Олег Чорногуз: РЕВІЗІОНІСТИ – (з)РАДНИКИ  
Партнер Зеленського заявив, що Закон про мову потрібно скасувати, а з Путіним - домовитися.
5 років тому, під час інавгурації президента Петра Порошенка, що проходила  в Мистецькому арсеналі, започаткованому Віктором Ющенком у якості музейного комплексу європейського рівня, я зустрівся з Ігорем Коломойським. У присутності Юрія Щербака, котрий стояв поруч зі мною, я подякував Коломойському за наказ по Приватбанку, яким Голова правління (чи на той час власник) зобов’язав усіх працівників банку розмовляти на роботі виключно українською мовою. Підкреслюю – на роботі!

Глянувши на мою візитку, Ігор Валерійович відповів чисто у єврейському стилі:
- Олег, я тобі краще розповім анекдот, і ти зрозумієш, на базі чого може вижити Україна і не розколотися,- і розпочав з анекдоту. - Підходить Рабинович до Хаймовича і запитує останнього: Слухай, Хаймович, ти перейшов на українську мову, щоб тебе не вбили бандерівці?
- Ні,- відповів Хаймович.- Я перейшов на українську мову, щоб мене не захищали "русскіє".

 Цей анекдот я вставив у свою чергову книжку публіцистики «Рабів на бал не запрошують», що незабаром після цього побачила світ, і цей анекдот можна прочитати на її сторінках як епіграф.

Напередодні інавгурації Порошенка я повернувся з Америки. Гостював у своїх приятелів, яким писав книжку спогадів «Повість моїх літ». Її можна прочитати в Інтернеті, набравши назву мемуарів. Перебуваючи у Флориді, в будинку американця українського походження, розмовляли українською. Ніхто нікого не боявся, ніхто над цим не задумувався. У ті місяці я також побував у гостях і в інших наших земляків, що приїхали з України: молдавській родині, литовській, єврейській. Усі вони прибули до США за американською мрією. Щоб вона здійснилася, у них не було можливості приділити нам більше часу, ніж вони хотіли, бо день і ніч каторжно працювали. Зокрема, над вивченням державної мови США. Працювали, щоб отримати громадянство, яке їм могла б Америка надати через 5 років за умови, що вони досконало вивчать англійську мову. Окрім мови, мають знати: історію США, імена всіх президентів і так далі. Але на першому плані числилася мова. Потрібно було не лише розмовляти, а й грамотно писати. Власне, Положення про громадянство можна знайти в Інтернеті. Ні в кого у них не стояло питання про другу (будь-яку) мову у США. Всі вони усвідомлювали, що тут єдина мова державна – це англійська, яка перемогла одним голосом (одним, підкреслюю!) німецьку і назавжди стала державною мовою Сполучених штатів. У нас українська мова, під час прийняття закону про її статус як державної, перемогла сотнями голосів народних депутатів, які представляли всі області України, а їхні округи (в середньому) складалися з 400 тисяч населення.

Здавалося б усе. Крапка. Закон прийнятий українськими законодавцями і його ніхто не може і не має права змінювати. Як в Америці, Польщі, Німеччині, Франції, як в інших розвинених країнах світу. Навіть, як у більшості постколоніальних екс-колоніях, де зміна мови корінного населення на мову гнобителя також рідкість. Так мало би бути і в нас, як у США! Там мовний закон не міг і не може відмінити ніякий наступний президент. Після Джорджа Вашингтона на цю посаду прийшов Джон Адамс, він про мову навіть не заїкнувся. Після Джона Адамса крісло президента зайняв Томас Джефферсон. Те ж саме. Після Томаса Джефферсона – Джеймс Медісон, і так упродовж понад 200 років. Включно до Дональда Трампа. Нікому з них, і в тому числі тому, хто писав програму Джорджу Вашингтону чи Томасу Джефферсону і в голову не спадала думка відмінити закон про державну мову.

У нас навпаки. Ось і на черговому нашому напіврозвитку держави з’явився колега Зеленського по «квартальському» цеху, ревізіоніст Борис Шефір і порадив новообраному Президенту поміняти Закон про мову. Його прізвище не Бойко, не Шуфрич, не Новінський, хоч і ці колаборанти чи п’ятиколонники мріють про відміну закону. Бо ж за нього не голосували. У нас уже такі «ревізіоністи» були. Це вони кричали «Ми їх розвели, як кошенят». Чи не тому «мовний диригент» російського походження так раптово випав з вікна з енного поверху, від якого залишилися тільки не сліди, а капці. Мені шкода Михайла Чечетова. Дуже шкода, і це щиро. Але я певний: прибрали «ревізіоніста» свої ж, щоб кинути тінь на патріотів. А кинули ті, які знали, скільки таємниць у голові Михайла Чечетова. І цього боялися регіонали. Все одно їх не врятувала смерть зберігача таємниць. Майдан розпочався в тому числі й через велику КАКу – Закон зрадників Колісніченка – Ківалова.

