Українські виборці будуть думати "Ох, ось ми б зараз каталися як сир у маслі, і Європа б вирішила всі наші проблеми, але злий Путін нас не пустив і через це ми в такій дупі". Стратегічно для Путіна та Януковича це, скінчиться дуже погано. Рішення Януковича не вступати в асоційоване членство з Євросоюзом стало епохальним у тому сенсі, що відбулося під тиском Росії. То чи це означає, що Росія сильніша Євросоюзу? Я вітаю Володимира Володимировича Путіна констатуючи, що Росія сильніша Євросоюзу. Сильніша в чому? У тому, що Росія може напаскудити в суп сусіда.
Росія може перекрити Україні весь імпорт і експорт, і Росія, зауважимо, при цьому не замислюється про те, чи постраждає власна російська економіка. Бо зрозуміло, що коли ми перекриваємо український імпорт, то від цього страждає не тільки Україна, але і Росія.
Цивілізовані країни нічого подібного роробити не можуть і, відповідно, ось, хто сильніший? Один може напаскудити сусідові в суп, а інший не може. Тому сусід вибирає сьорбати свій суп з тим, хто може напаскудити .
Насправді, звичайно, рішення Януковича не тільки з цим пов'язано. Воно пов'язане, насамперед, з двома обставинами. По-перше , єдине, чим керується Янукович, це виборами 2015 року. Він буде дружити з тим, хто більше дозволить йому виграти вибори. Очевидно, що Росія здатна напаскудити більше, ніж Євросоюз. І друге, Янукович, звичайно, не може собі дозволити випустити Юлію Тимошенко.
Ось така логіка, в якій він живе. Якщо він пустить, він в натурі лох, його ніхто поважати не буде. До того ж відпустити Тимошенко на волю - це незворотний вчинок, а угоду з Євросоюзом насправді, річ розтяжна, тому що, ну, домовленості відклали. Ну, їх, зрештою, відклали, а там далі тихою сапою, дивись, протягом півроку підпишуть одне, потім інше, майже третє.
Але мені, насправді, ось що найцікавіше здалося в цій історії. Мені здалося в цій історії цікавим те, що жодна з трьох сторін (а саме Янукович, Росія і Європа) не керуватися раціональними міркуваннями. І це дуже симптоматично. Навіщо взагалі Європі Україна? Пардон, це що, процвітаюча країна? Ну, демократична вона ще, може бути, більш-менш. У всякому разі, більш демократична, ніж Росія. Вона корумпована. На чолі її стоїть якийсь дивний, ну, ще не авторитарний, але вже там, скажімо так - дивний президент. У країні панує дикий бардак, в країні моторошне економічне становище. Навіщо Європі Україна? Відповідь: потрібна як і Греція. Євробюрократія хоче розширюватися. Тільки тому.
Друге. Виявилося ще 2 геополітичних гравців, один з яких Володимир Володимирович, який, насправді, набагато краще зрозумів деякі істини європейської політики, ніж про це думає наша (російська) ліберальна опозиція. Вона довго не могла зрозуміти, що таке Європа, тому все бігає до парламенту Європи, вона все говорить, що ось зараз ЄС засудить, ось зараз Меркель виступить. Путін з його цинічним баченням шодо мотивів поведінки європейських політиків, правий: опозиція живе у світі, створеному для корисних ідіотів. Тому що, стосовно усіляких піар - примочок, прав геїв, там нещасних чеченських біженців, Pussy Riot, західні політики готові видавати благочестиві звуки. Але за великим рахунком (і в цьому дипломатична перемога Путіна) Путін був першим із сучасних політиків, який зрозумів, що сучасна європейська демократія готова йти авторитарним режимам на ще більші поступки, ніж Чемберлен і Даладьє у Мюнхені. Тому що в кінцевому підсумку жоден сучасний західний демократичний політик не готовий втрачати життя і гроші виборців заради протистояння, скажімо, міжнародному хуліганові. Це означає, що він сам знайде рятівний для його особи спосіб перед хуліганом вибачитися, пояснити, чому хуліган в даному випадку не хуліган. Російсько-грузинська війна і доповідь комісії Тальявіні - кращий тому приклад.
І проблема Путіна якраз полягає в тому, що після того, як він продемонстрував усьому СНД свою здатність маніпулювати Європою, у нього знайшлися ще більш здібні учні, а саме Янукович і Лукашенко. Вони точно так само не зв'язані ніякими публічними зобов'язаннями перед народом. Вони можуть змінювати свій політичний курс як середньовічні королі в мить ока, особливо Лукашенко. Економічні проблеми, що виникають у їх власних країнах через подібні викрутаси, для них точно так само нічого не означають.
Більше того, вони можуть балансувати між Європою і Путіним, тому що вони можуть лякати європейців, європейську бюрократію, зацікавлену в саморозширенні, тим, що вони підуть до Путіна, і Путіна в тому, що вони підуть до європейської демократії .
І мені здається, що вся ця історія - вона так, досить нетривіально показує те, що, з одного боку, російська дипломатія, звичайно, стратегічно приречена, тому що Росія не розуміє взаємодію з іншими країнами як взаємодію, а розуміє це як демонстрацію залежності. А якщо ти будуєш стосунки на основі залежності, то рано чи пізно від цієї залежності завжди позбудуться. Ну, в короткостроковій перспективі це можна записати в активи. Це ось можна вважати великою грою, яку Путін виграв, з такою маленькою проблемою, що, звичайно, приєднання, асоційоване членство в Європі не вирішило б ніяких проблем України. А зараз відсутність цього членства і одночасно економічна криза призведе до того, що українські виборці будуть думати «Ох, ось ми б зараз каталися як сир у маслі, і Європа б вирішила всі наші проблеми, але зале злий Путін нас не пустив і через це ми в такій дупі». І як я вже сказала, стратегічно це, звичайно, скінчиться дуже погано.
Юлія Латиніна, "Ехо Москви"
Інф.: echo.msk.ruКоментарі
