МАВПОЧКА З ГРАНАТОЮ
Олег Чорногуз, письменник: Це ж треба. Мені приснився... сон. Мабуть, тому, що весь час біля того клятого телевізора. І сон неабиякий. А ніби московський. Сниться мені, що я в кабінеті Путіна, а поруч нього мавпочка. З мордочкою такою, як у Володимира Володимировича. Він дивиться то на мене, то на мавпочку.
 Потім каже... Зрозуміло, московською.
- Слухай, сатирику. Ти коли-небудь бачив фотожаби? Пишеться разом. В Інтернеті?
-    Ну, - лаконічно відповідаю. Майже по-чеховськи.
-    Що “ну”? - перепитує мене Путін.
 Я відповідаю:
-    Ну.
-    Понятно, - посміхається. Якось так. Я сказав би дур... здивовано. - А про мене чув гімн народів планети?!
-    Ну, - я за своє.
-     Це “ну” у вас, в українців, означає – “так”?
-     Ну, - підтверджую я, хоч хочеться додати - в рідкісних випадках. Та не можу. Це ж сон.
-    Отож, слухай. Я про гімн ваших футбольних ультрас. Ну, там , де я нібито танцюю під їхню дудку. Пам’ятаєш? Де ваші придурки із Харкова про мене дружно співають. Нібито я, Путін - це ла-ла...  пуйло.
-     Ну.
-     Ти , що так само вважаєш?
Я йому:
-    - Ну.
-    Так от послухай. Я оцій макаці, - показує на мавпочку. - Її не макака звати. Це в неї порода така. Так от їй на день народження подарував гранату. До гранати причепив банан. Там, де чека. Чека – це не те, що ВЧК. Не переплутай. Тепер ця організація по-іншому називається. Я в ній свого часу працював. Така моя вікіпедія. Зрозумів?
-    Ну.
-    Зрозумів? Чека не те, що енкеведе, а чека від гранати.
-    Ну.
-     Так, от “ну”. Я мавпочці гранату даю постійно з бананом. Банан, як аванс для неї. А гранату поки що учбову. До вчорашнього дня. Зафіксуй. До 17 липня 2014 року. У цей день у неї іменини. Зрозумів?
-     Ну.
-    Саме тому 17 липня я мавпочку пускаю в натовп футбольних Харківських болільників і називаю мавпочці пароль. Зрозумів?
-    Ну.
-    У нашій секретній роботі, пароль, це як псевдо, чи для тебе як повітря чи гонорар. Зрозумів?
-    Ну.
-    Так от у цієї мавпочки пароль... Ху...ло. Одну літеру пропускаємо. Ми ж інтелігентні персони. Ти вловив підтекст?
-    Ну.
-   Так вона на цей пароль реагує так само, як на пароль - стій, хто йде. Ти в армії служив? І одразу стріляє. Тобто вириває чеку.
-    Ну.
-   Тобто саме в цей момент, макака зриває банан. Ти мене зрозумів? Слово із пісні з п’яти літер і є для неї пароль. У нас, в Московії, те слово у три літери укладається. Ми його пишемо переважно на московських стінах, парканах і в cортирі. Там, де мочать людей. Зрозумів?
-    Ну.
-   Ми лаконічніші. А українці це слово розтягнули до неможливості. Я досі не можу зрозуміти для чого вони до нашого соковитого слова з трьох літер додали те своє “ло”. А потім чомусь уже з московським акцентом співають його як ла- ла-ла. Мовляв, Путін ла-ла. Це мене дуже образило. Я вирішив купити макаку і дати їй в лапу банан і гранату. Ти тепер мене зрозумів?
-   Ну.
-   Чи ти гадаєш я іноземної мови не знаю? Знаю. Звичайно, українська мова складна і поетично образна. Я збирався мамі... Так я про себе фрау Меркель називаю. Так от я якось при зустрічі те слово на її ж прохання перекласти на німецьку. Я й німецьку знаю на відмінно. З баварським акцентом. А от колориту української не передав. Вона мене не так зрозуміла. А ти?
-    Ну.
-    Ти мене чуєш, чи ти спиш?
-    Ну.
-  Отже, не спиш. Зрозуміло. А Меркель мені каже: ”Я не думала, Володю, що ти такий популярний і в наших футболістів - чемпіонів світу. Вони, коли перемогли аргентинців, чомусь на честь тебе, а не мене, дружно заспівали, як вони мені пояснили гімн футболістів і їхніх болільників - Путін муйло”. Я її поправив. Сказав треба вимовляти не муйло, а ху@ло. Це буде точно і правильно! Але вона мене все одно не зрозуміла. Просила дослівного перекладу. Як підрядник для поета - перекладача. Ніби хотіла перекласти ту харківську пісню на мову Шіллера і Мюллера. А я їй кажу, краще на Гете і Гейне. Ти мене слухаєш?
-   Ну.
-   Гете і Гейне. У німців “ге”, як у вас, українців вимовляється, як “хе”. Тому й пишеться і співається не “муйло”, а так як треба - через “х”. Ти гадаєш, вона мене зрозуміла?
-   Ну.
-   Ти так гадаєш? А я їй почав живі приклади показувати. Ну, не те що ти подумав. Я штанів перед фрау не скидав. У мене ж у голові щось таки є. Я ж не макака. Хоча вона й вчена. Чи ти гадаєш у мене нема нічого? Як у цієї мавпочки до курсу молодого бійця?
-   Ну.
-  Так от я їй, фрау, й кажу. Що це слово вимовляється у нас, як що врахувати культуру російського народу, як і на мові Геббельса – “хер”. Наприклад, хер Пауль Геббельс чи хер Йоахім фон Ріббентроп. Але ми в Кремлі вимовляємо найчастіше це слово як хайль Гітлер. На “хе”. Ти не повіриш, але після Геббельса і Гітлера до неї дійшло. Вона сказала мені: “Я. Я”. Тобто по-німецьки – я, це означає, що у тебе “ну”. Поняв?
-   Ну, - і тут я хотів було двічі прокинутися, але мене мучило ще одне запитання. “А як проходить наука у макаки?”
    Путін мені по секрету признався, що макаки найрозумніші у світі тварини. Після ішаків і ослів ділять між собою друге і третє місце. Саме тому він уже їй, макаці, дав у лапу не учбову гранату, а справжню. Вона, мовляв, уже вільно бігає по Кремлю і дуже чомусь не любить Лаврова.
- Ти мене чуєш? - він на мене навіть гримнув, бо йому здалося, що я навсправжки сплю, а він звертається до стелі і стін Кремля.
- Ну, - я вдав, що не сплю.
- Отож, повторюю: макака дуже Лаврова не любить. Вважає, що коли він починає говорити, він її перекривляє. Тому, коли міністр закордонних справ (може, десь їхні дороги за кордоном і пересікалися) заходить до мене у кабінет, вона йому також показує язика. А після цього мій банан з гранатою...
  Володимир Володимирович до цих слів хотів ще щось додати, але, здається, не встиг. Мавпочка Путіна переплутала його з Лавровим і зірвала не тільки банан з гранати, а, здається, чеку і гранату. Я ж одразу прокинувся. Витер піт і вимовив від несподіванки аж три слова:
- Ну і ну!
А трапилося це 17 липня 2014 року. Жах!
                                                                                   
Олег Чорногуз, письменник,
для "Волі народу"

Коментарі