Про майстриню, в якої "думають руки", або В 66 життя тільки починається    
Ольга ОГІЄНКО, для Волі народу
Лариса Волченкова з дитинства займалася створенням витинанок. У 1955 році її роботи з’явилися на тканинах московської фабрики. Будучи людиною некомерційною, Лариса Георгіївна бізнесу на цьому не зробила. До своїх робіт ставилася як до звичної справи і виготовляла витинанки переважно для подарунків близьким. Можливо саме тому її перша виставка відбулася в 66 років. Історія про те, як звичайне, на перший погляд, захоплення може перетворитися на витвір мистецтва.

Киянка Лариса Волченкова (на фото) народилася у звичайній родині. Закінчила Київський будівельний технікум. У 16 років пішла працювати, щоб допомогти родині фінансово. Не зважаючи на нелегкий графік роботи, вирішила продовжувати навчання і вступила на вечірній відділ у Київський інженерно-будівельний інститут. Під час навчання, працювала у проектному інституті. За 46 років роботи пройшла шлях від звичайного техніка до завідувача групи. Лариса Георгіївна знаходила час не тільки для роботи і родини. Все життя вона захоплювалася виготовленням орнаментних витинанок (вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва, що включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо).

Скільки себе пам’ятаю, я завжди вирізала. Почалася моя любов до створення візерунків десь у 8 років. Пам’ятаю, як моя бабуся розповідала про свого чоловіка, який  захоплювався вирізуванням. Його роботи користувалися попитом у селі, де вони тоді проживали. Тож, можливо, здібності мені передалися спадково. Ніхто ніколи не вчив мене створювати орнаменти. Я просто брала ножиці в руки і починала вирізати. Виходили дивні візерунки, на які свого часу звернула увагу моя рідна тітка. Потім вона мені подарувала чудовий набір від китайських майстрів. Як ми дізналися з часом, у Китаї цей вид мистецтва дуже популярний і з давніх часів за переказами кожна дівчина, яка збиралася вийти заміж, обов’язково повинна була володіти мистецтвом вирізування. Майстерність цих робіт мене настільки вразила, що я намагалася відтворити подібні орнаменти самотужки.  З того часу  ні на мить не розлучалася зі своїми «чарівними» ножицями. І як тільки у мене з’являлася вільна хвилинка, відразу бралася за справу.

Чи є секрети у створенні витинанок? Можливо ви використовуєте особливі матеріали, чи маєте свою техніку вирізання?
- Секретів немає. Головне це бажання і натхнення. Виконання витинанок не вимагає величезних фінансових витрат. Необхідно мати тонкий папір і маленькі ножиці. От і все. Чим тонший папір, тим легше з ним працювати. Говорити про особливу техніку теж не доводиться. У кожного майстра – вона своя. У мене не має двох однакових витинанок. Всі вони різні. Звичайно деякі елементи можуть повторюватися, але в цілому кожного разу я отримую різні візерунки. Варто довіритися своїй фантазії і діяти інтуїтивно.

Що надихає вас на створення витинанок?
- Роботи інших майстрів, перегляд виставок. Багато елементів черпаю з ілюстрацій до дитячих книг таких майстрів як Васнєцов, Білібін. Мене надихає також розпис Володимирського собору. Друзі навіть відмітили деяку схожість орнаментів у моїх роботах з орнаментами собору. При чому я ніколи не ставила собі за мету скопіювати чи відтворити щось подібне. Мабуть, відчула душею всю глибину і прониклася красою, яка потім підсвідомо трансформувалася і  у моїх роботах.

І все ж таки чи була у вашому житті людина, яка вплинула і посприяла вашому мистецькому розвитку?
- Звісно була. Це моя рідна тітка-бібліотекар, яка багато уваги приділяла моєму вихованню. У дитинстві у мене не було багато іграшок, як у інших дітей. Мені більше подобалося створювати щось своїми руками, і найкращим подарунком для мене були фарби, олівці, книги. Я любила малювати, вишивати, в'язати і багато читала. Тітка дуже уважно слідкувала за моїми вподобаннями. У моїх витинанках вона побачила більше, ніж просто дитячі забавки. Саме вона зібрала мої витинанки та надіслала їх у Москву до своєї подруги-скульптора, яка відзначила майстерність робіт і віднесла їх на фабрику тканин. Там з обраних орнаментів навіть зробили декілька принтів для тканин. Всі були здивовані, коли дізналися, що це роботи  9-річної дівчинки.  
     
Чи продовжували ви співпрацю і надалі з фабрикою?
Ні, на цьому все завершилося. Надрукували і добре. І це вже сприймалося як найвища відзнака. Я виховувалася у родині, де, не дивлячись на невисокі статки, матеріальна вигода відходила на другий план, головне – це визнання. Наприклад, моя тітка і мама теж більше пишалися і раділи почесним грамотам, ніж грошовій премії.  
Дарувала свої роботи друзям і знайомим. Виготовляла привітальні листівки, закладки. Помітила, що людям подобаються мої роботи. Тож все подальше життя завжди виготовляла подарунки власними руками.

Як все ж таки наважилися на виставку?
- Ніколи не планувала виставляти свої роботи для широкого загалу. Займалася улюбленою справою і навіть не підозрювала, що мої витинанки варто виставляти. Одного разу на різдвяній виставці побачила роботи, які дещо схожі на мої. Випадково познайомились із черговим по залу, розговорилися і між слів я сказала, що теж умію створювати подібні речі та показала свою закладку-витинанку. Мені запропонували принести і показати роботи. Я принесла і адміністрація відразу їх утвердила для виставки, яка відбулася у квітні цього року в Центрі української культури і мистецтва під назвою «Сонячний Великдень». На цій виставці був присутній завідуючий відділу народного мистецтва в музеї Пирогово Олександр Босий. Йому дуже сподобалися мої роботи і він запропонував організувати авторську виставку в їхньому музеї. З 30 листопада 2012 року і до Різдва можна переглянути мої роботи у Пирогово.

Плануєте надалі популяризувати витинанки, можливо проводити майстер-класи для інших?
- Для мене це складне завдання. Адже у мене немає певної схеми, шаблону. Я вирізаю візерунки як мені це диктує моя інтуїція, а цього навчити неможливо. Мій знайомий про мене говорив так, - «У тебе думають руки». Можливо так і є. Можу показати, як вирізати окремі елементи, але для майстер-класів цієї інформації замало. Хто відчує у собі бажання займатися і вирізати витинанки, той опанує це мистецтво самостійно. Головні секрети - це терпіння і наполегливість.

Ольга Огієнко, для "Волі народу"

Коментарі