Що не так з національною елітою України. Дискутують Юлія Мостова, Олександр Ройтбурд та Андрій Баумейстер
На початку політичного сезону Editor’s Club "Української правди" організував дискусію, аби знайти відповідь на такі запитання – що таке національна еліта, хто в Україні є елітою, які на це є історичні причини і, головне, що робити далі.
Своїми думками поділилися: Юлія Мостова – журналістка, співзасновниця та головна редакторка газети "Дзеркало тижня"; Андрій Баумейстер – сучасний український філософ, професор КНУ ім.Шевченка; Олександр Ройтбурд – художник, керівник Одеського художнього музею.
УП публікує конспект із закритої зустрічі (+ВІДЕО)

Кілька важливих меседжів з дискусії:

Наша родова травма - це розрізненість, - Юлія Мостова

Українці повинні мати не абстрактні, а конкретні амбітні цілі....
У нас немає спільних моральних авторитетів, - Андрій Баумейстер

Ті, хто могли скласти хребет еліти, виявились "соціально опущеними", - Олександр Ройтбурд

Виступ із залу: Якщо в України немає власної стратегії, то її нам нав'язуватимуть інші.


Слово "еліта" в Україні найчастіше використовують у двох полярних випадках – коли щиро захоплюються або нещадно критикують чи навіть висміюють.

У першому випадку йдеться здебільшого про митців, філософів, істориків. Людей, які на тлі суспільства вирізняються поглядами, ідеями та досягненнями.

У другому – про політиків. Людей, які ухвалюють найважливіші рішення в країні, створюють правила і мають слугувати прикладом їхнього виконання.

Словосполучення "національна еліта" використовують також у двох випадках – коли хочуть поставити риторичне запитання про її наявність або зі стовідсотковою впевненістю довести, що її не існує.

У липні 2020 року "Українська правда" у партнерстві з CEO Club заснувала Editor’s club – інтелектуально-дискусійний клуб, мета якого – формування культури діалогу та підтримка незалежної журналістики.

На початку політичного сезону Editor’s Club організував дискусію, аби знайти відповідь на такі запитання – що таке національна еліта, хто в Україні є елітою, які на це є історичні причини і, головне, що робити далі.

Своїми думками поділилися:

Юлія Мостова – журналістка, співзасновниця та головна редакторка газети "Дзеркало тижня";
Андрій Баумейстер – сучасний український філософ, професор КНУ ім.Шевченка;
Олександр Ройтбурд – художник, керівник Одеського художнього музею.
Дискусію модерував засновник та президент CEO Club Ukraine, співзасновник Editor’s Club Сергій Гайдайчук – його запитання виділені навпівжирним.

УП публікує конспект із закритої зустрічі.

Хто в Україні є елітою і чому так сталось?

Юлія Мостова:

Еліта – це не сукупність посад та крісел, владних або в Майбахах та Рендж Роверах.
Це сукупність людей, які мають високий професійний рівень, є спільно ціннісними у своїй більшості. Людей, які можуть брати на себе відповідальність і вести за собою, а не йти за соціологією та легкозмінюваними суспільними настроями. Які можуть ставити великі завдання перед політичною нацією і які є хранителями національних цінностей.

Ми, на мою думку, сьогодні цього в країні не маємо.

Проблема не тільки в тому, що ми маємо "опудало" влади. Під час народження нашої еліти навколоплідні води були замутнені.
Чому?

Ми не мали власної держави достатньо довгий час. Питання не тільки у Радянському союзі, хоча і в ньому теж. У нас не сформувався протягом поколінь той прошарок, який бере на себе відповідальність за перспективи країни. Нам сторіччями не вдавалось вибороти право (на державу), хоча люди клали за це життя.

Розпорошеність виживання під чужими владами врешті-решт привела до атомізації суспільства. Одним з її наслідків є майже 400 партій і майже півтори тисячі організацій ветеранів АТО.

Я згідна з тим, що криза еліт зараз є в усьому демократичному світі. Але у нас є родова травма – розрізненість, і не "моя хата скраю", а "моя хата в центрі". А що за межами цієї хати, більшості насправді начхати. У нас є ще одне ускладнення: у нас риба не тільки гниє з голови, у нас вона тупіє з голови. І ми всі відчуваємо, як знижується фах людей, які приймають відповідальні рішення в нашій країні.
На цьому етапі я вважаю, що еліта в будь-якій класичній формі в нашій країні не сформована. Не тільки тому, що фах представників у владі стає меншим, а тому що міжбаблових (поза своєю бульбашкою) моральних авторитетів в країні майже не залишилось. Крім того, старі Школи втрачені, а нові Школи формуються надто повільно.

