Вона має величезний вплив на світ, на суспільну свідомість
Про українську Вікіпедію ми й досі мало знаємо та недостатньо її використовуємо.
Про це “Українському інтересу” розповідає громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, ініціатор створення та співзасновник громадської організації “Вікімедіа Україна” Юрій Пероганич. Сьогодні говоритимемо про Вікіпедію в сучасному світі, про волонтерів української енциклопедії, вільні ліцензії, а також про те, як кожен із нас може допомогти розвитку українськомовного інформаційного середовища.

Які найголовніші проблеми імпортерів-виробників ІТ-техніки можете озвучити?

У нашій державі є так званий безподатковий імпорт. Це зло, яке загрожує українській державності. У ціну продукції, що виробляється в Україні, закладено 20% ПДВ, який сплачує кінцевий споживач. Ці гроші потрапляють до державного бюджету. Така ж система діє в інших країнах.

Водночас при експорті діє відшкодування. Наприклад, китайський виробник, зробивши у своїй країні товар, отримує відшкодування ПДВ. Чому? Бо цей товар при в’їзді в Україну має бути обкладений цим податком. Проте існує дуже багато способів, які дозволяють завести сюди продукцію без сплати цього податку. Це нелегальні шляхи (контрабанда або заниження митної вартості), а також легальні (посилки, прикордонна торгівля). Такий продавець має перевагу не лише перед легальним імпортером, але й перед українським виробником, що ще страшніше. Він має можливості все це, ввезене без оподаткування, легально продавати в Україні. Такого немає в жодній країні світу.

Отож у нашій державі є такий собі внутрішній офшор, який стримує прихід іноземних інвестиції у виробництво та вбиває українського виробника. Як із цим боротися? Має бути політична воля верхівки влади.

Як щодо оподаткування українських програмістів?

Українські розробники, не витрачаючи коштів на сировину, не споживаючи енергії, крім електрики для комп’ютерів, не забруднюючи середовище, створюють програмний код і продають його за кордоном. Завдяки їм сюди поступає валюта, що добре для підтримки нашого міжнародного валютного балансу та для боротьби з інфляцією.

Зараз ця сфера обкладається за ставкою 5%, як малі підприємці. З одного боку, добре, що люди мають в Україні пільгові умови для розвитку цієї сфери. Проте є інша сторона. Коли молодий, розумний та працьовитий чоловік із того податку, що сплачує, не може забезпечити пенсією навіть свого батька, то це ненормально.

Багато хто говорить, що коли піднімуть податки, то програмісти виїдуть з України. Насправді їдуть і зараз, але не тому, що там кращі умови. Навпаки – там значно вищі податки, аніж у нас. Вони виїжджають тому, що там якісні соціальна та медична сфери. А де це візьметься в нас, коли не сплачуються належні податки?

Загалом їх ігнорують через дві причини. Перша – їх начебто розкрадають. Правда, значною мірою так і є. Проте ми бачимо, що дороги будують, поліція працює, держава все менше спирається на волонтерів щодо захисту наших кордонів тощо. Друга причина: дехто думає, навіщо йому сплачувати податок, коли його конкурент не платить? Це порочне коло потрібно якось розривати.

Для того, щоби був економічний розвиток, для всього бізнесу мають створити рівні конкурентні умови. Проте дрібний бізнес не хоче виходити з тіні, бо, мабуть, це йому невигідно.

Наскільки вдається просувати українськомовне інформаційне середовище у сфері високих технологій?

Коли в мене є вільний час, то заходжу в комп’ютерні магазини та переводжу низку мобільних телефонів  на українську мову за замовчуванням (сміється). Загалом російськомовне програмне забезпечення поки що в Україні популярніше. Люди просто не заморочуються над тим, яка в їхньому комп’ютері стоїть операційна система та якою мовою. Хоча, наприклад, інтерфейс браузера за замовчуванням можна зробити українським. Також буквально однією кнопкою можна налаштувати так, щоби Google  результати пошуку спочатку видавав українською. До того ж не останню роль відіграє те, якою мовою ви шукаєте ту чи іншу інформацію.

