Джеймс Мейс: "Підняти престижність української мови можна через створення високоякісних літературних, музичних творів"
Наталя Дзюбенко-Мейс, українська письменниця, дружина Джеймса Мейса досліджує неоціненну спадщину Мейса - найвідомішого дослідника Голодомору, громадського діяча, великого патріота України.

ДЖЕЙМС МЕЙС ПРО МОВУ:
"Мова — це, ймовірно, найважливіший чинник, котрий дефініює людяність, коріння нашого духовного життя, наш генетичний спадок, це цеглини, з яких ми будуємо наші думки, наші відкриття. Коротше, без мови ми лише мавпи, тільки менш волосаті. Мова — не просто сукупність слів, без яких ми не можемо ані формулювати найпростіші свої думки, цінності, знання, ані передати їх іншим. Мова — продукт велетенської творчої енергії людства, продукт його досвіду і, водночас, духовний та інтелектуальний резервуар нашого майбутнього. Через мову людина стала володіти світом, як зазначив один видатний тібетський мудрець. Народження мови, а точніше мов, стало народженням людства і водночас націй, як складової його частини.

Тільки в десятиріччя українізації могла українська мова могла якось розвиватися. Я на мікроплівці читав “Вісті ВУЦВК”. Читав одне оголошення у 1923 році публічної лекції одного професора, прихильника “ейнштейнової теорії відносності ”, і не міг не дивуватися які слова він вперше використовував, але через п’ять років ці слова уже використовувалися в науковому обігу. Величезна трагедія українського народу — це знищення праць Інституту живої мови та наукової мови. Коли читаєш статтю Андрія Хвилі “Викорінити і знищити націоналістичне коріння з української мови”, то доходиш до висновку, що українська мова зазнала страхітливого натиску лоботомії, витискання розуму нації через усунення таких письменників як Хвильовий, Підмогильний, Яновський. Та щоб переконатися, що така словесна лоботомізація продовжувалася як офіційна політика аж до кінця Совдепії, досить глянути на будь-який офіційний підручник історіі української мови з обов’язковими фразами про “націоналістичні деформаціі” українського мовознавства 20-х років. Наслідки такої політики ми гостро відчуваємо на даний момент.

Мовна ситуація в нинішній Україні надзвичайно складна, бо йдеться не тільки про пряме мовне зросійщення, але про насильницьку заборону цілих векторів мовного розвитку, словесного запасу, штучну провінціалізацію української культури та насадження комплексу меншовартости всього українського в умах великих прошарків населення.

І це дуже цікавий процес, коли більшість мешканців країни більш-менш двомовні. І мови виконують різні функції. Особливо за умов культурної нерівності. Рідна мова стає інтимною, ліричною, але щоб обговорювати серйозні справи очевидно переходиш до домінантної мови — не має значення яка — англійська, французька, російська — все одно мова метрополії. І неминуче рідна мова починає ставати нерівною. В результаті жахливої історії України в ментальності українців залишився глибокий комплекс меншовартості.

Під тиском зросійщення в Україні майже повністю зникли, або зникають неповторні місцеві діалекти, всепоглинаюча “суржикізація” затопила ледь чи не всю Україну. Це гостро відчуваєш навіть на Західній Україні, хоч там це носить характер постійних, але усе ж вкраплень, але з просуванням на схід, а, особливо, у великі міста запах суржику стає дедалі сильнішим, у містах суржик впевнено переходить у нібито російську мову, стає як не прикро про це говорити, панівною мовою. І вже чуєш промовців на захист російської мови, які не мають навіть приблизного уявлення про справжній “вєлікій і могучій”, про його побудову, акцентацію. Це убога українська мова скалькована на російську.

Також читайте: СЬОГОДНІ, 3-го ТРАВНЯ, МИНАЄ 11 РОКІВ З ДНЯ СМЕРТІ ВИДАТНОГО ДОСЛІДНИКА ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ ДЖЕЙМСА МЕЙСА - тут

Суржик нахабно насаджується радіо, телебаченням (Верка Сердючка, мамаду, золоті гусаки), протиставити йому і відвоювати в нього простір можна не державним декретом, чи новітньою українізацією. Зрештою це може призвести до створення справді впливового російського політичного руху, якого поки що не існує в Україні, але не виключений в перспективі. І як політолог, мушу попередити, що політично це далеко не найкращий варіант. Підняти престижність української мови можна через створення високоякісних літературних, музичних творів, через “розкрутку” українських авторів усіма наявними засобами ЗМІ, через їх вихід на європейську і світову арени. Поки що не йдеться про “боротьбу двох культур” в Україні. Йдеться про зупинення подальшого занепаду української культури і мови. Поки що асимілятивний процес рухається не до а від неї.

Подальший відплив від української сфери впливу молоді може завдати в майбутньому великого удару по престижу держави, нації. Але цей процес буде зупинити дуже складно, поки не створений середній клас, члени якого пишатимуться, що вони українці, поки не створено такої України, якою українці можуть пишатися".

Наталя Дзюбенко-Мейс, українська письменниця
Інф. із сторінки авторки на Facebook

Коментарі