Августин Іванович Волошин (17 березня 1874 — 19 липня 1945) — український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно)
До 140 річчя… Інтерв'ю Президента Карпатської України Авґустина Волошина газеті DAY (із америцької ґазети “День” 1923 р., ч. 47.)
Ци могла Підкарпатська Русь і Американські русини при данних обстоятельствах зділати лучший вибір, як соєдинитися в образі автономного штата з Чехословацькою Республікою?

- Мій коротенький отвіт такий: “Не могла!” І як ниже потолкую, ми, Підкарпатчане, хотяй не знали’сьме, що робили ви там в Америці, туй дома до того самого вибору дійшли, як ви, наші американські браття. Не стану повторяти общезнані діла, лиш коротко перегляну історію прилучення Підк. Руси ко Чехослов. Республиці.

Восени 1918 року, коли Антанта побілила і коли і Мадярщина заявила, що прийме пункти Вільсона, ми ще не думали на цілковитий розпад монархії, бо не знали’сьме велико-важних собитій заграничної політики, і прото нашим народним ідеалом указовалася в федеративній монархії країна Русинів закарпатських і підкарпатських. Щоби’сьме получили ближчі інформації вже в первих днях октября заслали’сьме Авґ. Штефана до Відня ко руським (українським) політикам. Там узнали’сьме, що монархія розпадається і що будучність середини Європи не вияснена. Потім, желаючи обезпечитися на всякий случай, орґанізовали’сьмеся в народні Ради і приняли’сьме запрошення будапештянського революціоного правительства (графа Каролі) на переговори об автономной Руськой Крайні. Но ледва появився закон X о Руськой Крайні, консервативна мадярська печать дуже остро виступила против нас, і ми сейчас увиділи, що то лиш порожня обіцянка. На то ми требовали от правительства, щоби автономію, яко міжнародний договір, дало і до мирового договора, і коли на се правительство Каролі не хотіло пристати і ходили слухи, що на мировій конференції Італія подала такий проект, по которому були би були без автономії нас роздробили межи Румунією і Чехословакією, вже тоді, дня 1-го января 1919 року, явили’сьмеся у пана д-ра Мілана Годжі, тодішнього будапештянського посла Чехослов. Республіки і просили’сьме, щоби Чехословакія осадила цілу руську територію під Карпатами. Лиш кінцем января узнали ми од двох чеських капітанів (Пісецького і Ваки), висланих к нам до Ужгорода паном президентом Масариком, що ви, браття американці, вже рішили, і то так, щоби ми були прилучені до Чехо-Словацької Республіки. Проґраму вашу окончательно приняли’сьме дня 8-го мая 1919 р. в Ужгороді, коли три головні Ради наші (Пряшівська, Ужгородська і Хустська) соєдинилися в одну центральну. Пристали на се всі Ради прото, ібо тоді вже стало ясним, що соєдиненіє наших земель з западними русинами — невозможно. Ґеоґрафічні, економічні і культурні інтереси наші тягли нас ко Чехословакії, де надіяли’сьмеся найти братської підпори для свободного розвитія наших народних сил.

Дотеперішній наш поступ доказує, що мимо всіх перепон, вибор сей був для нас єдинственно добрим.

Що є причина теперішніх політичних безпорядків в Підк. Руси?

- Перед 25 роками один наш патріот говорив мені:
— Ти ще молодий, може, що іще дожиєш до слов’янського віку, що і наш бідний народ доб’ється до свободи, но пам’ятай, що переходовий час буде для нас дуже тяжким.

Сіє реально так єсть. Перехід дуже тяжкий. Один старий сильний світ має туй доконати і новий уродитися. Менталіта дотеперішніх панів не хоче приняти, щоби русин мав свої права, щоби був паном на своїй землі.

Вже в 1919 році началася мадярська іредента, коли мадярськоє большевистськоє войсько нападало на нашу Республіку, інтеліґенція наша не іміла сильно виробленого національного характеру, а матеріальна слабість підносила страх од навернення мадярів. Дуже мало було таких, котрі іміли смілости розірвати всякі зв’язи з давнім поглядом і заявити готовність жити в слов’янській Республіці по-слов’янськи.

Мадярським большевикам не подарилося розбити нашу молоду Республіку, но робота іреденти з тим не перестала. Почалися орґанізовати партії, і іредентисти стали розбирати всяку позитивну народну працю. Мадярські аґітації визвали в Празі недовіріє к цілой нашой інтеліґенції і впослідствії того сів у нас на високого коня Ґаґатко, і началася борьба реліґійна, язикова. Се було ще більше нещастя, як мадярська іредента, бо москвофільство, як сильний мороз, напало на молоду рослину нашой народной жизни. Москвофіли оберталися на Ефіялтесову роботу розбирання Центральної Руської Ради і ширення дикого большевизму. Празі обіщали они заведення туй слов’янського духу, а поправді робили они туй свою фанатичну пропаганду для пережитих утопій цареславного “обьединенія”. Не ганьбилися сесі яничари нашого народу споїтися і з комуністами проти Жатковича і проти всіх нас, очерненних, підозрілих. Не чудо, що межи такими обстоятельствами тяжко було дащо зробити.

І коли Прага увиділа, що москвофільство помагає лиш мадярській іреденті, і стала підпоровати народний напрям, наші москвофіли не стидалися явно помагати мадярам і мадяронам.

Вот причини політичних безпорядків. Із одной части мадярська аґітація, із другої стулений вітер російського нігілізму, уничтожали нашу молоду народну вегетацію і не позволили нам дійти до такої консолідації, котра подала би ґарантію для руського характеру першого Сойму Підкарп. Руси.

Яким способом можна би найскорше отстранити ті безпорядки?

- Для сеї ціли оба фактори повинні усиловатися — і Прага, і ми. Прага повинна всяким способом підпоровати розвиваніє народной свідомости русинів, ширити школи, читальні, літературу народну, не допущати ко братоубійственной борьбі, яку провадять шизматицькі аґітатори, москвофілів; повинна Прага підняти русина матеріально; перевести земельну реформу і піддержовати щиронародні руські економічні інституції, як наш банк, наші кооперативи, нашу народну торговлю і пр.

А ми повинні з довірієм относитися ко Чехам. Єсли’сьме виповіли “Аз”, маєме сказати і “Буки”. Глядали’сьме братськой підпори, та не отдаляйме єї от себе! Станьме кріпко проти мадярських іредентистів так само, як і проти російсько-большевистських бунтовщиків. Сесі бо постоянно аґітують против Праги, із малої біди роздувають велику, і удалося їм розширити страшну ненависть против чехів і против руських народовців.

Америка также має свої повинності. Впервіє тоту, щоби критично дивилася на мадярські і большевицько-москвофільські накиди і против Республіки. Єсли глибше придивитися на цілі сих аґітацій, мусить узнати, що напрям їх стремиться не ко автономії, но к тому, щоби русин із той автономії жадного хосну не мав, щоби стався оп’ять рабом і посміховиськом чужих.

Америка повинна підпоровати наші народно-просвітні орґанізації, нашу “Просвіту”, наші новинки, орґанізовати нас економічно, капітали свої вкладати не в чужі предпріємства, но в наші.

Всі ми маєме стремитись сотворити туй таку атмосферу, яка обезпечить нам свобідний розвиток наших народних сил.

Що доброго зділали адмініструючі чехи в інтересі нашого народу і будучності Підкарп. Руси?

- Наємники москвофілів, большевиків і мадярських іредентистів кривди народу нашого щодня проголошують, аґітуючи тим против республіки, розбиваючи наші народні сили і ослабляючи цілий наш орґанізм.

На жаль, поєдні експоненти влади дали їм на то много поводів, бо не относилися к нашому народу з такою любовію, яку од них слов’янська взаємність пожадає.

Не запираєме і ми очей наших перед фактами, котрі свідчать о таком нелояльном, не братськом поведенії поєдних урядів ко нашому народу. Були ми вже не раз в острій опозиції проти влади, коли она у нас сміла шкодити нашим народним культурним або економічним інтересам. Не хвалили ми політику москвофільської ери Брейхи, осудили поступованє влади в часах переговорів і потім демісії Жатковича, ударили’сьме не раз на таких жупанів, як Славика, Враного і пр.

Остро запротестовали’сьмє і на днях против нахабства словаків, і протести наші увінчались успіхом.

Однако справедливість пожадає од нас і то, щоби’сьме признали правду і со сторони влади, ібо є то фактом, що насупроти всяких перепон от 1919 рока народ наш зробив великий поступ.

Кінець 1918 рока большевики поперевертали туй весь порядок, особливо же тим шкодили, що поширили в народ дух анархії, дух дикого большевизма. А на нещастя, москвофільським зайдам удалося передурити централістів во Празі і перших експонентів влади на Підкарп. Русі, що против мадяронства тот їх руссофілизм мають підпоровати.

І так Жатковичови і Еренфелдови прийшлося бороти не лиш против всяких ворогів слов’янства, но і против страшної анархії. Не була то легка робота вибудовати туй який-такий адміністративний лад. Не було легко найти способних людей, котрі би спознавали тутешні відносини, язик наш і закони мадярські.

Як глубоко підупало було у нас здравотництво, як мало було на нашій Верховині лікарів, як много жертв забирали всякого рода зарази, о том і ми не раз писали. Тепер же недавно в Мукачеві подержаний конгрес лікарів міг констатовати, що удалося побороти силу епідемій. Вольниці (шпиталі) красно розвиваються, особливо модерно є пристроєна больниця мукачівська.

Ще гірше стояло туй на початку судівництво. Були случаї, що убійця за один цілий год чекав, доки го поставили перед суд. Внаслідок того стали ширитися злочини, вломи, крадежи, убійства і всякого рода шугайства. Тепер вже маєме 3 седрії і 10 окружних судів. Правда, що суддів не маєме доста, і межи ними все ще мало є наших, однако нинішній стан показує видний поступ.

Огромну роботу виконав під сими трьома роками реферат соціальної опіки. Судьба тисячей і тисячей воєнних інвалідів, вдів і сиріт, глухонімих і безприютних дітей завдавало сему рефератови премного праці. Результатом тої праці є, що інваліди і безмаєтні вдови упавших вояків тепер вже достають підпори, вже дійствує в Мукачеві дітський приют, в Севлюші дом опущених дітей, в Ужгороді школа і інтернат глухонімих дітей, і підпоруються так сим урядом, як і Червеним Хрестом діти бідних фамилій.

Сесь реферат поборює і безроботицю.

Торговельний реферат взяв на себе красну задачу ширення виборів нашого домашнього промислу і приготовляє діло возстановленія промислових спілок (ткалень, кошарень і пр.), заведених колись бл. п. Михайлом Балоґом, бувшим сигітським вікарієм.

Земледільчеський реферат усилуєся піднести господарство народу нашого, ширити науку господарства, помагати господарям в ділі меліорації поля і улучшення файт домашніх скотів. Господарська школа в Домбоках успішно працює, і маєме надію, що в близькій будучності будеме мати ще більше таких шкіл. Земельний уряд приготовляє розділи земель графа Шенборна і других великих маєтків.

Однако найкращий поступ указує у нас шкільноє діло. На початку 1919-20 шк. року не було доста учеників до ужгородської ґімназії, ревні професори Берегсазької ґімназії самі по селах збирали учеників, щоби могли кого учити. Тепер вже маємо 4 ґімназії, а в поєдних 1-ий клас вже тілько учеників має, що требало створити паралелки. З началом сього року створив Шк. Реферат нову руську горожанську школу в Пряшеві, в Березнім, в Севлюші і Рахові, і так тепер вже маєме 10 горожанських шкіл.

Маєме 3 учительські семінарії, которі всі сталися руськими інституціями, маєме одну руську торговельну академію і 2 торгові школи, в Ужгороді руську промислову школу і пр.

І народноє шкільництво розвивався, особливо же внутрішня праця шкіл, для чого много курсів устроїв уже реферат, которі підносять народну свідомість і фахове знання учительства. Результатом культурної праці Шк. Отділа була краєва конференція учительства і професорства, котра принесла много добрих рішень і єдинодушно висказалася для народного напряму.

Підпорує реферат і культурні товариства, наш руський театр, нашу “Просвіту”, наш музей (Музей Легоцького в Мукачеві і музей “Просвіти” в Ужгороді), наші читальні і пр. Найменше оброблена нива церковної політики влади. Туй все ще панує азійська анархія, заведена москвофільськими большевиками і використована мадярською аґітацією проти Підкарпат. Руси і Республіки.

Хто также об’єктивно позирає на сії діла, мусить признати, що туй зроблено много доброго для нас і ще серйозні елементи руського народу сесю працю підпоровати мають. Се є позитивна політика, котра поправді будує нашу милу країнку.