Ми знаходимось у тому стані, коли нам не те що для еліти не вистачає людей. Їх не вистачає на меншість, яка здатна стати авангардом. Насамперед через кровотечу: дуже багато українців, які думають і діють, їдуть з країни. А ті, що лишаються, пересварились між собою, і цінностей нам уже не вистачає, щоб об’єднатись, бо, як сказала Севгіль (головна редакторка УП), ми всі в ярликах. Я вважаю, що це наша велика проблема. За деревами власних амбіцій губиться ліс проблем держави і суспільства.

Андрій Баумейстер:

Є еліта у слабкому сенсі – це центри влади та ухвалення рішень. Будь-яка група, будь-яке суспільство має такі еліти. Ключові слова – влада, вплив, рішення.
А є еліта в сильному значенні цього слова. В Україні немає не еліти, а еліти в сильному значенні слова. Це групи людей, які мають найбільший творчий, культурний потенціал, більше знають, краще освічені, здатні на низку кроків, про які ми не говорили останні 29 років. У нас немає цього словника.

Мені не подобаються розмірковування про колоніалізм. Для мене не з’ясоване питання – була Україна колонією чи ні? Мені не дуже подобається твердження про відсутність державності, бо я розумію, що в Європі більшість або переважна більшість країн не мали своєї державності. Бельгія – взагалі молода країна, яка виникла внаслідок католицької революції. Польща не мала своєї державності низку століть.
Не поділяю розмірковувань про комплекс жертви. Ми вигадали собі виправдання, апелюючи до історії, яку ми зараз сконструювали.
Ми кажемо – наші біди в тому, що ми були жертвами великих імперій. І оскільки ми були жертвами, то в нас не вдавалось, бо нам не давали.

І коли історія нам дала таку можливість, ми продовжуємо розповідати про комплекс жертви. Найближчий рік чи два треба дуже багато зробити, щоб зруйнувати цей міф. Коли ми говоримо про комплекс жертви, треба запитати: чому ми себе ототожнюємо з жертвами, а не з катами?

Еліти – це невеликі групи. Упродовж всієї історії – античність, середньовіччя, Новий час – йшлось про невеликі групи, які впливали на суспільство.
У цьому – і наша тривога, і наше спасіння. Нам не треба апелювати до довгої історії, відшуковувати глибинні причини, чому зараз усе не так, адже все вирішують малі групи. І якщо такі групи виникнуть – з певним кодексом, ритуалом – їм буде все по плечу.

Відсутність сильних еліт пов'язана з відсутністю потреби. Нам з самого початку була представлена роль неамбіційного проєкту. Україна з самого початку була втягнута і звикла існувати в просторі без великих амбіцій.
Коли немає великих амбіцій, не потрібні еліти в сильному значенні цього слова.

Достатньо зачаровуватись абстракціями – західний курс, проєвропейський курс свободи, незалежність. Ми все це вже маємо, але це абстрактні поняття без конкретики.

Олександр Ройтбурд:

Мені було 18 років, до мене прийшов однокурсник, подивився на мою бібліотеку, яку я шалено збирав, купував книжки на останні кошти, і сказав: "Мало элитарной литературы". З цим комплексом я прожив кілька років – чи елітарно це, чи не елітарно, елітарна ця книжка чи ні, художник цей елітарний чи ні.
Поки я не прочитав, що постмодернізм займає позицію масової елітарності, і не заспокоївся.

Якось сидимо ми з другом-художником, я кажу: "Зараз є таке слово "елітне", а я пригадую, в юності було слово "елітарне" – означало те, що це є продуктом споживання еліти. А елітними лише породи худоби були". Він сказав: "То так усе і лишилось".
У нас елітні годинники, нерухомість. У нас елітність на рівні споживання.

Щодо відсутності запиту, аудиторії чи цих "міжбАблових"… Дуже цікаве слово, у нас, мені здається, проблема із "позабаблОвими" авторитетами.
Ті, хто могли скласти хребет еліти, виявились "соціально опущеними". Коли людина з кількома вищими освітами щось собі шукає у сміттєвому баці, це національна катастрофа.
Коли у нас в музеї заробітна платня інтелектуала європейського рівня складає 4 080 гривень, прибиральниці – 4 600 гривень, а поруч, у супермаркеті, жінка, яка переїхала в місто кілька місяців тому, сидить на касі та отримує 10 тисяч гривень, таке суспільство не може породити еліту. Таке суспільство може породити лише баблОву еліту.

Доки у "пацанів" навіть сумніву немає, що вони є елітою, держава не матиме справжньої еліти. Може, онуки це зрозуміють. Але онуки вчаться в Англії і будуть там жити.

Коли в Росії почала одержавлюватись православна церква, я казав – слава Богу, у нас їх п’ять. Але тепер ці п’ять розривають країну.
Через занадто велику роль церкви в Україні ці розбіжності катастрофічно заважають виробленню спільного бачення майбутнього.

Повний текст

Ольга Кириленко, журналістка
Інф.: pravda.com.ua

Коментарі