У розвинених і багатих країна закони про державні мови не міняють, як рукавички. У нас черговий президент не встигне зігріти місце тією частиною, що не думає, а вже помишляє іншою частиною щось міняти, провести ревізію, як заявляють офіційно вони: ревізію закону, ревізію найвищого закону у державі – Конституцію - і кожен президент після свого обрання щоразу починає будувати державу під себе, а не під…народ, під його добробут, його благополуччя і мир на землі. І тому ми не Америка і навіть не Польща, де одна мова, один ксьондз, одна нація, одна держава. Цієї простої формули українці, незважаючи на національне походження, не дотримуються, і як представники постколоніальної держави заявляють: «Какая разніца, КАКАя мова, КАКАя церква?». Мовляв, мова не годує, як пише безцеремонно і бездумно Наталя Мосейчук, яку якраз і годує державна мова, оскільки вона телеведуча українського телеканалу. Її головний заробіток - мова. Але вона навіть цього не усвідомлює. Що ж говорити про посполитих, вихованих у колонії. Може, саме тому поміж українців чи не найбільше перевертнів, яничар, безбатченків-жертв постколоніальної держави. Чого один шуфрич вартий як найяскравіший зразок колаборанта чи п’ятиколонника, що живе з України, а мріє про сюзерена і свій статус - раба.

 Сьогодні, на другому тижні правління президента Зеленського, один із авторів кандидата у президенти раптом також захотів, на відміну від США й інших розвинених держав світу, відмінити закон про державну мову (тобто українську). Хоче узаконити (я в цьому впевнений на сто відсотків, коли новообраний опускається нижче Віктора Януковича, який все-таки офіційно виступав українською) і другу мову (певно не ідиш і не іврит), а мову загарбника, опустившись нижче Хаймовича, який чітко сказав:

-   Я не боюся бандерівців, я боюся, щоб мене, русскоязичного, не захищали русскіє.

А як «русскіє», з прикметниковим походженням своєї національності, захищають, ми уже знаємо по донецьких моторолах, стрелкових із Московії та й по одному з найкращих аеропортів Донбасу - летовищу імені Сергія Прокоф’єва. Це згарища і руїни, це тисячі мертвих дітей, стариків і обдурених найманців. Обдурених ось такими радникам чи співавторами програми кандидата в президенти. Цей «временщик» навіть у своїй недалекій уяві і перспективі не бачить і не розуміє, що він своєю, м’яко кажучи, необдуманою  ідеєю, уже сьогодні руйнує державу. Він започатковує громадянську війну, про що так мріє еРеФія: увійти в Україну широкомасштабною армадою, захищаючи ось такого президентського «радника», перед посадою якого уже сьогодні варто поставити одну лише літеру «З» і ви зрозумієте, хто він. От він тільки не розуміє, і до нього не доходить, що після «ревізії» мовного закону – це черговий Майдан. Кривавий Майдан, який може й справді перелитися у громадянську війну, про що мріє Кремль. Сподіваюся у новообраного президента вистачить інтелекту уявити все це і не довести Україну до чергового гріха як чергової руїни в нашій історії. З цим не жартують.

 Українці понад 350 років мріяли про свою свободу, про першу можливість вийти з-під ярма цинічного московіта, вічного загарбника, вічного брехуна і немилосердного ката всіх народів і народностей, які щезли з лиця землі через жорстокість цієї дикої орди. У них перш за все забрали мову. Забрали мову і вмер народ. Забрали мову і вмерли народності і племена. Це яскраво видно по одній шостій планети.

Тому я хотів би раднику поки що без літери «З» нагадати дні свого дитинства. 1941 рік. Липень місяць. У моє інтернаціональне містечко, у якому крім українців, жили поляки і євреї, увійшли представники Третього рейху. У перші ж години першого дня солдати вермахту позбивали всі совєтські символи, почепивши свої значки, а вулиці згодом перетворилися в штрассе.

У 1944 році моє містечко звільнюють. Червоноармійці за наказом визволителів (пишу без лапок, бо пишу щиро) прикладами своїх ПеПеШа (таку назву носили автомати до народження здертого з німецької штурмової гвинтівки автомата Калашникова). До речі, у Московії все крадуть: зброю, інтелект, землі і після цього вважають – ісконно русскімі STD-44, яку створив майстер збройних справ Хуго Шмайсер у 1942 році. Звідки і пішла назва у воїнів УПА називати автомати (часом і кулемети) шмайсерами – іменем німецького винахідника. Але я в цій статті пишу не про історію плагіаторства, а я пишу про те, як сильними країнами світу будуються держави. Тобто з першого дня, з перших годин вступу на свою звільнену землю від окупанта, колонізатора, слід будувати свою державу. Отже, наш запізнілий закон про державну мову, символи держави, що звільнилася від гніту, мали б прийняти 24 серпня 1991 року. А ми досі, за 28 років, не спроможні відновити історичного герба держави України, яка є правонаступницею УНР. От це хіба не ганьба! 

Хай би радник президента Зеленського, який мріє увійти в історію України державником, а не руйнівником, ініціював і відродження Герба і зберіг рідну українську мову для оновленої  Держави,вільного українського народу від зажерливого московіта. Його, єврея, як казав під час нашої миттєвої зустрічі Ігор Коломойський, після наказу по банку, ніхто не звинуватив в українському буржуазному націоналізмі. Гадаю, й українця єврейського походження Володимира Зеленського за державну мову і правдивий герб не звинуватять також. Під цим підписуюсь.

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"

Коментарі

 

Коментарі  

 
+4 #1 Walkers 02.06.2019 16:50
А як щодо "ще нам браття МОЛОДІЇ усміхнеться доля"?
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити