Стратегія в такому разі зводиться до діяльності для суспільства поза суспільством
Фундаментальне, принципово важливе в русі Росії до демократії — відмова від статусу наддержави, однобічне роззброєння та інтернаціоналізація енергетичних ресурсів. Без визнання цих принципів ніхто не може іменуватися опозиціонером та прибічником демократії. Без цього будь-хто залишається співучасником влади в побудові неототалітарного суспільства, що критикує її окремі недоліки. Про це пише "День" у публікації історика, публіциста Дмитра Шушаріна.

При всій повазі до класиків тоталітаризмознавства треба визнати, що один розумовий крок вони зробити не наважувалися. Для них завжди головною дійовою особою була влада і політики-лідери, а встановлення тоталітарного ладу вони розглядали, попри все, як насильство. І сутність цього режиму бачили в терорі і насильстві.

При дослідженні неототалітаризму на перший план виходить Великий Позитив — неототалітарний консенсус і роль усіх, включаючи радикально опозиційні, суспільних сил у встановленні нового ладу.

Однією із сторін цього ладу є поширення соціальної наркоманії — так званих малих справ. Це добродійність, розвиток самоврядування, регіональної і локальної суспільної діяльності, яка, на думку багатьох, призведе до того, що розвиток країни піде «повільно і глибоко».

Не піде. І не в тому річ, що завжди і в усьому починати треба не з малого, а з головного. І не в історичному досвіді, що показує, що до цього часу всі зміни в Росії відбувалися під зовнішнім впливом і в результаті руху в правлячій еліті, а не в так званому суспільстві, якого немає (як немає і держави). Вся річ у тім, що малі справи називаються так тому, що вимірюються відносно чогось більшого. А в Росії більше під забороною. Тобто малі справи — не свідомий вибір людини, яка вільна визначати рівень і масштаби своєї діяльності, а наслідок приниження і підпорядкування насильству і свавіллю.

У Росії малі справи — доля людини, що примирилася з обмеженням свободи, табірна самодіяльність, загонова самоврядність, самоконвоювання, якими б благородними порухами вони не пояснювалися і які б результати не приносили. Вільних людей, вільного суспільства, вільної нації, вільної держави вони не створять ніколи, оскільки — цього ніхто не хоче визнавати — несумісні з відчуттям людської і громадянської гідності. Результатом завжди буде презирство до самого себе.

У масштабах управління країною влада, очевидно, повинна сприяти залученню все більшого числа людей в малі справи, але при цьому буде вимушена підсилювати контроль над ними. Кордон дозволеного тут очевидний. Громадянам дозволяється робити за державу її роботу, але вони не сміють здійснювати хоча б якісь узагальнення, виводити проблеми на рівень політичного обговорення. Більше того, новий закон про партії може розглядатися як спроба перетворити політику на якусь сукупність малих справ, підсилюючи монополію влади на будь-яку генералізацію і концептуалізацію. Тоді і в політиці опиняться люди з малим честолюбством і малою самоповагою, які владі й потрібний.

Окрім «малих справ», у російської інтелігенції завжди була ще одна ілюзія — надії на молодь. Проте серед тих, кого можна назвати лідерами модернізації в різних країнах, молодих людей не було і немає. У Росії ж намагаються ототожнити модернізацію і педократію (див. «Вехи»). І це одна з ознак того, що не модернізація це, а фуфло.

Поняття «покоління» в демографії одне, а в суспільно-політичному житті інше. І ті, кого зазвичай вважають середнім і старшим поколінням, політично молодші і перспективніші путінської комсомолії. Хто пошився в дурні — так це не люди середнього і старшого поколінь, які пережили радянську владу і з цікавістю поглядають на потуги влади нинішньої їй уподібнитися. У них є те, що вони зробили, і буде те, що ще зроблять. Їх ніхто не обманював і не кидав на «з’їзді переможців». Ось «переможців» кидають. Кинули молодих і завзятих, яким у новій (а вона буде новою) політичній системі місця не буде, що б їм не обіцяли останніх років десять.

То що ж? Треба залишатися над сутичкою? І це не вийде. Треба вчитися бути в меншості, не приймаючи її за вибраність або, навпаки, неповноцінність.

Жодного «над сутичкою» в Росії немає, не було і немає, бо немає сутички. Немає і ніколи не було сил, свідомо прагнучих до якісного оновлення нації, а не до влади тієї ж природи, що була і є. Нинішня ситуація нова тим, що розвивається в межах масової культури і комунікаційної революції, що виявилася зовсім не демократичною. Влада і опозиція рівно тоталітарні і відсівають людей на рівні мовного фільтру, за принципом використання ними вербальних кліше, які заміняють ідеологію.

Особистісна стратегія в такому разі зводиться до діяльності для суспільства поза суспільством.

Треба зрозуміти й усвідомити (тобто зрозуміти зі всіма причинами і наслідками) дуже просту річ: немає найменшого практичного сенсу гадати, чим іще здивує влада. І ще менше сенсу в тому, аби оцінювати її за абсолютно чужими для неї критеріями. Влада ця на всіх рівнях робитиме те, що захоче, з ким захоче. Будь-яким вибраним нею способом. Ні правових, ні моральних обмежень у неї немає, вплинути на неї неможливо. Домовитися з нею немислимо. Передбачити її дії легко і просто, але ці прогнози ніяк не можуть сприяти виживанню.

Найбільш пусте і безглузде — обурення і викриття, які замінюють аналіз дій влади. Тим більше що влада розумна, хитра, винахідлива і маніпулює викривачами, обертаючи їхні дії на свою користь. Ще безглуздіше — намагатися сподобатися владі, це лише викличе у неї підозри.

Усвідомлення всього цього дарує людині неосяжну свободу. Вона не повинна більше ні викривати, ні пристосовуватися. Щохвилини вона може бути роздавлена, принижена, втратити близьких і майно, як би вона не поводилася і що б не робила. Правил, угод, зобов’язань немає. Це і є справжня свобода — за хвилину до невідворотної загибелі, фізичної або соціальної — і хвилина ця може тривати все життя.

Опозиція нинішньої російської влади може бути лише ідеалістично-гуманітарною. Вона може спиратися не на тих, хто хоче жити краще, а на тих, хто хоче бути кращим, жити по-іншому.

Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист, Москва,
спеціально для «Дня»

Подається зі скороченням. Повний текст ТУТ

Коментарі