І недостатки політики влади лиш так можеме устранити, особливо же ошибки церк. політики лиш так можеме направити, єсли до тої праці понесеме свій дух, свій вплив.

Так, як напр. католицька партія в самій Чехії много помагає церкви і духу християнському через то, що бере участь у владнім блоку, так і у нас інтерес церкви і народу то самоє требує; требує, щоби і ми понесли у тутешній владний блок наш дух, нашу силу.

Сеся політика єсть лоґічним наслідком нашого самоохотного прилучення ко Чехословенской Республиці, нашої ясно народної руської і слов’янської орієнтації.

Яким способом може служити інтересу народу і Підкарпатської Руси “День” і американські русини?

- На сесь вопрос читатель має отвіти вже в вище сказаних, туй лиш то додам, що будинок культури маєме будовати од фундамента; впервих розженім хмари аналфабетизма, заскіпляйме корені народної свідомості і питайме меж собою сознаніє солідарности!

Вірую, що сим задачам чесно і істинно буде служити “День”, і к тому желаю єму много щастя і благословенія Божого.

ІНТЕРВ’Ю [газеті "День"]. Інтерв’ю А. Волошина про політичний стан Закарпаття початку 20-х років, дане американській руській газеті “День” й надруковане у 47 числі цієї газети за 1923 р. Текст інтерв’ю увійшов до книжки: Авґустин Волошин. Дві політичні

розмови (Інтерв’ю. Страх о Підкарпатську Русь. — Ужгород, 1923. — С. 5—8 (Книжка “Русина”. — Чис. 3).

Подається за книжкою “Дві політичні розмови”.

Об’єднавши дві праці А. Волошина — інтерв’ю американській газеті “День” і статтю “Страх о Підкарпатську Русь” в празькій газеті “Tribuna” — редактор серії брошур “Книжки “Русина”, що виходили 1923 р. в Ужгороді накладом щоденної газети “Русин”, — Франтішек Тихий у “передньому слові” до книжки писав:

“Дві політичні розмови, котрі тут перепечатаєме, содержують столько нових цінних думок, що ми рішили видати їх із согласом автора окремою книжкою. Так напримір, історія нашого освобождення, котру Августин Волошин також сам сповторив яко один із найвидніших і найзаслуженіших діятелей, подасся тут прямо класичним способом.

Бажаємо сій-то першій руській книжці політичного змісту, щоби щонайбільше поширилася между руським і загалом слов’янським народом, і щоби розносила слушне і правдиве поняття о нашом народу і краю, котрий все ще не перестав бути ані у наших найближчих братів “terra incognita” (“незнаним краєм”).

“День—Den” — незалежна карпаторуська щоденна газета (пізніше — тижневик), що друкувалася латинкою і виходила в Нью-Йорку у 1921—1927 рр.

Ґаґатко Андрій Михайлович (1884—1944) — галицький русофіл, на Закарпатті з 1919 р. Секретар Ужгородської Народної ради (1919). Заснував Карпаторуську робітничу партію, проводив “москвофільську” політику.

Славік Міхал — земплинський жупан. У 1920 р., перед переписом населення у Словаччині, видав обіжник, у якому заперечував існування русинів у Східній Словаччині, вважаючи місцеве руське населення словаками.

Еренфельд Петро — віце-губернатор Підкарпатської Русі початку 20-х років. Дотримувався української орієнтації.

Шугайство — розбишацтво. Від імені опришка Миколи Шугая з с. Колочава на Міжгірщині, що загинув 16 серпня 1921 р.

Шенборн-Бухгейм — австрійський граф, найбільший землевласник на Закарпатті до 1944 р. Йому належало понад 130 тис. га землі й лісів.

Музей Легоцького в Мукачеві — перший на Закарпатті музей історії і побуту краю, створений в 20-х рр. у Мукачеві на матеріалах, зібраних визначним закарпатським істориком, археологом і етнографом Теодором Легоцьким (1830—1915). Т. Легоцький заснував 1907 р. в Мукачеві Музейне товариство, зібрав велику колекцію археологічних та етнографічних матеріалів, які зберігалися у його будинку, перетвореному в музей. У 1950 р. Музей Т. Легоцького припинив своє існування, його експонати передано обласному краєзнавчому музеєві в Ужгороді.

Інф.: rozmova.wordpress.com

Коментарі