Як подолати національний розбрат
За умови колосальної різниці фінансово-матеріальних статків верхів і низів?
У розмові з Людмилою Немирею (UkrLife TV) головний редактор газети "День" ЛАРИСА ІВШИНА, зокрема, переповіла такий епізод. Кілька літ тому під час зустрічі членів ініціативної групи "Перше грудня" з Президентом України Петро Порошенко закликав до національної єдності. І попросив діячів культури всіляко сприяти цьому.

У відповідь літературознавець і громадський діяч ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО зауважив, що долати розбрат дуже важко - на тлі колосальної різниці у матеріальному стані верхів і решти народу. Реакція ПОРОШЕНКА була, у переказі, надемоційною: мовляв, сказане Панченком є проявом московської пропаганди.

Ото ж бо й воно: не смій говорити про вітчизняних злодюг, бо тебе кваліліфікують як "голос Кремля". Не смій запитувати і сьогодні, чому наші багатії не поспішають укласти щось із "навареного" у подолання страшної кризи, пов"язаної з короновірусом (чи, може, хтось уже вклав півтори гривні; коли знаєте - поділіться). Не смій запитувати про зарплату Коболєва, не кажучи вже про походження палаців чиновників під Києвом... І т.д. Не смій, бо опинишся в стані "ворогів України".

Кілька років тому польський режисер КШИШТОФ ЗАНУССІ розповів мені таке. 2007 року він почав роботу над фільмом "СЕРЦЕ НА ДОЛОНІ". Головний персонаж - багатій, такий собі польський олігарх. Запросив на цю роль одного польського актора, потому другого... Вони відмовились - бо не знали, як грати польського супербагатія, вони таких в житті не бачили. І тоді Зануссі зателефонував БОГДАНОВІ СТУПЦІ. "Ти знаєш когось з українських олігархів?- запитав режисер.- Знаю, звичайно,- відповів Ступка,- я ж міністром був.- А зіграти такого зможеш?- Та без проблем!"

І зіграв. Цікава ситуація - польський актор не знає отаких злодіїв-скоробагатьків, а український (і не тільки Ступка, звичайно) знає. Бо їх у нас таки чимало . І це одна з причин того, що поляки значно сконсолідованіша нація. Не єдина, звичайно, але ж... Але ж як мені консолідуватися із злочинцями, або й тими можновладцями, які й нині бояться чіпати тих, кого "чіпати не можна" (хоча б із побоювань за власне життя).

Минулої осені ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО помер. А питання його, а сумнів його залишився... Відтак і душа Володимира - боюсь, що так, - не заспокоїлась. То чи варто заспокоюватись нам?

Сергій Тримбач
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі