Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
Сказати, що я горджусь – це нічого не сказати. Це просто порожній звук. Не знаю як Вас, а мене проймає. Я навіть сказав би - наскрізь пронизує. Начебто, по мені після кожного слова Віктора Федоровича електрострумом по тілу б’є. До Дня Незалежності я сидів, мов мумія. Чи мумійо, тобто байдужий. Але 23 серпня мене Віктор Федорович збудив і одразу зачарував. Просто влюбив у себе. До останньої кісточки душі, якщо ті кісточки трапляються в людських душах.
Тепер у моїх очах суцільна закоханість. Суцільна закоханість у гаранта і безмежна національна гордість. Такого президента, (з усією відповідальністю кажу) світ цивілізований ще не бачив. Безсонними ночами розмірковую і запевняю сам себе, що це так. Його великий друг Володимир Путін йому і в підметки не годиться. Бо жоден цар, імператор, король, шейх (які там ще є найвищі звання у різних країнах і королівствах, назвіть і допоможіть мені) не має такого президента, як маємо ми, українці.

Минуло всього два чи три роки з дня його обрання, а вже стільки досягнень. Хочеться померти і знову народитися, аби тільки послухати і надивитися на Віктора Федоровича. Ну, самі подумайте, де є такий у світі (та й в Біблії я такого не стрічав) король, чи цар, щоб знав усі вавілонські мови і вільно розмовляв з довіреним йому народом на його „регіональній мові”.
Не встиг під Литвином слід прохолонути і висохнути підпис під законом КаКа, як Віктор Федорович вважайте за два тижні, після 8 серпня, вивчив щонайменше 18 мов відповідно до Європейської Хартії. І зауважте - це не я кажу. Свідки у мене: мер Харкова господін (на регіональній має бути саме таким звернення) Кернес і господін - глава Харківської адміністрації Добкін.
От візьміть для прикладу 23 серпня 2012. Цей день увійде, я певний, у нашу і світову історію. Без перебільшення. День Трьох визначних подій у нашій країні: День українського прапора, День відкриття пам’ятника Свободи у першій совєтскій столиці Україні - Харкові і Заява (пишу з великої літери) Віктора Федоровича перед українським народом.

Наш гарант з усією відповідальністю виступив перед нацменшиною Харкова (треба зрозуміти - перед Добкіним, Кернесом та їхньою свитою) на „ регіональном язикє”. Коли його запитали, а чому не на державній мові в такий урочий День, Віктор Федорович гордо відповів:
- Я виступав на мові нацменшин відповідно європейської Хартії і надалі так виступатиму!!!
Я ледь не впав зі стільця. Добре, що піді мною тоді стояло крісло. Така мене національна гордість охопила за українського президента. Така гордість. Та що мене?! Усю мою душу! За усіх тих поневолених, без’язиких і бідних, яким до цього в Україні не дозволяли навіть у туалеті (особливо прем’єру Азарову) розмовляти рідною мовою, навіть сам на сам. А тепер така воля. Пам’ятник навіть на честь цього у Харкові відкрили. Очевидно, завтра відкриють і гагаузам такий пам’ятник. У вигляді кукурудзяного качана, який символізуватиме образ богині Ніки. Післязавтра караїмам - стіну у три віна на вулицю. А потім кримчакам - з живого полотна під іменем „Депортація”. А вже тоді - євреям, молдованам, румунам, угорцям, ромам. І перед усіма Віктор Федорович виступатиме на „регіональній мові”. Боже, подумав я - це справді треба мати таку президентську голову, щоб у такий короткий термін вивчити стільки мов.

А якщо Віктор Федорович не зупиниться на досягнутому - візьметься, приміром, за суржик і діалект?! У Донбасі свій суржик, в Одесі - свій, а в Карпатах ще ж і діалекти є: бойків, (не Юріїв), лемків, гуцулів. А якщо вірити одній із статей завідуючого кафедри літератури (здається) Донецького університету Олександра Корабльова, то він нещодавно ще одне в плем’я в Карпатах виявив - вуйків. Невже і оце все Віктор Федорович подужає?! Гадаю, донецький професор з університету ...може тільки... Ну, як там російською це називається? Від французького слова пісюар. От, от. Саме так може вчинити професор Корабльов від заздрощів.
І саме тому мені так хочеться весь час слухати багатогамного, багатомовного і багатомелодійного Віктора Федоровича. Бо ж віднині у нас від молдованина до ф.... До Криму, де все українською мовою мовчить, завтра все заговорить на регіональних мовах своїх багаточисельних народів-братів в унітарній державі. Крім української, яка на папері називється Державною!
Тіштеся, мої любі. Святкуйте, танцюйте й обніміться брати мої, молю вас благаю.
Феномен. Просто феномен. Іншого імпортного слова я не знаходжу в своєму лексиконі.

Кажуть, днями, коли про це дізнався Путін зі своїми двадцять з лишнім автономними республіками і сотнею (не менше) племен і народностей у РФ, забув про байкарів і одразу зателефонував Віктору Федоровичу, вітаючи його з таким унікальним явищем в жанрі поліглотії. Та що Путін. Він значно менший Обами. Обома (напередодні своїх американських виборів) згадав свого приятеля Віктора Федоровича і також зателефонував. І Віктор Федорович, не задумуючись, перейшов на американську мову. І вони вже не говорили про збагачений уран. Віктор Федорович клявся, що за милу посмішку Обами він останні кілограми віддав. Обама йому ще одну посмішку пообіцяв, як Путін ціну на зниження ціни на газ, якщо підпише Харківські угоди (бо у нас все тепер йде з Харкова - сказано ж - перша столиця України). Віктор Федорович проявив принциповість і Обамі відмовив та поклявся, що останнє з України вивіз.
Видно, йому Обома повірив, бо одразу перейшов до найголовнішого питання. Почав здалеку запитувати про технологію правління державою. Все, так подейкують, допитувався, за яким Харківським методом він вивчав ті мови українських нацменш. Бо перед виборами Обама виявив у себе кілька резервацій і дізнався, що там є більше десятка різних індіанських племен, починаючи від сіу, гуронів, апачі, черокі, команчі, навахо і кінчаючи, звичайно, делаварами і останніми могіканами.

Віктор Федорович по секрету відповів, що є така школа. Також у Харкові. Тепер у Харкові є все. А от у Греції нема вже нічого. І та Харківська школа закодовано називається „Ешко”. Обама дуже зрадів і щиро подякував Віктору Федоровичу, що той, не задумуючись, поділився з ним і цим державним харківським секретом. Після цього, кажуть (я не чув), Обаму перехлеснуло почуття любові. Він не стримався і заспівав на „регіональній мові” (видно, під впливом спілкування з Віктором Федоровичем):
Обами в полотні...

Віктор Федорович підхопив пісню:
Оба...на полотні - і чорне і червоне...
А потім похопився, бо зрозумів, що він же в президенти йшов не від червоних, а від голубих, і перестав співати.

Кажуть, Обама залишився дуже задоволеним від спілкування з Віктором Федоровичем на американській мові. Бо до цього спілкування Обама навіть темного уявлення не мав, що Павличко про нього склав таку чудову пісню та ще й Олександр Білаш поклав її на музику, щоб надалі всі українці від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня співали виключно державною мовою, а все інше буде, як за Російської імперії, на „регіональном язикє”: і в Харкові, і в Одесі... Тільки Донбас залишиться у нас самостійним. Він розмовлятиме на суржику, поки Азаров і азарівці не вивчать державної.

Олег Чорногуз

Коментарі