"Незламний Сповідник Віри і Духовний Воїн", - Роман Колядюк, Дарія Захарченко про Йосипа Сліпого
17 лютого 2017 року святкуємо 125 років з дня народження блаженнішого кардинала Йосипа Сліпого, патріарха забороненої радянськими комуністами Української Греко-Католицької Церкви.
До цього часу світ ще не знав українця такого масштабу, який вірою в Бога, молитвою протягом 18 років у російських концтаборах Совєцкого Союзу сприяв загибелі безбожного комуністичного режиму, що загарбав Європу і Азію. Звільнений у 1963 у віці 71 року ще 21 літо незламний Сповідник Христової Віри і українського духу єднав розкиданих по усіх світах українців в єдину українську апостольську Католицьку церкву, що має тяглість “від апостола Андрія, десь від 50-років по Христі” (Йосип Сліпий). «Він належав до найвидатніших мужів ХХ століття» - сказав Папа Іван Павло ІІ, поцілувавши руки 92-літньому Сповіднику Віри Йосипу кардиналу Сліпому  на смертному одрі.

Йосип Сліпий народився 1892 року в християнській заможній сім’ї на українській землі, в мальовничому селі Заздрість Теребовлянського повіту Королівства Галичини і Володимирії у Австро-Угорщині – нині Україна, Тернопільщина.

З дитинства малий Йосип мріяв стати вченим та священиком, що і здійснилося. Йосип Сліпий був висвячений у священики в Унівській Лаврі у 1917 році - в рік комуністичного перевороту в сусідній царській Російській Імперії. Після отримання докторського ступеня в Інсбруці (Австрія) мудрим наполяганням митрополита Андрея Шептицького отець-доктор очолює як ректор Львівську духовну семінарію.
У 1928 році 36 літній ректор Сліпий реорганізовує семінарію у перший український вищий учбовий заклад - у Греко-католицьку богословську Академію на території вже не Австро-Угорщини, а Польської держави. В роки усмирення польською державою української самосвідомості (пацифікації) ректор єдиного українського вищого закладу за Польщі (у м. Львові) Йосип Сліпий наполегливо добивався в польської адміністрації відкриття світського юридичного факультету для розширення можливостей розвитку та захисту українського народу. Як професор Йосип Сліпий володів грецькою, латинською, італійською, німецькою, англійською та французькою мовами. За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя у 1930 отця-доктора Йосипа Сліпого обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка – першої української академії наук, до якої, крім видатних подвижників української науки, входила велика когорта славетних учених Європи. Об’єднавчий хист Йосипа кардинала Сліпого проявився вже у 1931 році — він заступник голови Українського Католицького Союзу (суспільно-релігійної організації, заснованої у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького для забезпечення інтеграції Віри у суспільне житті й підтримки всебічного розвитку українського народу в християнському дусі).

З початком комуністичної московської окупації Галичини восени 1939 року літній, обмежений в пересуванні, митрополит Андрей Шептицький визначає архідиякона, ректора Йосипа Сліпого наступником Глави Церкви і робить з нововисвяченого єпископа, власними ногами, руками, очима та голосом. «Він не зламний» - пояснює митрополит свій вибір на користь отця-ректора Йосипа Сліпого, відповідального надалі за долю церкви на теренах вже всієї з’єднаної України.

Андрей Шептицький пророче оцінював окупацію України атеїстами нової московської комуністичної імперії і масштаби вже розпочатої Другої світової війни. З приходом комуністів почалися арешти українських священиків і атеїстичний похід комуністів проти традиційно боголюбивих українців. Ніщо не мало стояти на перешкоді комуністичних вірувань у вождя-бога Сталіна і Леніна та їх атеїстичний рай суворого режиму.

За участю митрополита Андрея та його наступника Йосипа Сліпого відбувалася підготовка Організацією Українських Націоналістів Проголошення Акту Відновлення Державності і Незалежності України, проголошеної ще у 1918 році, воз’єднаної комуністами в нових умовах (1939). Україну відтепер почали чи то окуповувати, чи то звільняти війська Германії, які минулого разу, у 1918 році, сприяли проголошенню державності України. Очікувалося, що Германія знову допоможе українському народові захиститися від жорстокої московської окупації. В умовах непевності, вже надвечір 30 червня 1941 року - першого дня звільнення Львова від Червоної Армії комуністичної імперії, на невеликому зібранні української інтелігенції в приміщенні товариства «Просвіта» на площі Ринок у Львові Йосип Сліпий наполіг на терміновому проголошенні Акту Відновлення Державності України Ярославом Стецьком, попри роздуми останнього щодо наявної кількості учасників зібрання національних зборів.

Акт проголошення Відновлення Державності України та створення Українського Державного Правління був підтриманий зачитаним Йосипом Сліпим вітанням та  благословенням митрополита Андрея Шептицького, не зважаючи на протести розгубленого представника ще не зорганізованої німецької адміністрації – розвідника Ганса Коха.

«Український народ мусить у цій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили… Від Уряду, покликаного до життя, очікуємо мудрого, справедливого проводу та зараджень, які узгляднили би потреби й добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість з Неба», - писав Андрей Шептицький

Проголошення Акту всупереч позиції представника Германської адміністрації отримало розголос по радіо  і у газетах. Захоплення радіо забезпечив Роман Шухевич із своїми вояками без узгодження з Вермахтом. Опісля  протесту Ганса Коха, котрий сказав «ви граєтесь з вогнем», всі учасники зібрання наражалися на смертельну небезпеку. Подія викликала різке заперечення германської адміністрації. Попри розпочаті арешти понад 400 патріотів та розстріл 15 членів Організації Українських Націоналістів уже наступного дня. Це відбулось за кілька днів за безпосередньою участю єпископа Йосипа Сліпого на зборах українських політичних і громадських діячів, де відбувається формування «Ради сеньйорів» — дорадчого органу уряду  (Українського Державного Правління). Єпископ, професор, правонаступник митрополита Йосип Сліпий обраний заступником голови Ради у цьому світському органі.
Вочевидь, лише безстрашне заступництво графа Шептицького – прямого представника європейського наслідного роду священиків і Києво-Галицьких митрополитів XV-XVI століть (Варлаама, Атанасія, Лева Шептицьких) перед найвищими та не титулованими чільниками влади у Львові, уберегло єпископа Йосипа Сліпого від перспективи страти з приводу участі у «заколоті за Незалежність України». Генерал-губернатор Ганс Франк дозволив діяльність церкви, але для контролю над Українською Католицькою Церквою створив спеціальний відділ у гестапо та службі безпеки (СД). У грудні 1941 року Германська канцелярія засвідчила легальність Української Католицької Церкви і видала спеціальну інструкцію про ставлення до українського населення і Церкви: діяльність церковних громад на території України не забороняється доти, доки священики не займаються політичною роботою.

Чергова окупація Львова у 1944 році навалою комуністів-безбожників вилилася, вірогідно, у вбивство митрополита Андрея Шептицького і заборону апостольської Української Католицької Церкви, нащо навіть нацисти не спромоглися думкою. Про вбивство, за опублікованими свідченнями редактора американського щотижневика Нормана Казенса, натякав йому сам генеральний секретар комуністів СРСР М.Хрущов, тоді відповідальний перед Йосипом Сталіном за Україну.  Силове приєднання українських священиків до дочірньої церкви – Російської православної церкви Московського патріархату (отриманого в 1589 за допомогою хабара та насильства), відбулося під виглядом львівського «Собору Возз’єднання» з «нез’єднаними православними». Організаційно проведення Собору відбувалося під орудою полковника НКВД Пєтрова без участі вже тоді заарештованого і непідкупного Глави Церкви Йосипа Сліпого. Всі незгідні із переходом від підпорядкування Папі Римському до Московського патріархату священики, серед них і 54-літній Йосип Сліпий, були відправлені на тяжкі роботи у концтабори гнилих боліт Мордовії та до Сибіру. «Дозволити вам Греко-Католицьку церкву, то ви завтра перевернете увесь Радянський Союз», - згадує пояснення в обвинуваченні Глава Церкви Йосип Сліпий у власних Споминах.
«На нашій землі» – пише Йосип Сліпий в Історії Вселенської Християнської Церкви в Україні та Споминах – «Церква  існує від 50-х років по Христі. До 1054 року існувала одна Христова Церква і на Сході і на Заході… Введені пости і свята під Римським впливом - все…докази на єдність однієї Вселенської Соборної Католицької Церкви на Русі-Україні»

Йосипа Сліпого, главу вже підпільної церкви, традиційно пробували залякати і підкупити різними посадами у церкві московській - аж до найвищої. Морили голодом, хворобами, тяжкою працею, «кримінальним елементом» - знущалися за всіма традиціями садистів з московських спецслужб. Та нескорений Глава української Церкви робив своє – висвячував священиків, законспіровано проводив богослужіння безпосередньо у концтаборах ненависників Бога для всіх християн поза конфесійною приналежністю та національними ознаками. Як прихильник об’єднання всіх християн (екуменізм),
Глава української частини християнської Церкви, зокрема для ув’язнених німців з різних територій Совєцкого Союзу, проводив служби німецькою мовою. Загалом відбув 18 років заслання у таборах. У них таємно написав історію церкви, за що безбожниками з викривленим сумлінням був визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Завдяки корпусу ув’язнених та нововисвячених українських священників Йосип Сліпий організував молитовне життя та євангелістичну діяльність у всіх таборах, куди його переводили, аби авторитетний незламний Сповідник Віри не створив в якомусь одному справжній монастир. Свідки розповідали, що на захист Глави забороненої української Церкви ставали і литовці, і поляки, і росіяни, і євреї, і узбеки і німці – усі люди з християнською душею. Папа Римський, в той час ще неофіційно через відсутність Йосипа у Ватикані, надав Главі Церкви статус кардинала, що було засвідчено новим Папою офіційно у 1965 році. А кардинал, за вироком совєцкого суду – рецидивіст. Він непохитно здійснював свою християнську місію у російських концентраційних таборах комуністів: втішав потребуючих, таємно проводив молитовні служби та продовжував душпастирську місію навіть у бані і пральні, висвячував священиків і розвивав заборонену Церкву.

Генеральний секретар комуністичного Союзу Микита Хрущов за проханням миротворця Папи Йоанна XXIII задля розв’язки ядерної кризи 1962-1963 років між «СССР» та США звільнив 71-літнього нескореного тортурами та лихоліттям Сповідника Віри Йосипа Сліпого та відпустив до Ватикану зі сподіванням на скору кончину ув’язненого старця. В тому ж 1963 році 130 країн підписали договір про заборону ядерної зброї на землі, у воді і в небі.

Микита Хрущов боявся, що через Ватикан від Йосипа Сліпого світ дізнається про звіряче мордування християн у концтаборах Мордовії на кшалт нацистських. Тому узяв з людини честі - Йосипа Сліпого - обіцянку мовчання, яку той дотримав до смерті (через 21 рік). Та нескорений священик заповів видати спомини про те вже в перший день по смерті. Що й було зроблено. Знаючи непохитність Духовного Воїна, московська спецслужба, про всяк випадок, схоже, пробувала отруїти літнього і хворого Йосипа Сліпого. Принаймні Йосип Сліпий, і ще один разом звільнений священик, одразу по звільненню захворіли однаковою хворобою. Причину хвороби діагноз і спосіб лікування тої хвороби медицина встановити не змогла. Йосип Сліпий знову чудом вижив, а інший священик, на жаль, помер.

Усі Папи, які спілкувалися із Сповідником Віри Йосипом Сліпим, порушували установлений у Ватикані протокол і виказували Йосипу кардиналу Сліпому особливу шану.  Кардиналу з паспортом «СССР», як символом єдності з українцями в окупованій комуністами Україні. Нескорений Йосип Сліпий на волі продовжив бурхливу діяльність аби надолужити втрачений у застінках час. Почав опікуватися наданням патріархату забороненій апостольській українській Церкві. За 21 рік на свободі блаженніший Йосип Сліпий здійснив дві навколосвітні місіонерські мандрівки з’єднуючи українців, яких розкидали історичні події по всіх світах, у єдину церкву, в результаті чого був створений і визнаний Ватиканом Синод Української Греко-Католицької Церкви. На той час Йосип Сліпий став єдиним Верховним Архиєпископом у всій Католицькій Вселенській Церкві.

Духовний Воїн Йосип Сліпий вірою в Господа, щоденною молитвою, аскетичним життям та невгамовною працею зумів внести неоцінимий внесок у боротьбу з атеїстичним Совєцким Союзом, у міжнародну розрядку, у єднання українців в єдину світову націю навколо забороненої в СРСР української апостольської Церкви, в лоні Католицької. Створив та підтримав низку українських вищих учбово-наукових закладів в різних країнах світу (в Аргентині, США, Канаді, Великій Британії, Німеччині та Італії), збудував величний собор Святої Софії на великій площі у Римі для зустрічей українців і зібрав чи не найбільшу за межами України бібліотеку українських книг в організованому ним Українському католицькому Університеті імені святого Климента там же у Італії. Священик, вчений, богослов, двічі доктор наук Йосип Сліпий закликав «пізнавати минуле українського народу, його християнський світогляд, зібрати й закріпити це знання в книгах, як у вияві наукової творчості і невмируще свідоцтво українського генія науки натхнене Святим Духом». Нестримно вірив Духовний Воїн Йосип Сліпий у звільнення свого народу і закликав готуватися до нього усім українцям.

Незламний Сповідник Віри, окрім 15 томів наукових праць, лишив нащадкам, «духовним дітям, так, як велить … наша свята прадідівська християнська віра, … свій Батьківський і Пастирський Заповіт! ... Щоб ви не зневірилися..." /Ів. 16, 1/ і „Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!..." /Ів. 14, 1/. І головне заповідаю вам: „Щоб ви любили один одного..." /Ів. 15, 12, 17/ любов'ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх..." /пор. Ів. 15, 13/.

Заповіт патріарх Йосип кардинал Сліпий писав 8 років до самого відходу до Господа у 92- літньому віці в 1984 році. Заповіт Духовного Воїна українського народу -  це дороговказ усім нащадкам для єднання навколо Бога: «Силу на оцьому моєму хресному шляху В'язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зо мною моє духовне стадо, мій рідний Український Нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній!»

Пам’ятаймо!

Роман Колядюк, Дарія Захарченко,
для порталу "Воля народу"

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити