16 грудня  2017 року  в  культурному житті   України  відбулася  надзвичайна  подія -  на пероні залізничного вокзалу станції Вапнярка (на Вінничині) був урочисто відкритий пам'ятник "графу Сідалковському" - головному герою сатиричного роману "Аристократ із Вапнярки" Олега Чорногуза.
Цей твір головного сатирика України перевидавався сім разів,  а вперше він був надрукований в 1979 році .  Уважний читач, який ознайомився з цим сатиричним романом, не міг не помітити, що за тонкою сатирою та гумором у творі приховується щось значно вагоміше, а саме: піддавалася  сумніву соціалістична форма правління і сама доктрина існування такої держави. Для багатьох людей сюжет твору був завуальованим. У "залізобетонний" фундамент "розвиненого соціалізму" був забитий міцний, за своєю потужністю, цвях, що в недалекому майбутньому разом з іншими руйнівними процесами призвів до розпаду, здавалось би, надмогутньої держави.
 
Олег Чорногуз відомий не лише як неперевершений майстер сатири, а й як блискучий публіцист та поет. Він - людина дії та постійного руху в океані сучасної української  літератури. Тому зовсім не випадково у прихильників його творчості, читачів неодноразово виникала думка побачити його сатиричних героїв у вигляді реальних образів світової класики. Першими виявилися талановиті в'язні, які почали створювати у "години дозвілля" надзвичайно талановиті копії персонажів сатирика. Згодом інженер-електрик Микола Вакуленко з Лівадії (Крим), якому так сподобався цей роман, випік аж 12 мініатюр персонажів роману у теракоті. Нині 6 глиняних фігурок зберігаються в Музеї літератури в Києві (Будинок Галагана), а 6 персонажів - у самого автора.

І ось у минулому році група  земляків-шанувальників Олега Чорногуза із Жмеринки, побачивши на своїй знаменитій залізничній станції пам'ятник широко відомому Остапу Бендеру, здивувалися: "А чому не нашому, українському, літературному  герою?" Так з ініціативи журналіста, лікаря, полковника українського козацтва Олексія Гамарника була подана ідея створити пам'ятник і українському літературному персонажу. Жереб випав на безсмертного  "вапнярського аристократа". Це, до речі, перший пам'ятник літературному герою при живому письменнику-класику. Олексій Гамарник зв'язався з колегою по перу, колишнім головним редактором Могилів-Подільської газети і скульптором - автором багатьох монументальних праць в Україні - Миколою Крижанівським і от... нова ідея - створити пам'ятник літературному персонажу народилася і лягла в пактичну площину. Це добрий прецедент для нашої  країни, і треба подякувати небайдужим людям, які знайшли кошти на створення  монумента, що  разом із ім'ям відомого романіста вписали і свої безсмертні імена на латунній стелі, що поруч із памятником Єв-Графу Сідалковському, на не менш знаменитій привокзальній площі  славнозвісної  Вапнярки.
   
У день відкриття пам'ятника автором роману започаткований і новий експромт - проект майбутнього Ввапнярського фестивалю в жанрі сатири і гумору під назвою "Одеса під Вапняркою, а Європа - ліворуч". Один журналіст запропонував заснувати нагороду - статуетку у вигляді "Єв-Графа Сідалковського", своєрідного "вапнярського Оскара". А також була ініціатива заснувати антипремію - "Ганьбопремію", або "Лайнопремію"!

Рекомендовано  створити  Фонд імені  Стратона Стратоновича Ковбика, генерального директора "Фіндіпошу", на установі якого красувалося радянське гасло: "Дамо кожному громадянину по шапці!!!". А  на пероні, при вході до  громадського туалету заплановано поставити "Золотий унітаз"№2" імені героя Лайнуковича, і цим самим  Вапнярці утвердитися в тому, що вона не тільки не відстає від Одеси і Привозу, але й від самої столиці, куди так рвався Євграф Сідалковський у пошуках власного щастя і постійно стверджував, що "Головне у житті - це сісти в правильний вагон і не потрапити на очі начальника поїзда!"    
Започаткований новий центр гумору  буде  гідним конкурентом  м. Одесі, а від його створення виграють усі громадяни нашої республіки - Україна в цілому.

Але ось що мене дивує: типова  байдужість. Це, мабуть, суто наше - українське. У поета  Андрія Демиденка з цього приводу є такі  - рядки "..Гнемо спини, наче лози, разом й поодинці, носим дулю у кишені, бо ми - українці". В інших світів і народів принцип - свій рятує свого, допомага! А у нас не рідко - нехай в сусіда корівонька здохне . Дійшов на веселому святі до такого висновку після того, коли мені видалося дивним те, що така подія  була проігнорована центральними ЗМІ та ТБ. Нічого ж подібного  в Україні не було!!! Щоб при житті письменника постала скульптура його літературного героя!!! І така подія залишилася непомітною. Дякувати Укрінформу, газеті "День" та громадсько-політичному порталу "Воля народу", котрі висвітлювали цю подію. Надруковано кілька заміток і фото у регіональних ЗМІ.
Не зрозуміла позиція "Літературної України" від  27 12 2017 року, де  на 16 шпальті, внизу, дрібнесеньким шрифтом під рубрикою "Починання" надрукована невеличка замітка про те, що відбулося у Вапнярці. І це в той час, коли на цьому визначному дійстві НСПУ її секретаріатом був делегований секретар Національної Спілки письменників Анатолій Качан. Проігноровано і не названо і його. Це вже нонсенс, а скоріш - неподобство, щоб на таку важливу подію не були направлені журналісти і фотокореспонденти у Вапнярку з метою висвітлення цієї своєрідної презентації. Крім того, очевидно і голова НСПУ М.Сидоржевський, з огляду на важливість такої події, міг би особисто звернутися до власників впливових газет України, журналів, щоб поінформувати  про такий унікальний початок у житті української літератури. Адже це надзвичайне явище. Маючи на увазі глибоко гуманітарну місію Спілки письменників, гадаю,що Президія Спілки, її керівництво зобов'язані приділяти належну увагу до всіх письменників, незважаючи на їхній  вік, ранги, заслуги. Адже в моральній площині цієї організації є і має бути шанобливе ставлення до своїх членів. Особливої уваги та шани заслуговують  ті майстри художнього  слова, які подолали 80-річний рубіж . Спілчанська ж преса  проігнорувала відкриття  пам'ятника  у Вапнярці ... Що це? Байдужість, неповага чи відкрите ігнорування постаті майстра слова - Олега Чорногуза ... У мене особисто це все викликає непорозуміння. Ніхто не виступив із письменників на радіо, телебаченні. Ця подія  промайнула так, ніби  відкриття літературному герою пам'ятника - звичайна в Україні річ ..., як в одному з рядків  А.Демиденка .." Як вечеря на столі".
Наша неперевершена письменниця, поетеса, громадський діяч і совість нації Л.Костенко в одному зі своїх віршів написала : .."Не час минає  а минаєм  ми".  Варто було б усім замислитися над цими  словами і зрозуміти - згадують людей  за їхні добрі справи, які живуть вічно ......! А не байдужість, і не заздрість. .

Микола Нагорний, журналіст

Коментарі