Тому раджу звертати увагу на те, які налаштування вашої пошукової системи – це сприятиме розвитку українськомовного інформаційного середовища.

Як фінансується, утримується й розвивається Вікіпедія?

У січні наступного року всесвітній Вікіпедії виповниться 20 років. Українська Вікіпедія з’явилася 16 років тому. Із січня 2004-го до 2007-го в ній було написано 50 тисяч статей. Зараз у середньому щомісяця у нас з’являється до десяти тисяч нових.

Якщо 23 березня мали мільйон статей, то 20 серпня їх було мільйон 38 тисяч. Проєкт динамічно розвивається та набуває все більшої популярності.

До того ж у нашій державі зростає відвідуваність Вікіпедії саме українською мовою, російською – падає. Якщо вісім років тому на території України російська Вікіпедія була популярніша за українську ввосьмеро, то цього року лише в 1,34 рази. Якщо ці тенденції продовжаться, то у 2025 році в Україні більше читатимуть українську Вікіпедію. Проте це дуже сильно залежить від державної мовної політики.

Наша українська Вікіпедія – це волонтерський продукт, створений без матеріальної підтримки держави, який демонструє спроможність нашого народу продукувати інтелектуальний продукт. Наша Вікіпедія за розміром текстів займає 12 місце у світі. Це дуже високий показник.

Чи дружні стосунки у Вікіпедії з урядами різних країн та українською владою?

Держава допомагає. Наприклад, 3-4 роки тому мені вдалося переконати адміністрацію президента України, щоби вони на своєму ресурсі поставили таку відмітку: “Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0”. Тобто, тексти та світлини можна вільно брати й переносити до Вікіпедії. За адміністрацією президента повторив Кабінет міністрів. Потім вийшла постанова уряду, який рекомендував так зробити всім органам виконавчої влади. Зараз компанії-розробники сайтів для ОТГ за замовчанням ставлять на всі сторінки такий текст. Це дає можливість вільно брати інформацію до Вікіпедії, не порушуючи нічиїх авторських прав. Звісно, з посиланням на авторів і джерело.

Щодо урядів інших країн. Наприклад, німецький архів передав у вільне користування десь 100 тисяч зображень, які перенесли до Вікісховища. Армія волонтерів, мов мурахи, налетіли на ці світлини, класифікували їх, описали – у такий спосіб це стало набутком не лише німецького народу, а й усього світу.

Було б добре побачити такі кроки з боку нашого державного архіву, де зберігаються давні тексти та зображення, у яких сплив час авторського права. Це була б величезна державна допомога.

Ще одна велика проблема – відсутність свободи панорами. Ідеться про можливість  вільно поширювати знімки споруд та скульптур, розміщених, спрощено кажучи, на вулиці.

Хто вони, українські вікіпедисти? Яка структура їхньої спільноти?

Загалом структура Вікіпедії складається з трьох елементів: власне, сайту, спільноти редакторів і Фонду Вікімедіа та його відділенень і тематичних груп.

Будь-хто може відредагувати будь-яку статтю, окрім зовнішнього вигляду та структури головної сторінки. Із мільйона матеріалів української енциклопедії лише 0,1%, тобто близько тисячі, можуть  правити лише зареєстровані користувачі.

Анонім – це найнижчий рівень, який одначе дає шалені можливості для редагування. Водночас вносити правки зручніше, коли ти зареєстрований користувач. Після реєстрації потрібно почекати чотири дні. Чому зробили такий термін? Для того, щоб охолодити вандалів, яких заблокували і які хочуть знову швидко нашкодити. Також цей термін дає можливість людині тверезо подивитися на те, що вона робить.

Зареєстрований користувач може завантажувати фотографії і відео до Вікісховища. Також може будь-що редагувати та слідкувати за своїми правками. Йому, за бажанням, приходитимуть листи про те, що хтось поправив ту статтю, до якої він вніс зміни. Він має свою сторінку обговорення, де йому будь-хто може задати запитання.

Наступний рівень – патрульний. У нас їх налічується близько півтисячі. У Вікіпедії вказується, коли версія статті є відпатрульованою. Патрульні мають можливість перевіряти й затверджувати правки інших редакторів. Коли патрульний сам редагує, то його правки відповідно вважаються відпатрульованими. Ним може стати хто-завгодно, для цього потрібно заповнити заявку на спеціальній сторінці, де обговорять кандидатуру.

В українській Вікіпедії ще налічується 47 адміністраторів. Їх можна вважати поліціянтами, тобто вони мають право блокувати користувачів, видаляти статті, відновлювати видалені тексти, а ще мають низку інших адміністративних прав. Вони це роблять у відповідності з правилами. Якщо адміністратор систематично їх порушує, то в нього забирають права. У нас налічується вже десятки колишніх адміністраторів. Отож спільнота шляхом обговорення може, як надати їм права, так їх і забрати. Усі адміністратори також є волонтерами.

Ще можна згадати бюрократів, що надають статус адміністраторам. В українській Вікіпедії їх усього шестеро чи п’ятеро. Ще є чек’юзери, які перевіряють відповідність ІР-адрес й облікових записів для запобігання так званому ляльководству, коли одна людина створює декілька облікових записів. Також є стюарти, що виконують технічну роль і яких на всі Вікіпедії світу близько 40 осіб.

Загалом у нашій енциклопедії крім мільйона статей ще 2,5 мільйона додаткових сторінок: це сторінки користувачів, обговорення статей, загальні форуми, правила тощо. Вікіпедія – це цілий світ, це справжня соціальна мережа.

У Вікіпедії нічого не стирається назавжди, адміністратори можуть відновити навіть видалені статті. Кожна правка зберігається окремо. Коли хтось робить вандальне редагування, то будь-який вікіпедист може витягнути будь-яку з попередніх версію статті й поставити її наверх. Загалом зберігається повна історія всіх правок.

Водночас кожен користувач може створити сторінку про себе, як про користувача, яку ніхто не має права правити.

Вікіпедію роблять волонтери,  які мають вільний час та бажання. Взагалі редагування – це заняття для людей середнього класу. Кажуть, що Вікіпедію мають писати фахівці. Насправді вона є не науковою енциклопедією, а народною. Вона пишеться простими словами для простих людей. Люди часто пишуть статті про те, у чому самі хочуть розібратися.

Чи ведуться на сторінках енциклопедії гібридні інформаційні війни? Як спільнота редакторів їм протистоїть?

У Вікіпедії щохвилини ведуться війни. Це арена інформаційного бою. Загалом вона має величезний вплив на світ, на суспільну свідомість.

Наведу показовий приклад. Ми знаємо про важливу частину української історичної пам’яті – бій під Крутами. У радянські часи ця тема була табуйована. У часи незалежності почали говорити про начебто даремну загибель трьохсот гімназистів і студентів, побиття немовлят, що даремно Михайло Грушевський із Володимиром Винниченком послали їх на фронт. Зараз ми переконані, що бій під Крутами –  це не поразка, а перемога, що жертви були недаремними.

А все почалося з того, що у 2011 році зустрів історика, професора Володимира Улянича, який досліджував й описав у журналі “Воєнна історія” ці події. Я переніс інформацію до Вікіпедії. Наступного року була річниця Крут. Журналісти зайшли на українську енциклопедію та рознесли суспільству інформацію про цю подію, як перемогу.

Отож Вікіпедія – це серйозний інструмент впливу на суспільну свідомість. Це починають розуміти компанії, які, часто невміло, намагаються використовувати її в маркетингових цілях.

Додам, Вікіпедію не можна було б створити за гроші. Потужна держава – Радянський Союз – спромоглася створити Велику радянську енциклопедію. Це 50 томів, де міститься сто тисяч статей. В українській Вікіпедії вже понад мільйон статей. Велика радянська енциклопедія займає на полиці приблизно три метри. Якщо в тому самому форматі надрукувати українську Вікіпедію, то це буде 15 метрів (без зображень).

Є люди, які за гроші пишуть замовні статті у Вікіпедії про політиків чи компанії. Як із цим борються редактори?

Із замовними статтями ніхто не бореться, якщо редактор зробив відповідну позначку. Це можна робити різними способами. Можна створити собі окремий обліковий запис, де вказується: “Все, що я роблю із цього облікового запису, – за гроші”. Інший спосіб – на сторінці обговорення статті можна зазначити, що вона створена за плату. Третій спосіб такий: коли ви робите конкретне редагування, наприклад, хочете когось відбілити, то в коментарях вказуєте “ця правка зроблена за гроші”.

Які основні правила Вікіпедії варто знати користувачам та майбутнім редакторам?

Одне з основоположних правил Вікіпедії – нейтральна точка зору. Якщо є різні погляди на ту чи іншу ситуацію, то їх треба подавати паралельно.

Ще одне важливе правило: інформація має допускати верифікованість (перевірність), тобто потрібно подавати джерела, бажано біля кожного абзацу. Будь-яке твердження, яке не містить посилання на джерело, може будь-ким видалене і йому за це “нічого не буде”. Якщо ж людина видаляє твердження із джерелом, то це вже вандалізм і за це можуть покарати.

Третє правило –  це авторське право. Якщо ви зацікавлені в тому, щоб інформація з вашого сайту вільно поширювалася, то, як варіант, треба в його колонтитулі зробити такий самий запис, який нині є на сайтах президента чи уряду – “Матеріали поширюються на умовах Creative Common із зазначенням авторства”.

Також не варто забувати про енциклопедичний стиль, тексти мають бути лаконічними та написаними простою мовою. Писати про все, що є енциклопедично значимим. Хоча мені більше подобається слово “помітним”.

Тобто писати можна про все, що є помітним, і ця помітність не тимчасова.  Наприклад, є багато статей про котів американських президентів – новий очільник США в’їжджає в Білий дім зі своїм. Про всіх цих тваринок є статті у Вікіпедії. А от про конкретних українських котів статей не було. Я виправив ситуацію – написав статтю про кота блогерки та синоптикині Наталки Діденко – Апельмона.

Загалом працівники ЗМІ не достатньо використовують Вікіпедію для промоції себе та своїх видань. Журналісти знаходять якісь факти, які публікують у своєму виданні. Цю інформацію можна додати до відповідної статті у Вікіпедії із посиланням на публікацію, що дасть постійний притік читачів.

Журналіст увесь день писав інтерв’ю, то невже складно витратити ще десять хвилин та додати декілька фактів із нього до Вікіпедії? За прогнозами футуристів, вона буде ще 500 років. Якщо про людину є стаття в онлайновій енциклопедії, то це міцніше, ніж пам’ятник із граніту.

Нещодавно з’явилася інформація про ймовірний ребрендинг Фонду “Вікімедіа” та його регіональних відділень. Розкажіть про це детальніше.

Це дуже суперечлива річ, яка не була узгоджена зі спільнотою. Рада довірених фонду ухвалила рішення щодо ребредингу, бо слово “Вікімедіа” не впізнається. Мовляв, люди на Вікімедію грошей не дають, а на Вікіпедію – так.

Фонд “Вікімедіа” збирає близько 130 мільйонів доларів на рік за два-три тижні. Ці гроші йдуть на утримання центрального офісу,  технічну команду, що розвиває програмне забезпечення MediaWiki, на розвиток спільноти шляхом організації вишколів, конференцій, експедицій, конкурсів. Наразі немає остаточного рішення щодо ребредингу. Я вважаю, що це зайві рухи. Наразі немає єдності в спільноті.

Що таке український інтерес?

Це консолідований інтерес усіх українців, який має виражати еліта. Інтерес у тому, щоби він був саме українським. Потрібно, щоб наш народ розвивався, множився та закріплювався на своїй території. Важливо, щоби українська мова міцніла та поширилася на всю територію країни. А ще інтерес полягає в тому, щоб українці були здоровими та жили довго й щасливо.

Текст і фото опубліковані на умовах ліцензії Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 міжнародна.

Наталія Антонюк
Інф.: uain.press

Коментарі