Григорій Омельченко, Герой України: Володимире, ти говорив, щоб до тебе зверталися по імені, що я і роблю
Це третій за рік мій відкритий лист до тебе (два попередні дивися в "Україні молодій" за 22 і 28 травня 2019 року):
Дожилися... На 29-му році незалежності Конституційний Суд слухає справу про конституційність Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" за поданням "рабів, підніжок, грязі Москви" та іншого "сміття" — недобитків Партії регіонів і «обрізаних» есдеків, які сьогодні складають основу московської п’ятої колони в Україні — кремлівського окупаційного блоку «ОПЗЖ» на чолі з агентами політичного впливу Путіна та колишніми агентами КДБ СРСР.
 
«Наші вороженьки» вважають, що зазначений закон дискримінує їхню російську нацменшину в Україні за мовною ознакою.
 
Одночасно в Російській імперії її цар Володимир Нездихаючий (кум Медведчука) на сфабрикованому референдумі обнулив свій президентський строк і закріпив у ст. 68 Конституції, що «державною мовою РФ на всій її території є російська мова як мова державоутворюючого народу...».
 
В Конституції кривавого кремлівського карлика також записали, що «РФ є правонаступницею СРСР на всій території, а також правонаступницею (правопродовжувачем) СРСР стосовно членства в міжнародних організаціях, їх органах...» (ст. 67-1).
 
У 20-х роках минулого століття мій земляк, український державний, військовий і політичний діяч Симон Петлюра застерігав нас, українців: «Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди».
 
Тоді і воші, і гниди були одного кольору — червоного. Зараз московські воші мають три кольори, а українські гниди — поЗЕленіли.
 
Як писав Тарас Шевченко: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». А ми все терпимо цю промосковську нечисть, бо толерантні і терплячі аж до блювоти...
 
Не хохлам, малоросам, рабам, підніжкам, грязі Москви та іншому сміттю (горбатого могила виправить), а УКРАЇНЦЯМ раджу подивитися і послухати (і не раз!) звернення українського письменника Євгена Дударя: "Українці, мої українці!" (відео).

«Какая разница, на каком языке говорить...»

Володимире, після інавгураційної промови кострубатою українською мовою, першу свою публічну промову на форумі Інтернет-діячів, який відбувся в Києві 23 травня 2019 року, ти виголосив повністю російською — мовою агресора-окупанта. Як на мене, це ганьба тобі й образа Української нації! Твоя промова має декілька аспектів.
 
Юридичний аспект. Згідно з Конституцією і Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», президент України зобов’язаний володіти державною (українською мовою) і говорити нею у публічному просторі, державному, комунальному та громадському секторах, у сфері обслуговування.
 
Володимире, ти не володієш вільно українською мовою, тому і не говориш нею! Ти не можеш бути президентом України! Згідно з вимогою Конституції, президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ч. 2 ст.103).
 
При складанні присяги ти зобо­в’язувався додержуватися Конституції і законів України. Ти порушив присягу! Вступивши на пост президента України і ставши гарантом додержання Конституції, ти з перших днів свого правління розтоптав Основний закон України.
 
Під час війни за порушення присяги  розстрілювали! Твій дід і мій батько — фронтовики Другої світової війни — це добре знали, Володимире. Вони не зрадили присязі...

Морально-етичний аспект. Під час своєї промови російською мовою ти послуговувався звичним «кварталівським» похабним тоном, багато рухався, кривлявся, цинічно жартував, був у своєму сценічному образі — коміка, клоуна, паяца, блаЗЕня (вибір сценічного образу — за тобою). Не вистачало лише рояля і твоєї гри на ньому зі спущеними штанями.
 
Міністр інфраструктури Володимир Омелян влучно зауважив, що «чиновнику, а тим більше президенту України, не пристало говорити по-кацапському».
 
Національно-політичний аспект. Видатний український педагог Василь Сухомлинський правильно зазначив: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю своєї матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить рідної мови, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду і племені».
 
Всесвітньо відома українська поетеса і письменниця Ліна Костенко зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нац­меншина, кожне мурло тебе може образити. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас — це фактор відчуження.    Повний текст

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, кавалер ордена ООН «Діяння на благо народів»,
вищої відзнаки Канадського королівського легіону ім. Пилипа Коновала
— Хрест «Вікторія», генерал-лейтенант, почесний голова
Спілки офіцерів України

Інф.: umoloda.kyiv.ua

Коментарі