Олег Чорногуз: ВІДПОВІДЬ УКРАЇНОФОБАМ
Московські пропагандони типу Скабєєвої і Євгенія Попова та подібних їм дрібнішим пропагандонам - Соловйову, Д.Куликову, Д. Кисельову та Петру Толстих, не кліпаючи очима, брешуть на всю планету про свою, а насправді вкрадену в України історію (назву нашої древньої держави украли у 1723 році) та про загарбані і підкоренні чужі землі, які тепер безсоромно називають «ісконно московскімі». І це висловлюється у присутності  наших «достойників» - політологів з України, що виступають на кремлівських каналах як опоненти  московським пропагандонам. Але наші «захисники і політадвокати», настільки нікчемні і бліді на тлі цинічних і нахабних кремлівськиї пропагандонів і мало освічені (особливо у «жанрі» рідної Української історії), що слухаючи їх, червонієш і наливаєшся кров'ю протесту настільки, що  хочеться  кинути каменем у голубий екран, а нашим дилетантам крикнути: «Якщо у вас такий нікчемний багаж знань за плечима і в черепній коробці, то краще сидіть в Україні, щось читайте, чомусь навчайтесь і вже тоді виступайте, а не летіть до Москви за тими срібняками, щоб там  виступати  не рівні напівграмотного Ганопольського, який ще й на наші телеекрани приніс «культуру» Москви, озброївшись словами «гавно», «жопа», «повна жопа», а далі й гидко цитувати цю московську «бредятину», яку Матвій Ганопольский приніс з московської землі на нашу.

                                                                                      Автор вірша

   "Никогда мы не будем братьями,
    Ни по родине, ни по матери...”
    (рядки  з гімну "Вільних народів” Насті Дмитрук)

    Не дурак народ, а ти тупая бл@дь.
    (А це "культурний” рядок із "інтелігентної” відповіді московіта Насті Дмитрук)             

   "Как украинцам бесполезно доказывать, что все мы родом и духом из Киева, так и русские представить себе не хотят, что по Днепру народ — иной, и много обид и раздоров посеяно именно большевиками: как всюду и везде, эти убийцы только растравляли и терзали раны, а когда уйдут, оставят нас в гниющем состоянии. Очень трудно будет свести разговор к благоразумию. Но сколько есть у меня голоса и веса — я положу на это. Во всяком случае, знаю и твердо объявлю когда-то: возникни, не дай Бог, русско-украинская война — сам не пойду на нее и сыновей своих не пущу».

                                        Александр Солженіцин,
                                        лаурет Нобелівської премії



Ми братами ніколи не будемо
Як ти тут не крути, не верти.
Ми загарбницьких війн не забудемо,
І назавжди ми спалим мости.

Ти й тепер опустився до ницості,
Із гадючих роздвоєних слів.
І в імперській гидотній «великості»
Виливаєш махровий свій гнів.

І ножа притаївши за спиною,
Ти гасав по планеті, мов звір.
Ти не знав, народившись дитиною,
Що таке між народами мир.

Ти з колиски ставав завойовником,
І цинізму навчився в нікчем.
Чи солдатом, майором, полковником -
Світ  крушив округ себе мечем.

Витирав прапори ти обчасами
Ще й брудними, як смерть, чобітьми.
Все зривав ти, що звалось "нє нашімі”
І топтав, як  дикун із пітьми.

Все життя тільки крав й завойовував,
Після цього вважав все своїм,
Починаючи з слів, бо і з мовою
Все заносив, як злодій, в свій дім.

Ти украв навіть нашу історію -
Наша Русь - наша гордість свята!
Ти холоп і обрав сам Московію,
Бо Москва - це не Русь, а Орда.

Ти й від нас нахапався до ситості,
Все, що краще, для себе відтяв.
І у дикій своїй ненаситності
Навіть назву у нас відібрав.

Ти в голландців украв свого «бісика»,
А в австрійців - величний "свій” гімн.
І набрався всесвітнього місива,
Й у французів - і пап, і супів.

Крадеш знову і брешеш ти ближньому,
Честі й совісті в тебе чортма,
Бо ти мрієш підступно й по-хижому,
Щось украсти чи взять задарма.

Працювали на тебе підкорені,
Ті, яких придушив ти мечем,
І вважали і мріяли - скоро ми
Звільнимось з-під ярма у нікчем.

Не пішли,  не втекли поневолені,
Ти у тюрми й Сибір їх загнав
І тому всі нещасні й знедолені,
І весь світ тебе Злом називав.

Ти й сьогодні так підло й негадано
Захопив  знову сонячний Крим,
Закарбуй же на лобі ти, гадино,
Що колись ти подавишся й ним.

І повстануть народи пригноблені
Люд оновлений, знай, оживе.
І він прийде забрати зароблене,
І розбити свічадо криве.

Рознесе всю московську мозаїку,
Той накрадений несмак і стрій?
І залишишся ти з балалайкою,
Та і цей інструмент - теж не твій...

Ми ж навчали тебе мови-грамоти,
Святе слово несли у церкви,
Щоб не ми, то ти досі безпам’ятний,
Самоїдом би жив близь Москви.

Ти ж, невдячний, не вчив, а визискував
І добро, і майно, що в  Кремлі...
Катував нас жорстоко й винищував,
Як ніхто на цій божій землі.

Прийде час, і  ти, кате,  покаєшся,
Бо гріхи тобі годі спалить.
І грабунком народів подавишся -
Меч давно над тобою висить!
                                         
     ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ, письменник

Коментарі