Усі лідери опозиції ведуть діалог із владою й часто бувають в Адміністрації президента, заявила радниця глави держави Ганна Герман. Це твердження спростували лідери "Фронту змін" Арсеній Яценюк, "Свободи" Олег Тягнибок, "Громадянської платформи" Анатолій Гриценко.
Насправді, спілкування між владою та опозицією нині відбувається неформально — наприклад, через старих друзів, які опинилися по різні боки барикад.
Про це Gazeta.ua розповів політолог "Першої рейтингової системи" Михайло Басараб.
"Представники влади та абсолютна більшість опозиціонерів становлять клуб так званої політичної еліти держави. Мають єдине уявлення про політику та своє місце в ній. Вони відрізняються лише номінальною причетністю до різних таборів.

 Кількість українських мільярдерів зросла до 21.
Про це свідчить рейтинг найбагатших людей України 2011 року часопису "Фокус". Як зазначає видання, в минулому році мільярдерів було вісім. Сукупні статки 21 мільярдера становлять майже $58 мільярдів, наголошує часопис. Крім того, в списку "Фокуса" стало більше іноземців, які облаштувалися в Україні і побудували тут свій бізнес.

 Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор (НАУКМА), для газети "День"

Чому народ стає жертвою своїх «слуг»?
Дещо про політичну віктимологіюю 

Українські політологи сьогодні пропонують багато версій характеристики політичної ситуації в Україні. У засобах масової комунікації вони смакують різноманітні політичні «виразки», інколи доходячи до політичного мазохізму. До цього зводиться частіше майстерність і професіоналізм так званої політичної аналітики.
Проте сучасна ситуація в країні — це вже наслідок певних причин і умов. Саме розкриттю причин і умов, що породжують цю ситуацію в Україні, політологія мала би приділяти уваги найбільше, бо треба не насолоджуватися своїми живописаннями політичних патологій, а шукати шляхи їх лікування. Саме цього, на жаль, поки що немає.

 Володимир ПИЛИПЧУК, Академік Академії економічних наук України, професор

 Люди мають пам’ятати що саме на них, як  на виборцях , лежить відповідальність за вірний вибір осіб в органи представницької влади. І вже зараз усвідомлення цього приходить - багато людей вже  кажуть симпатикам і агітаторам за партію регіонів: „Бачили очі, що вибирали? Тепер їжте, хоч повилазьте!” Люди мають вивчити, як табличку множення, наступне:
Ніхто замість вас не обере для вас і ваших дітей кращої долі, окрім Вас самих.

 Олесь ГРИБ, громадський діяч, для ВН

 Спитаймо самих себе
З глибини віків до нас дійшло просте і мудре правило: лежачого не б’ють. Вірніше, не повинні бити, бо, насправді, не лише б’ють, але і вбивають. Уже беззахисного. Знеможеного. З останніми ударами серця. Б’ють жорстоко, холоднокровно, методично, мстливо, «щоб знав, щоб пам’ятав, щоб не розкривав рота, щоб не совався, кудли не слід, щоб боялися інші» - у кожного свій девіз.
І все – таки  людство   знову і знову  повторює  давню  засторогу, що відрізняє людину від тваринного світу: « не бий того, хто впав!».

 Олег К. РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу "Універсум", для radiosvoboda.org

Жити не за московським, а київським часом
 Львів – «Військо – це право нації на існування» – писав Микола Міхновський. І це правда. Хоча нині українська армія навряд чи здатна захистити свою державу, однак указ Президента України Віктора Януковича щодо скасування військових парадів до 20-ї річниці Незалежності в Києві, Одесі, Севастополі, Керчі, а також у містах, де дислокуються штаби оперативних командувань, – знак більш ніж промовистий. Семіотичний. Навіть традиційного виступу військового оркестру на майдані Незалежності не передбачено. Не про економію коштів ідеться…
Двадцятиліття Української Незалежності, по суті, збігається з дев’яностоліттям радянської окупації – восени 1921 року армія УНР, зазнавши поразки в нерівній борні з переважаючими силами «Червоної армії», перейшла Збруч на територію Польщі, де була інтернована своїм недавнім союзником у війні проти Росії.

 Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор,
для газети "ДЕНЬ"
 
Нова парадигма безнадійного анахронізму
Політична легітимація імперської концепції історії Росії, або Як фальшується та обкрадається українська історія
 Всістися за робочий стіл і взятися за перо в дні відпустки мене спонукала обставина переважно професійного спрямування — це інтерес до формування сучасною російською елітою нової парадигми концепції російської історії. Її контури, вельми розмиті на початковому етапі становлення (припускаю, що він, вочевидь, охоплював кінець 2010 — першу половину 2011 рр.), набрали (в загальних рисах) певної виразності в останній декаді липня 2011 р. під час зустрічі президента Російської Федерації з істориками у Владімірі з нагоди підготовки святкування 1150-річчя зародження російської держави. Не сумніваюся в тому, що найближчого часу вона набуде стрункості й логічної завершеності...
Найвища владна інституція Росії державним указом (!!!) проголосила Київську Русь Російською державою. Постає питання: чому?   Детальніше