Олег Чорногуз, письменник: ВІДВЕРТА ДЕМОНСТРАЦІЯ ВОРОЖОСТІ
На чолі колони хресного ходу (27 липня у Києві) йшли “п’ятиколонники” і московські поклонники й чітко демонстрували, м’яко кажучи, неприязнь до Української Церкви, української держави: Литвин, Шуфрич, Новінський, Деркач.
ХРЕСНА ХОДА на 1030 рік, як лакмусовий листочок, показала за висловом поета: хто є син, а хто є сучий син!

Нехай віряни, зомбовані московською пропарадую і дезорієнтовані назвою Українська Церква і (в дужечках - МП), вважають, що вони на рідному шляху і йдуть у правильному напрямку до Господа Бога, а не до московського попа - збирача їхніх добровільних українських податей і українських пожертв. Вони також ідуть  ось цим ідеологічним вовкам, подібним до московського патріарха Кирила, що натягли на себе овечу шкуру і вдають із себе безневинних овець.

Ці, так звані намісники на землі, їздять у надсучасних імпортних  броньованих авто, носять  часто замість хреста понадзахмарні (за ціною) годинники швейцарського виробництва, і водночас покірних своїх рабів (їх так і називають) закликають не захоплюватися папуаськими блискітками «загниваючого Заходу. Самі ж користуються усім тими благами, що досягла західна цивілізація, а не Московія, що досі закусює рукавом від вітчизняної фуфайки вітчизняного виробника. Рабам без Батьківщини і без рідної церкви можна тільки поспівчувати. Вони не знають, що їх обдурено і ошукано.

Вони не відають, що їх копійки, котрі вони жертвують на олтар московської казни, конвертуються в Україні і мілинними сумами йдуть до Москви, нібито на ризи, церковні обладунки, хрестики, іконки, віск, що у вигляді церковних виробів повертається назад в Україну, і вже при купівлі того, що створено в Москві за їхні мізерні  гроші, які перетворилися у мільйоні статки в київській митрополії Московського патріархату, їхні гроші будуть  вийняті  ще раз із їхніх убогих гаманців і конвертовані вдруге. У валютній розкоші полетять вони через банкові потоки до тієї ж Москви на політологів і всесвітніх брехунів про так звану, а не вкрадену, куплену, канонічну Московську церкву.

Вони викидатимуть останні копійки на ту чи іншу древню ікону, яку знайшли нібито в Путивлі під час плачу Ярославни, і в супроводі церковних плакальників вона мандруватиме Україною від сходу до заходу, від півночі до півдня, і рабів своїх Москва запевнятиме, що ця ікона бачила Андрія Боголюбського чи Юрія Довгорукого, котрого забули в Москві перейменувати на «Дліннорукого».

Московські ченці, і свої затуркані раби, запевнятимуть таких як самі, що Московська церква - це «материнська церква», а Київська Церква - це дочірня церква і взагалі не канонічна,  і тільки промовчать, що мати не може бути молодшою своєї доньки, і тільки промовчать, що верховенство Москви над Києвом куплене за золоті і білі чи чорні соболі в часи Бориса Годунова московським князем Алексєєвим у 1686 році у Вселенського патріарха - хабарника Діонісія ІV-го. І ще цей факт світом осуджений, а тільки Москвою схвалений. І що всі вони, обдурені і зомбовані, йдуть часто на смерть, свято вірячи московським попам, ченцям, у душах яких совість ніколи не ночувала. Чого вартий один митрополит - слуга московський Павло (здається, в миру Лебідь), який отримує з тих  копійок прихожан позахмарну зарплатню. Їздить на броньованому мерседесі, а не на двоколці часів хрещення Русі. Мерседес купив за сто з лишнім тисяч доларів, які конвертував в українському банку. У великий піст береже живота свого молочними поросятами і чорною ікрою, оскільки до червоної у нього алергія, і передає глибоко віруючій сестрі Марії із села Музичі в моменти трапези брошурки антиукраїнського спрямування проти «розкольницької церкви», яку очолює Патріарх і патріот України Його Святість Філарет.

 І ці всі убогі і затуркані та зомбовані люди, йдуть в хрестовий похід, готові кожної миті пролити кров проти тих, хто думає не так, як Москва. У кого не такі думки під черепною коробкою, в яку вклав у їхні нещасні, обкрадені голови московський патріарх – краснобай Кирило і його кращі учні  - київські нового зразка. Типу митрополита московського Онуфрія чи митрополита Павла.
І всю цю божу братію, яку віками дурять і, водночас, вициганюють у них гроші на чужу церкву, чужу державу, сьогодні вивели до бою чи не 5-титисячний загін Національної поліції, на святу гору, до якої Москва (їхня не мати - мачуха), не має аніякогісінького відношення. Бо коли князь Володимир хрестив киян у Дніпрі-Славутичі, Москва ще лежала у гнилому болоті і диких хащах, по яких на той час не бродили навіть антропофаги - самоїди, про які згадує батько історії Геродот. Тільки через понад 300 років на території сьогоднішньої Москви з’явилося перше поселення, перший ординський улус, яким правив названий баскак, або даруга. Московський князь займав у цій ієрархії третє місце, і по суті не вважався ніяким правителем.

Про яке верховенство Москви, «старшого» брата над «молодшим», ми можемо говорити, коли від хрещення Русі-України до першого хрещення нащадків ординців - понад 300 років. У ті далекі часи, як спереду, так і ззаду до хрещення, та дика Московія ще з’їдала живцем перших київських місіонерів-ченців з Київсько-Печерської лаври. Вони тоді навіть не закусювали хлібом, бо про цей продукт, який Русь висівала уже понад тисячу років, не чули і поняття не мали. Досі ніхто не знає, навіть Шуфрич з Новінським, Андрієм Деркачем і академіком Володимиром Литвином - плагіатором, який став академіком, дякуючи бюджету України і спікерству у Верховній Раді, коли і де те хрещення Московії відбувалося і на якій Москві-ріці, на березі якої московіти (про всяк випадок) поставили монумент, а в цьому році ще й пам’ятник Першоапостольному Володимиру, забувши йому в руки вкласти тризуб як ознаку його державності, а Москви - як далекої глибинки Києва...

І нині цей «учений «академік» Ве. Литвин, особа без совісті і честі, котра свого часу підписала так званий закон, котрий я охрестив на всю Україну, наступного дня після його підпису - московською Великою КаКою (мовний закон Ківалова-Колісніченка, - Ред.), йде в рядах московських підданих. Академік підписав антиукраїнський закон, який навіть Віктор Янукович боявся підписувати. І не підписав би! Янукович про це сам заявив у ті недалекі роки, поки свою закарлючку не поставить плагіатор американської статті американського політолога  Томаса Каротерса, написаної ще в 1999 році для журналу «Foreign Policy», та автор інших «наукових праць» Ве. Литвин. Його наукова діяльність на цьому не закінчилася. Видаючи тритомну «Історію України», «вчений» умудрився повторити понад 400 сторінок з наукових робіт українських істориків: Наталі Яковенко та Олексія Толочка. Пан Литвин, перебуваючи на високих посадах, від України взяв, що міг і навіть більше. Він ще підхопив за наукову крадіжку звання Героя України. За такими «героями» з часів убивства Гонгадзе мала б не церква, а тюрма плакати. «Академік» навіть вирвав незаконно, зловживаючи високою посадою, землю в Конча-Заспі під власну «академічну» бібліотеку, щоб показати сильним світу сього - сусідам, який він «великий учений», котрий колись ходив не в проректорах університету, а всього-на-всього - у помічниках ректора Віктора Скопенка і розставляв вазончики у Президії учбового закладу. А згодом за допомогою інтелектуальних крадіжок «вибився в люди» і, перебуваючи у високих кріслах, ще й почепив генеральські погони своїм рідним братам і подарував їм прибуткові посади: Микола очолив Державну прикордонну службу України, а Петро став  «верховним» командувачем Південних сухопутних військ. Тепер Володимир Литвин вимолює свої гріхи в Московській церкві і сподівається, що незабаром прийдуть «їхні»: ве. олійники, ве.януковичі, ем.азарови - і все стане на свої місця, й «академік» сяде не в тюрму, яка за ним сльозиться, а у такі ж, або ще вищі крісла...

І ось ці особини нині йдуть на чолі московської п’ятої колони разом з українськими прихожанами московського патріархату на землі України. Сотні тисяч православних, свято вірячи в Бога, йдуть за цими запроданцями. Йдуть ними ж обдурені, як і московською пропагандою. Цих божих овець веде до світлого неба крадій і претендент на вбивцю (йдеться про смерть Гонгадзе) «академік» Литвин - вчорашній атеїст, поруч з такими ж вірними атеїстами, як він сам. Вчорашній захисник «Діяльності Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін». Цей цинічний безбожник веде довірливих і тричі зомбованих овечок на Володимирську гірку, до підніжжя пам’ятника Володимира Хрестителя  в день Хрещення Русі-України, проти якої всіма своїми діями, як і його колеги по ході, які фактично воюють і протестують проти державності, їдучи до Стамбула і вимолюючи у Вселенського патріархату не давати українській державі Томос.

Цією ходою під московськими хоругвами і триколірними бісиками (кольори російського прапора – бєлий, синий, красньій, - Ред.) вчорашні атеїсти, а нинішні грошові мішки, фактично підтверджують свою ворожість до України, неприязнь до всього українського. Сповідують і надалі рабство й готовність  васалів служити вірою і брехнею своєму сюзерену. На чолі колони хресного ходу йдуть “п’ятиколонники” і московські поклонники й чітко демонструють, м’яко кажучи, неприязнь до Української Церкви, української держави: Литвин, Шуфрич, Новінський, Деркач. Враження таке, що в їхніх таємних проросійських партіях є відомості, що Путін їх так просто на узбіччі історії  не залишить. Якби тільки раптом почався черговий широкомасштабний наступ Московії на Русь-Україну, їм місця були б забезпечені у такому ж уряді, як за часів московського запроданця Януковича.
 
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник,
спеціально для порталу «Воля народу»

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити