко розуміють це розділення. От і йдуть після випускного вечора в життя молоді українці, залишивши українську в шкільних стінах разом з уроками і підручниками, наповнюючи життя російською.

Ми, вчителі, робимо цим злочин проти української нації. Розмовляючи російською на перервах у школі, ми порушуємо закон про освіту і привчаємо дітей порушувати закон. Бо закон один для всіх: для дорослих і дітей. Якщо є правило, переходити дорогу на зелене світло, то ви, вчителі, у випадку з мовою, вчите дітей іти на червоне. Якщо є в законі не красти, то ви, вчителі, у випадку з мовою, привчаєте дітей красти українське майбутнє в України.

Чому так важливо, щоб українська перестала бути «мертвою мовою» уроків? Чому так важливо, щоб діти виробили звичку спілкуватися українською поза уроками? Бо тоді українська мова стане для них живою. Діти, непомітно для себе, з легкістю перенесуть спілкування українською на перервах в суспільне життя. Це матиме позитивні наслідки для суспільства. Ми знімемо мовне питання в країні і перестанемо сваритися. Бо поки панує «какая разніца, мнє так удобнєй» - «є різниця, це Україна», поки ми будемо як лебідь, рак і щука. Ми розділене суспільство. Розділене суспільство ніколи не збудує успішної економіки і процвітаючої країни.

Чи маєте право ви, вчителі, говорити дітям, щоб на перервах спілкувалися українською? Чи маєте право ви, вчителі, провадити в школі україномовну політику?

Ви не просто маєте право це робити. Ви ЗОБОВ’ЯЗАНІ це робити. Згідно з Конституцією України, згідно з Рішенням Конституційного Суду України №14 від 1999 року, згідно з Законом про освіту, згідно з Законом про мову – публічна сфера в Україні повинна бути українською мовою. А школа – це публічна сфера! Вільне застосування російської (як це гарантує Конституція) – поза школою.

Перечитайте листи до вас міністрів освіти Гриневич і Новосад. Пані міністри пишуть, що ви повинні в школі спілкуватися українською. Це ж стосується не лише вас, а й дітей! Тому, вчителі, припиніть шкодити Україні своєю байдужою до України позицією.

Звертаюся і до Ганни Новосад. Пані міністр освіти. Подивіться і ви це ВІДЕО. Запевняю вас, така ситуація з мовою – це не окремий кричущий випадок. Це типова українська школа в місті. Ви бачите, що ваші і вашої попередниці листи-роз’яснення не мають результату? Педагогам і керівникам освітніх закладів ваші листи до спини. Пора переходити від листів до НАКАЗІВ із зазначенням термінів і відповідальності. Бо якщо ви боїтеся притягати вчителів до відповідальності, нащо тоді гратися в ці листи?

Ну і знову, вчителі. Як приклад, наведу вам Німеччину. Ви навряд чи всі їздили в Німеччину і бачили німецькі школи з турками. У Німеччині величезна турецька діаспора. Чому ж тоді Німеччина не потурчилася? Чому ви не почуєте в Німеччині від турків, що вони з німцем не будуть спілкуватися німецькою, «патамушта туркам удобнєє на турєцкам»? Почасти через німецькі закони. Але це ще й заслуга школи! В німецьких школах не лише навчання турків на уроках відбувається німецькою, але й спілкування турецьких дітей в межах школи і поза школою на шкільних заходах повинне бути німецькою. СПІЛКУВАННЯ. ДІТЕЙ. Вчителі на перервах нагадують дітям говорити німецькою. На перервах (!). Не соромляться контролювати дітей. Про булочку в буфеті між собою - німецькою. Адже вони в публічному німецькому просторі. Напрацьовується ЗВИЧКА.

Те саме в Канаді. В їхньому законі є пункт, що «робоча» мова на ТЕРИТОРІЇ шкільного закладу – англійська. Коли ухвалювався український закон про освіту, я, знаючи про нашу проблему, позичила в канадійців цей пункт і вписала в наш закон, що на ТЕРИТОРІЇ українських навчальних закладів обов'язкова мова – українська. Однак, цей пункт з поправок викреслила Лілія Гриневич (вважаю, що неправильно зробила), сказавши, що він зайвий, бо достатньо й першого пункту, що освіта українською. Мовляв, ви ж, учителі, не дурні, розумієте, що цей пункт означає. Що все українською: і уроки, і спілкування.

Мушу вас перепитати, дорогі вчителі. То ви розумієте це, чи ні, що все в школі повинно бути українською? Ви ж не дурні? Бо якщо ви не дурні, і все розумієте, а в школі продовжується зросійщення публічного шкільного простору, тоді ви хто? Свідомі шкідники? Порушники закону? Диверсанти? Хто ви?

Пора вже думати не лише про себе, свою зручність і зручність дітей. Бо це споживацька психологія. Якщо ви хочете бути захищеними державою, і щоб держава дбала про вас, спочатку захистіть державу і подбайте про неї. Найпростіший і найлегший її захист – це мова.

Розкажіть дітям про їхній ОБОВ’ЯЗОК перед країною – спілкуватися українською не лише на уроках, а впродовж шкільного дня. Дорогі вчителі, візьміть і собі за обов’язок – прищепити дітям ЗВИЧКУ спілкуватися у вільному від уроків шкільному публічному просторі українською.

А от про дивовижні результати поговоримо за кілька років. Завжди ваша, щиро, Лариса Ніцой.

Лариса Ніцой, письменниця
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі