Невже українська еліта і органи влади не доросли до розуміння величі Чикаленка, його ролі в нашій національній історі?
Просвітницький Центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка про невдалі спроби топонімізації імені Чикаленка у столиці України.
  Своїм основним завданням Просвітницький Центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка вбачає популяризацію імені великого мецената, який усе своє життя і всі свої великі власні кошти віддав на відродження української нації, і якого його сучасники називали засновником Української Народної Республіки. Проте під час присвоєння на виконання "декомунізаційного" закону імен вулицям, провулкам, площам, паркам, скверам місця для Чикаленка у столиці України не знайшлося.

 На початку "декомунізації" столичної топоніміки ми звернулися до міської Комісії з найменувань з пропозицією назвати іменем Чикаленка (на фото) вулицю організатора марксистських гуртків Мельникова.  Адже саме на цій вулиці на місці, де нині знаходиться видавництво «Веселка», стояв будинок, де тривалий час мешкала родина Чикаленків. Більшість членів комісії з найменувань підтримували нашу пропозицію. Проте до наших активістів звернулися представники партії «Свобода» з проханням відкликати нашу пропозицію, оскільки на вулиці Мельникова проживав Юрій Ільєнко, а свободівці задумали поміняти Мельникова на Ільєнка. Врахувавши, що «Свобода» мала свою фракцію у Київраді, та знаючи Юрія Ільєнка як видатного українського кінорежисера і великого патріота України, ми знайшли їхнє прохання логічним і свою письмову заяву відкликали. Згодом свободівцям їхній задум удався.

  Натомість ми внесли до Комісії з найменувань нову пропозицію, запропонувавши перейменувати на Чикаленка вулицю Льва Толстого. Ми виходили з того, що російський письменник граф Лев Толстой мав на той час у Києві аж шість топонімів: вулицю, площу, станцію метро в центрі Києва та дві вулиці і провулок на його лівому березі. Комісія з найменувань  порекомендувала Київраді перейменувати вулицю Толстого на вулицю Чикаленка. Проте, як це тут було заведено, хоча сама згадана комісія складена з представників громадських організацій, нашу пропозицію вона винесла на так зване «громадське обговорення» на сайті КМДА.

Оскільки перейменування вулиць має здебільшого політичний підтекст, а «обговорення» здійснюється шляхом електронного голосування киян в інтернеті, сайт КМДА стає зручним майданчиком для активізації та мобілізації всіх антиукраїнських сил. Так сталося і у нашому випадку. За Толстого заступилися Ніколай Азаров, публічно заявивши, що у націоналістів «маразм крєпчаєт», та Вадим Рабінович, який на своєму телеканалі обізвав Чикаленка «какім-то агрономом». За Толстого агресивно заступилася депутат Київради від округу, до якого належить вулиця Толстого, Леся Пинзеник, бо, мовляв, її виборці категорично проти перейменування. Найприкріше те, що нас не активно підтримали націонал-патріоти, на голоси яких ми дуже розраховували, пам’ятаючи, що за Бандеру назбиралося понад 3600 голосувань «за», а за  Шухевича - ще більше. Одні патріоти говорили нам: «Та відчепіться від Толстого: він шанував Україну і українську мову». Інші українські патріоти твердили, що Бандеру і Шухевича вони  знають, а про Чикаленка нічого не чули.

Водночас навколо питання перейменування вулиці Толстого активізувалися всі проросійські сайти. Отже, битву за перейменування вулиці Толстого ми програли, після чого, не склавши руки, внесли пропозицію про перейменування площі Льва Толстого. Комісія з найменувань попри дивну поведінку пані Олесі Пинзеник підтримала нас одноголосно. «Громадське обговорення» на сайті КМДА йшло для нас успішно протягом 58 діб з 60-ти. За останні дві доби ситуація різко змінилася на користь противників перейменування площі. Ми запідозрили хакерську атаку, але вже нічого вдіяти не змогли. Підозра про хакерські атаки перейшла в тверде переконання після голосування за перейменування скверу Чкалова на сквер Чикаленка. Така ідея теж належала Просвітницькому Центру, хоча написаний нами текст був адресований Віталію Кличку у вигляді звернення Інституту археографії і джерелознавства ім. Михайла Грушевського, в якому тема Чикаленка вже роками плідно досліджується.

