Історичні міркування. Дві філософії: одна - пам’ять і прощення, друга - пам’ять і обвинувачення, - Аскольд Лозинський, Президент СКУ (1998-2008)
При кожній моїй поїздці в Україну та до сусідніх країн у мене проявляються нові та відновляються старі вражіння та питання.
Українсько-польські відносини останньо постраждали зокрема через агресивність польської сторони настільки, що один американський професор, якого я вважаю відносним полонофілом, недавно сказав мені приватно, що у тому відношенню поляки завинили, бо їм Україна потрібна для захисту і дружби. На Площі Ринок у Львові поляків - ціле море людей. Правда, там туристи різні, з цілої Європи. На Львівському Личаківському цвинтарі - великі групи, зокрема, польських туристів. Одначе не дивно, бо мабуть там не менше польських тлінних останків спочиває. Після української, мабуть, польська мова - друга у Львові. Російську далеко менше чути.

По польській стороні у Перемишлі є Український Народний Дім у руках врешті Об’єднання Українців Польщі.. Запущений, але у цьому випадку - це вина українців. Правда, є виставка у вікні про Акцію Вісла. Через ріг, на вулиці Пілсудського, не більше, ніж за 50 метрів знаходиться штаб шовіністичної, але владної Партії Порядок і Справедливість. Багато українців сьогодні у Перемишлі, є кафедра, церква, українські власники домів.

Десять років тому був я у Перемишлі (сьогодні польському місті) у Костьолі Кармелітів босих святої Тереси на найвищому пункті Пермшля. Колись це була катедра греко-католицька. У 2007 році разом із відомим українським поетом Дмитром Павличком, раніше послом України у Варшаві, оглядали цей костьол та були вражені негативними написами грамоти в пам’ять польських вояків, які згинули від рук українських націоналістичних банд.

Пригадую: тоді будучи Президентом Світового Конгресу Українців я написав у цій справі до різних установ, до Римського папи Венедиката, до нашого Патріарха Любомира, до примата польської Римо-католицької церкви та до митрополита УГКЦ у Польщі з проханням вплинути, щоби кармеліти усунули ці написи, бо у церкві, костьолі не повинно бути обвинувачень, адже ж переважає прощення. Не було відповіді, крім від Патріарха Любомира, який єдиний погодився з моїм зауваженням.

У п’ятницю, 21 липня ц.р. я знову прибув до Перемишля та відвідав згаданий костьол. Шукав, але не міг знайти згаданих написів. Правда, інтер’єр костьолу був частиною у риштуванні і мабуть якраз там, де висіли ці написи.

На другий день поїхав я до села Павлокоми, за 50 кілометрів поза Перемишлем. Від 1-3 вересня 1945 року Польська Армія Крайова (АК) замордувала у тому селі 366 невинних людей, між ними - літніх, жінок і дітей. У Павлокомі є старий греко-католицький цвинтар і в одному місці знаходиться спільна могила й пам’ятник цим жертвам. Виписано імена і прізвища загиблих разом із датами їх народження. Щодо історичного окреслення просто написано кількість жертв, їх національне походження та дату трагедії. Немає обвинувачення, ким вони були вбиті.

Поруч того ж українського цвинтаря стоїть костьол. Біля нього стоїть пам’ятних 38 полським полеглим у роках 1939-1945. Виразно написано, що вони згинули від рук українських націоналістів.

От подвійна мораль і філософія, а фактично політика. Мабуть не треба нагадувати, що і Перемишль і Павлокома сьогодні знаходяться у Польщі. Але треба додати, що при встановленню пам’ятника на українському цвинтарі у Павлокомі було владою заборонено писати, що 366 жертв були з рук АК.

На українському військовому цвинтарі на вулиці Пікулицькій у Перемишлі спочивають тлінні останки вояків Української Галицької Армії та Української Повстанської Армії, які згинули в селах Бірча та Лішні. На могилах немає окреслення, з яких рук погинули ці українські воїни.

На цвинтарі польських “Орлят” на Личаківському у Львові написано, що вони загинули, захищаючи Львів, без обвинувачення, тобто від кого. Подібно із цвинтарем Української  Галицької Армії і Українських Січових Стрільців на Личаківському вони спочивають без окреслення, з яких рук згинули. Ясно, що тут відповідає українська влада.

Без сумніву дві відмінні філософії двох християнських народів. Котра філософія краща? Питання відносне. Пам’ять і прощення - це пасивна політична постава і християнська мораль Нового Завіту, а обвинувачення - агресивне відношення. Кажуть, у політиці і для самозбереження треба знати своїх ворогів. У християнстві треба, натомість, прощати своїм ворогам як Христос хоч він прощав, мовляв, їм бо, вони не знали, що робили, і прощав післяв прохання прощення. Натомість, каже польський лідер Качинський, якого Польща із Дмовським та Пілсудським дійшла в Європу, що Україна з Бандерою до Європи не дійде. Зухваллість, безличність, але партія ПІС сьогодні при владі у Польщі. Поляки зробили фільм при великому бюджеті та розголосі під назвою “Волинь”, у якому по-рабськи брали участь актори Театру ім. Марії Занковецької зі Львова. Головний режисер театру хвалив діло.

Мабуть ми інші люди. Тема до призадуми. Маємо бути чемними, увічливими, пасивними чи агресивними, захищаючи свої інтереси. Я не пропоную бути поляками, а тим більше москалями. До речі, ми і не спосібні на це. Мабуть, треба діяти по-християнськи, але з розумінням, що наші противники чи вороги діють інакше.

Аскольд Лозинський, Президент Світового Конгресу Українців (1998-2008), доктор права, Нью-Йорк,
для порталу "Воля народу"
22 липня 2017р. 

Коментарі