Сергій Рахманін, журналіст: Інфантилізм і відвикання від критичного мислення — не менший наш ворог, ніж Путін
На період виборів критичне мислення у багатьох вимикається, як світло в дитячій після дев'ятої вечора.
У переддень виборів частина громадян раптово дитиніє. Вони галасливо заперечують існування святого Миколая, але при цьому в призначений день нетерпляче чекають від нього вражаючих чудес і заповітних подарунків. Ревниво відстоюють своє право на самостійність, але підсвідомо упевнені, що дорослі все вирішать за них.

Виборець стає по-дитячому примхливим, — він вимагає всього; по-дитячому егоїстичним, — він вимагає насамперед для себе; по-дитячому безпорадним, — він усьому вірить. Йому, виборцеві, у цей період особливо подобаються барвисті обгортки, безкоштовні ласощі та яскраві вистави, де виряджені в театральний реквізит лицедії пустуючи й кривляючись зображують бетменів, бетвуменів, гаррі поттерів та інших голобородьків.

На період виборів критичне мислення в багатьох вимикається, як світло в дитячій після дев'ятої вечора.

Особисте право кожного — проголосувати за велінням серця. Якщо мозок із якоїсь причини не велить нічого. У виборчий період у голови багатьох громадян спритно впихають і телевізор, і холодильник. Тверезим думкам між двома цими "гаджетами" протискатися нелегко.

Відомий соціолог Олексій Антипович у відповідь на моє прохання — намалювати умовний колективний портрет вітчизняного виборця — поділився цікавими спостереженнями.

"На мій погляд, на виборах насамперед затребуваний т.зв. соціально орієнтований політик. Тобто той, хто (як здається виборцям) у першу чергу стане піклуватися про простих людей (формулюється саме так), у другу чергу — про державу і в останню — про себе. Наші громадяни, як не крути, залишаються патерналістами. Саме під час виборів патерналізм загострюється. У цей період — період обіцянок тих, хто обирається, і надій тих, хто обирає, — запит на соціально орієнтованого політика вищий, ніж запит на політика-патріота, політика-державника. Хоча виборець часто намагається вуалювати свої уподобання.

Роблячи вибір, громадянин хоче привести до влади того, кого наділяє здібностями лідера. А вибір лідера ірраціональний. Логіка тут інколи… Ні, майже завжди відключається. Виборець не вирізняє готовності свого обранця, наприклад, відповідати посаді Верховного Головнокомандувача. Або його унікальної здатності нарешті побороти корупцію. Або його потенціалу законодавця. Обранець для виборця — універсальний вирішувач усіх проблем. Без деталізації…"

Не дай Боже у вас тяжко захворіє дитина. Переконаний, у такому разі ви кинетеся старанно шукати спеціаліста потрібного профілю, з необхідними знаннями та відповідним досвідом. Упевнений, вас не зацікавить ескулап насамперед симпатичний, веселий або харизматичний. Наявність кожної з цих рис (тим більше всіх) буде приємним бонусом. Але головним критерієм вибору виявиться все ж таки кваліфікація. Слава лікаря підвищить його шанси. Якщо йтиметься про професійну славу. Якщо ж фігурант знайомий вам із фотографій у глянцевій періодиці як світський лев, колекціонер курильних люльок чи кум Олега Винника, ви попросите його розписатися на обкладинці журналу, а не на рецепті.

Як ви відреагуєте, коли у відповідь на запитання про діагноз, терапію та побічні ефекти лікар промуркоче, що ваш нащадок обов'язково видужає, якщо його візьметься зціляти "просто порядна людина"? Думаю, посмієтеся з класного жарту. Сильно сумніваюся, що ви зупините свій вибір на такому цілителі. Якщо знатимете, що лікувати йому доводилося тільки самого себе. Від марнославства. Безуспішно.

Дивно, але така логіка не працює, коли людині пропонують шукати лікаря для хворої держави. У тому, що вона хворіє, переконана більшість, — це демонструє будь-який соціологічний вимір. Але лікарів шукають серед симпатичних, веселих або харизматичних, здатних вилікувати всі недуги однією універсальною пігулкою.

Вибори — час нещадної ідеалізації. Образ того самого ірраціонального лідера збирається, як мозаїка, з осколків знань про людину та уривків її фраз. Недостатні елементи домальовує уява.

Чим менше знань про людину, тим легше наділити її уявними чеснотами. Чим чистіший аркуш, тим більше недостатніх (неіснуючих?) деталей домальовує фантазія.

Найяскравішою "розмальовкою" став образ Зеленського. Його злет — уособлення ненависті, яку відчуває значна частина населення до політичного класу. Імпульсивна відповідь на багатолітні похорони надій. Вибір несистемного як виклик системі. Реакція природна, з одного боку, і нелогічна — з іншого. Оскільки несистемні — чудові руйнівники, однак препогані будівельники. А остання п'ятирічка запевняє саме в гострій необхідності будувати й ремонтувати. 14-й рік пройшовся грейдером по тріснутому полотні державного управління. Млява реформа держуправління й незграбна (поки що) децентралізація забезпечили таку-сяку подобу чорнового покриття, спішний ямковий ремонт. Перша ж серйозна злива загрожує перетворити це на бездоріжжя, суміш із феодального щебеню та набухлого сепаратистського бруду. Можна як завгодно ставитися до кандидата Зеленського. Але перші ж його публічні політичні одкровення оголили абсолютну нездатність до державного будівництва. Таку ношу він, цілком очевидно, не потягне, незалежно від того, сам ризикне займатися державотворчістю чи його державну руку спрямовуватиме більш м'язиста лапа.

Насправді питання не до нового фаворита забігу, що серйозно вірить у своє вміння схопити бога за бороду. А до людей, котрі мають намір за нього голосувати. Питання: чи замислювалися вони, уколом у яке місце може завтра обернутися сьогоднішній прикол?

Якщо так — запитання відпадає. Правда, серед відомих особисто мені симпатиків конкретного претендента пошуком таких причинно-наслідкових зв'язків ніхто себе не обтяжував.   Повний текст

Сергій Рахманін, Перший заступник головного редактора "Дзеркала тижня"
Інф.: dt.ua

Коментарі