Протягом 56-ти діб голосування на сайті КМДА Євген Чикаленко впевнено «перемагав» російського пілота Валерія Чкалова, облуплений пам’ятник якому навпроти пам’ятника Олесю Гончару там тримається, ніби пришитий кобилі хвіст. Незважаючи на те, що всі голоси прихильників Чикаленка, які активно голосували за нього, коли перейменовували площу Толстого, були кимось  якимсь дивом заблоковані, внаслідок чого жодному активісту нашого Центру і жодному працівникові Інституту археографії проголосувати «за» не вдалося, противники перейменування скверу електронне змагання програвали. Аж раптом за останні дві доби голосування вони збільшили кількість своїх голосів «проти» у  250 разів. Дирекції сайту нічого не залишалося, як визнати факт хакерської атаки, внаслідок чого перейменування скверу Чкалова стало неминучим. Але ж ні! На засіданні комісії з найменувань, яке вела її нова голова Марина Хонда, коли черга дійшла до розгляду питання про перейменування скверу Чкалова, слово було несподівано надано представникові театру Івана Франка Остапу Ступці. Він сказав, що є пропозиція групи артистів перейменувати сквер Чкалова на сквер… Богдана Ступки а ім’я Чикаленка присвоїти якомусь скверу, який знаходиться на Подолі неподалік Києво-Могилянської Академії. Після цього було  вирішено розгляд цього питання відтермінувати до наступного засідання.

  Аналізуючи все сказане вище, нам у  Просвітницькому Центрі здалося, що  Господь у цій ситуації не на боці Чикаленка. Чим розгнівив Чикаленко Всевишнього? Можливо тим, що за власні кошти протягом восьми років видавав щоденну єдину в імперії українськомовну газету «РАДА», яка гуртувала і мобілізувала залишки української еліти, готуючи її до революційної боротьби за незалежність у 1917-1921 роках? Можливо, тим, що ініціював скликання Центральної Ради та відмовився її очолити, запросивши на цю роль Михайла Грушевського? Невже не сподобалося Господу створення Чикаленком фонду підтримки українських письменників, чи фінансування ним за власний кошт будівництва Академічного Дому у Львові? Невже він розсмішив Бога своїм зверненням до багатіїв: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини кишені». Виникає підозра, що саме нинішні українські товстосуми, які на відміну від Чикаленка ховають свої гроші в офшорах та обдирають Україну і її казну, бояться Чикаленка більше Бандери і Шухевича та заважають Чикаленку з’явитися на мапі  столиці та постати тут пам’ятником в якомусь парку чи сквері з нагадуванням, що Україну мало любити до глибини своєї душі.

Зараз у Просвітницькому Центрі вирішили нікого ні в чому не переконувати, а покластися на волю Божу. Як там на небесах вирішать, нехай так і буде. А пам’ятник Євгену Чикаленку вже є. Відповідаючи В. Винниченку на його фразу в листі про те, що прийде час, коли будуть думати, де йому пам’ятник поставити, Євген Харлампійович відповів, що пам’ятник йому не потрібен, а найкращим пам’ятником йому було б видання всього написаного ним. Стараннями Володимира Панченка та Інни Старовойтенко багатотомне видання спогадів і щоденників Євгена Чикаленка вже побачило світ у видавництві «Темпора». А проблеми і труднощі з топонімізацією імені Чикаленка пов’язані швидше всього з тим, що Україна, її еліта і її органи влади не доросли до розуміння величі Чикаленка, його ролі у нашій національній історії та актуальності його вчинків в українському сьогоденні. Невже до такого розуміння вони ніколи не доростуть?

Юрій Гнаткевич, Голова Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка
 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити