“Там десь далеко на Волині створилась Армія УПА”
Повстанська пісня                                                                  
14 жовтня — велике свято Покрови Пресвятої Богородиці. Свято Покрови було введено в X столітті на основі події, яка, за переказом, відбулася в Царгороді (Константинополі). Коли місто було оточене загарбниками, Божа Мати покрила своїм омофором городян, які молилися в церкві на всенічній службі. Це було провістям перемоги: невдовзі воїни-захисники звільнили народ від нападників. Свято Покрови було найбільшим святом для Запорозьких козаків. Вони вважали Пресвяту Богородицю своєю покровителькою і заступницею.
14-те жовтня 1942 року Постановою Української головної визвольної ради (УГВР) 1947 року було визнано днем утворення Української Повстанської Армії (УПА). Сьогодні УПА минає 70 років. 


Місцем народження УПА стали північно-західні землі України. Ще в 1936–1937 р.р. тут з ініціативи військової референтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою “Вовки”, які вели партизанську війну проти польських окупантів. Їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навички партизанської боротьби.
Перші збройні формування виникли стихійно у волинських і поліських лісах у 1941 році під такими назвами: “Поліська січ”, якою з червня 1940 року командував Тарас Боровець (Тарас Бульба), потім – “Поліське лозове козацтво”. Пізніше ці військові об’єднання отримають спільну назву – Українська Національна Революційна Армія (УНРА), а згодом – Українська Повстанча Армія. В народі їх називали бульбівцями (бульбашами).

Лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української Держави.
30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної Держави. На Акт 30 червня 1941 року німці прореагували вороже. !5 вересня 1941 року гестапівці схопили Степана Бандеру і Ярослава Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно.
Німці не обмежилися тільки фізичним знищенням членів ОУН, вони почали застосовувати масовий терор проти українського народу. Німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (вбито 2 тис. чол.), село Кам’янки (3 тис. чол.), село Цупань (4 тис. чол.). Майже 3 тис. мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку.
Становище українців, які перебували в румунській зоні окупації, було не легшим. Диктатор Румунії  Антонеску заявив: "Мені байдуже, що ввійдемо в історію як варвари...”.

Така політика викликала справедливий спротив українського народу. У багатьох місцях вибухали стихійні бунти проти загарбників. Було поставлено питання про необхідність створення українських збройних сил.
У квітні 1942 року відбулася друга конференція ОУН(б), на якій було прийнято рішення про створення власних збройних сил для боротьби з німецькими окупантами. Провід ОУН, очолюваний у той час Миколою Лебедем, вирішив створити на Поліссі й Волині мережу самооборони кущових відділів (СКВ), від роя до чоти на село для оборони від грабіжницьких нападів німецьких окупантів, польських поліцаїв і радянських партизанів, що проникали з Білорусі.

Із серпня 1942 року відділи самооборони почали діяти по всій Волині: ліквідовували німецьку жандармерію, поліцію, руйнували засоби комунікації, зв’язку, нищили склади, фільварки та підприємства, які працювали на німців. У вересні 1942 року Провід ОУН(б) прийняв рішення про організацію більших мобільних збройних відділів для допомоги місцевим сільським боївкам (СКБ).
Першу таку сотню організував референт Крайового проводу ОУН Сергій Качинський (“Остап”) у жовтні 1942 року в Кивинському повіті на Берестейщині. Другу — в листопаді того ж року поблизу Луцька — поручник Іван Перегійняк (“Кавбешко”). Третю сотню, у районі Колки-Степань, — хорунжий “Ярема” (грудень 1942 року), четверту та п’яту в пустомитівських лісах — “Ворон”, на Крем’янеччині — “Крук”. Ці сотні та відділи перейшли під командування поручника Василя Івахіва (“Роса”, “Сонар”, “Сом”). Наприкінці 1942 року поблизу Львова відбулася конференція військових референтів вищих проводів ОУН, яка переглянула існуючі концепції і висловилася за доцільність творення партизанських і регулярних структур. Одночасно створено робочу групу у складі Василя Івахіва (“Сонар”), Михайла Медвідя (“Карпович”) і Луки Павлишина для вироблення військових статутів та інструкцій.
На знак пам’яті про Василя Івахіва як про легендарного героя національно-визвольних змагань та про його боротьбу український народ створив найвідомішу повстанську пісню “Десь там далеко на Волині створилась Армія УПА” (див. епіграф публікації – Ред.), яку написав молодий повстанець Микола Галичко, він же “Чорногора” (тепер його знають як отець Василь Прийма).

У грудні 1942 року всі сотні ОУН(б) одержали назву “Українська повстанська армія”.
Місцем постійної дислокації одного з перших підрозділів було урочище Вовчак у Турійському районі (колишній Володимиро-Волинський повіт). Це базування називалося “Січ”. Його штаб був розташований у с. Вовчку. Поруч — вишкільні, санітарні й господарські осередки північної військової округи “Турів”. Весною 1943 року тут дислокувалося п’ять сотень повстанців. “Січ” підлягала головному командиру УПА-Північ — Дмитрові Клячківському (“Клим Савур”, “Охрім”).
У 1942– першій половині 1943 року військові відділи налічували кілька тисяч чоловік. Загальне керівництво ними здійснював командир Дмитро Клячківський. На чолі штабу стояв Василь Івахів. З кожним днем і місяцем росла міць УПА, її військова майстерність.
На території Волині в 1942—1944 роках діяли повстанські підстаршинські й старшинські школи, школи саперів, медсестер, фельдшерів, розвідки.
Упродовж 1942—1944 років УПА на Волині провела понад п’ять десятків значних боїв із фашистськими окупантами та більше сотні засідок, наскоків.

Весною 1943 року УПА вже являла собою велику силу на Волині й Поліссі. У серпні 1943 року рух УПА поширився на Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Житомирську та Київську області, а в липні почали діяти загони УПА в Галичині. Таким чином, уже в цей час 12 областей України стали на шлях збройної боротьби проти окупантів за самостійну державу.
З приходом на західноукраїнські землі Червоної армії УПА повела війну проти більшовицького режиму. Боротьба тривала з 1944 року до другої половини 1956-го. На Волині останні сутички повстанців із військами НКВС були в жовтні 1956 року в Старовижівському та Ківерцівському районах.
З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 р.р.— Василь Кук.


Публікується з використаням джерел: library.te.ua та lonpb.com.ua

Коментарі