Сьогодні Україна вшановує 86-ті роковини пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років
Наталя Дзюбенко-Мейс: ЧЕРНЕЧА ГОРА І ГОЛОДОМОР
Будівництво сучасного меморіалу у місті Каневі почали в найтрагічніші роки в історії нашого народу – в роки Голодомору, штучно створеного сталінською державою.
Люди піднімали матеріали для будівництва комплексу на Чернечу гору падаючи від утоми і голоду. З усіх навколишніх сіл зходилися сюди, щоб якось вижити і не "померти з голоду і заробити баланду та 2 фунти хліба”.
Тарахан – Береза З.П.

Трагічного 1933-го, як розповідала мені донька колишнього директора заповідника Леоніда Скобця, люди також шукали захисту у Шевченка. Пам’ятає, як щоранку на дерев’яний настил причалу сходили з пароплавів нужденні, опухлі, з кривавими ранами на ногах. Просили їсти. Батько й працівники музею, отримуючи якусь зарплатню й маючи городину, варили юшку для приїжджих. Та багато бідолах тут же, неподалік Шевченкової могили, й помирали. Під горою є братська могила, де поховані лише діти, що загинули на таких теплоходах чи поблизу Тарасової Гори.
Ігор Ліховий

Один із свідків, житель Монастирка Олексій Слинько ще за життя встиг показати масові поховання дітей на цвинтарі урочища Монастирок поряд із його садибою. В роки голодомору йому, тоді підлітку, доводилося чи не щодень копати невеликі могилки для маленьких мучеників з навколишніх сіл, яких батьки намагались вивезти пароплавом по Дніпру в пошуках порятунку. Але в дорозі діти часто помирали, і батьки несли їх до найближчого цвинтаря неподалік Тарасової гори
Ольга Білокінь, Віта Дзима

«Історія Ядловського — це історія могили Шевченка».
Помер Іван Олексійович у лихий час Голодомору — 21 лютого 1933 року. Помер від голоду. Та про це стало можливим говорити лише тепер. Раніше стверджували, що він помер від хвороби по старості (було йому 87 років. — Т. Р.). У Науковому архіві музею зберігаються спогади, записані у 1995 році від колишньої працівниці готелю Шевченківського заповідника Цінько Ганни Григорівни (1909 р. н.). У них, зокрема, говориться: «Була тоді голодовка. Люди падали, як солома... Одного разу директор готелю послав мене до діда Ядловського, щоб я йому костюм пошила на смерть. Видно, хтось йому сказав, що він уже доходить...
Отож як послав мене директор, то я і пішла. Прийшла, а він сидить такий висохший, труп один, дерев’яні ложечки робить. Я й кажу йому, що мене послали, щоб я костюм вам пошила. А він мені: «Я вмру і в цім костюмі, що на мені. Краще б ви мені їстоньки принесли. Я з голоду вмираю. Я живих людей тут не бачу. Всі помирають з голоду... Ніхто не приходить». І так плакав, бідненький. Поки, було, подужає, то вийде, було, на гору — та хоч гукне кого. А як не зміг вже ходити — то не міг і гукнути. Я зняла мірку, пошила йому костюм. Сказала директору готелю, щоб послав йому їсти. Але було вже пізно. Дуже він отощав. Не помогла йому їжа. То так воно, бідне, і померло з голоду».
Похований Іван Олексійович, за його бажанням, недалеко від могили Т. Шевченка. На його могилі стоїть гранітний обеліск із зазначенням, хто тут похований, та із словами Н. Д. Бурган:
Сивенького старого дідуся
Запам’ятали люди на могилі.
Він всіх гостей привітно зустрічав,
Знаходив кожному слова
Ласкаві, щирі.
Раїса Танана

Наталя Дзюбенко-Мейс, поетеса, громадський діяч, дружина Джеймса Мейса, найвідомішого дослідника Голодомору 1932-1933 років
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #2 ofakyop 29.11.2019 17:05
http://mewkid.net/where-is-xena/ - Amoxicillin Amoxil lzn.nfaw.volianarodu.org.ua.qvq.jd http://mewkid.net/where-is-xena/
Цитувати
 
 
+2 #1 Varnak 25.11.2019 19:12
Якщо ми забудемо нас убють знову
Татьяна Худякова
24.11.2019

Иногда нужно встряхиваться.
Поднимать глаза от своей обыденности.
Иногда нужно прийти в Мемориал Памяти Жертв Голодомора и привести туда детей.
Иногда нужно засомневаться в восприятии своей жизни как чего-то неизменного.

Вот вы живёте с семьей, где-то на Полтавщине, трудитесь, ругаетесь, миритесь, строите планы.
А завтра к вам пришли вооруженные комуняки и выгребли всю пищу в ноль. И у ваших соседей. У всех.
Сложили зерно в разваленную церковь и поставили краснопузого охранять. Зерно там гниёт.
А вы здесь умираете.
И страшнее смерти от голода, наверное, только то, что твои дети умирают раньше тебя.
А ты не можешь ничего, даже сбежать.

Где-то в Москве решили, что ты и твоя семья умрёт.
И ещё 4 миллиона таких как ты.
Зачем? А нас просто дофигища.
Мы самая большая нерусская популяция СССРа. Расстреливать нас долго, вывозить куда-то вагонов не хватит, а вот голод самое оно, чтоб тотально сократить численность.
На несколько поколений вперёд.
И привить безусловную покорность.
Потому что нет ничего более унижающего, лишающего всякого достоинства и сводящего с ума, чем вот это медленное беспомощное умирание.
Плата за свободу всегда необыкновенно высока.

А что такое беспомощность, я хорошо поняла летом 14-го.
Летом, которое сделало меня другой.
Теперь я пишу вам.
Оставшимся прежними. Оставшимся в стороне.
Вы ведь способны задуматься о вариантах развития событий?
Вы ведь поняли уже, что «этого не может быть» НЕ работает?

Ты, десятилетиями ходящий на стабильную работку, ты уверен, что завтра не воткнёшься в амбарный замок, а на Ворк.ua скажут, что ты старый?
Ты, покупающий новую диагональ со скидкой, ты уверен, что через год у тебя останется жилище, где она красиво стоит и показывает футбик?
Ты, сидящий за столом с другом, с хорошим другом, с самым настоящим из друзей, уверен ли, что завтра он не окажется с той стороны прицела?
Ты уверен, что завтра вооруженные люди не засунут тебя в вагон и не увезут в снега за Урал? Этого же не может быть, да?
Ты точно знаешь, что в супермаркете всегда будет хлеб и молоко, и кусок мяса?

Спроси у жителей Славянска, что такое, когда «не может быть» становится реальностью.
Спроси у своей бабушки, если она жива и если захочет рассказать, как умирали от голода её земляки на Полтавщине, где даже палка, воткнутая в землю, плодоносит.
Умирали, потому что кто-то в Москве решил, что они должны умереть.

У тебя сейчас есть квартира, работа, еда, интернет, идеи, планы, друзья, семья, возможности.
А что у тебя останется, когда у тебя не останется ничего?

https://tverezo.info/post/107154
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити