Російська мова в Україні - чинник протистояння, сепаратизму та російської агресії! - В'ячеслав Дехтієвський, громадський діяч
Сьогодні Україна в стані війни. На сході нашої країни Росія та підтримувані нею проросійські сепаратисти здійснюють військову агресію проти України. Окупована частина Донбасу, анексовано Крим, загинули і поранені тисячі українських військовиків та цивільних громадян. Ще декілька років тому такий розвиток подій вважався би божевільним маренням. Про це йдеться в дослідженні В'ячеслава Дехтієвського.

 Продовження (початок ТУТ)

За перші десять років незалежності, як ми бачимо, загальна кількість населення зменшилась. Чисельність українців майже не змінилась, але кількість росіян зменшилась на 3 млн. Очевидно, що значна частина росіян, які не сприйняли незалежності України, повернулися на історичну батьківщину в Росію.
Зауважимо, що навіть у 2001 році понад 40% росіян вказали своїм місцем народження Росію. Ще в частини колишніх «росіян» прокинулась історична пам'ять, і вони назвали себе українцями. Поряд із цим з 64,7 до 67,5% виросла кількість жителів України, які назвали рідною мовою українську. Це стало невеликим позитивним наслідком створення незалежної України. Але в розрізі України ці процеси йшли нерівномірно.































Як бачимо, показники вкрай нерівномірні. Якщо в центральних, північних, західних областях українська мова була домінуючою (від 75 до 98%), до них наближались Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, то зовсім інша картина була в Харківській (53%), Запорізькій (50%), Одеській (46%), але потроху цей показник зростав. А в Луганській, Донецькій областях та в Криму навіть відбулось зменшення носіїв української мови. На цих теренах русифікація продовжувалась і в незалежній Україні, жертвами якої в Луганській області стали майже 50% українців, назвавши рідною мовою російську, в Донецькій таких було 57%, в Криму разом з Севастополем понад 60%. Разом з росіянами число жителів, які назвали рідною російську мову, склало в Криму понад 80%, в Донецькій 74%, в Луганській 69%. Понад 40% таких було в Запорізькій 48,2%, Харківській 44,3%, Одеській 41,9%.
Особливо хотілося б звернути увагу на процес русифікації Донбасу.
Зрозуміло, що російськомовні мешканці є більш схильними сприймати інформацію на російській мові, взагалі перебувають в російському мовно-культурному та інформаційному просторі, і звичайно більш вразливі і податливі для «русского міра».
Такий стан речей не був таємницею для російських ідеологів відродження імперії чи СРСР, на відміну від керівництва України періоду президентства Кравчука і Кучми. Російська влада з початку 2000-х вирішила скористатись цим, і розпочалась робота по створенню розколу в Україні за мовно-національною ознакою. Російська влада та її сателіти в Україні (КПУ, партія Вітренко, СДПУ(о), Партія Регіонів, Русский блок та інші) постійно вимагали преференцій для російської мови в усіх сферах суспільного життя України, протиставляючи її українській державній, яка лише починала відроджуватись. Названі політичні сили включали у свої програми на виборах вимоги державності для російської мови. До лав росіїфікаторів додався релігійний підрозділ російської держави – православна церква. Російськими ЗМІ, які почувалися в Україні як дома, та олігархічними проросійськими розпалювались проросійські та ностальгійно-радянські настрої, в тому числі через засилля російських фільмів та пісенно-музичного контенту.
Український книжковий і газетний ринок був завалений книгами на російській мові, в тому числі надрукованих у Росії. На підсилення таких настроїв були направлені політологи та політтехнологи для допомоги проросійським партіям у виборах. На президентських виборах 2004 року висуванцю проросійського олігархічного капіталу В. Януковичу прийшли на допомогу і Путін з Медведєвим, і російські політтехнологи з руйнівними гаслами розколу України за національно-мовною ознакою, поділу України на сорти. Згадаймо листівки та відео із звинуваченнями українців у фашизмі. Передвиборча кампанія і результати президентських виборів унаочнили цей розкол. В третьому турі за В. Ющенка віддали свої голоси 52% виборців, за В. Януковича – 44%, а підтримка їх кардинально відрізнялася на Заході і Сході України. Центральні, північні і західні області з великою перевагою голосували за Ющенка, а південні та східні – за Януковича. Наступні вибори – парламентські 2006-го, 2007-го, 2012-го, президентські 2010-го підтвердили і закріпили електоральний розкол по межі Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської областей. Південно-східні області надавали переважну підтримку проросійським партіям (КПУ, ПСПУ, Партії Регіонів, деяким дрібнішим) та В. Януковичу, західні, північні і центральні – проукраїнським (НУ, БЮТ, УНП, Свободі, Батьківщині, Удару та дрібнішим) та Ю. Тимошенко.
Особливо варто відзначити результати на Донбасі – в Донецькій і Луганській областях результати на підтримку Партії Регіонів зашкалювали, фактично там існувала відмінна від інших мовно-культурна і суспільно-політична реальність.

  Можна із впевненістю стверджувати, що основними мотивами голосування була мовно-культурна орієнтація виборців. Виборці не реагували ні на соціально-економічні гасла і показники, ні на рівень зарплат чи пенсій, ні на розмір податків чи кількість безробітних. Основою була мовно-культурна і національна ідентифікація. Це був той нерв суспільства, який подразнювали і допінгували Росія та її сателіти в Україні. І люди голосували глибинними підсвідомими інстинктами, де мова і національність були визначальними. Підтвердженням цього є кореляція показників рідної мови виборців по областях та результатів голосування.
Навіть в сусідніх селах, де люди живуть в однакових соціально-економічних умовах, але населених окремо українцями чи росіянами (зокрема російськими старовірами, що спілкуються своєю мовою), результати голосування кардинально протилежні: українці голосували за проукраїнські політсили, росіяни – за проросійські. Інші приклади – виборчі дільниці військових  містечок або місць компактного проживання військових пенсіонерів ще з часів СРСР, де результати голосування разюче відрізняються від сусідніх дільниць, на яких голосували виборці з числа корінних жителів.



























Закінчення ТУТ

В'ячеслав Дехтієвський, громадський діяч, м. Житомир,
для порталу "Воля народу"

Коментарі