Феномен "Слуги народу". Чому народ кинув своїх політиків
Героям невигаданого роману присвячується...
Сьогодні, проганяючи смуток, перегортав у дорозі сатиричний роман Ільфа і Петрова. І, буквально, настромився на рядки, які є ключовими для нашого сьогодення. Ось цитата:
- Остап Ибрагимович, когда же мы будем делить деньги?
- Никогда, мои бедные друзья. Деньги будут положены на счет нашей будущей конторы... («Золотой теленок»).


Далі на мене накотилася така хвиля різних думок і почуттів, що не знаю навіть, із чого почати. Почну з того, що на поверхні.

А на поверхні той факт, що УСІ інформаційні канали нещадно «мочать» команду ЗЕ, яка неочікувано і тріумфально перемогла на виборах. Аналізують ситуацію, потішаються над віковим і професійним складом майбутніх депутатів, їх рівнем освіти і політичного досвіду.

Але за всім цим «аналізом»- проглядається чи то погано прихована злість, чи то прикрість, чи відверта заздрість. А ще, нерозуміння - що ж трапилось із народом?! Чому народ «кинув» їх, таких розумних і незамінних, промінявши на якихось безродних фотографів і шоу-менів?

Відповідь проста. І цю відповідь ніхто з політиків ніколи не скаже вголос.
Та тому, панове політики, вас «кинули», що ви сотні разів «кидали» свій народ, «розводячи» його на красиві обіцянки і патріотичні гасла. Ви всі - і праві і ліві - девальвувалися, як наша рідна гривня, яку ви обвалили своїми спільними зусиллями, своїми офшорами, своєю корупцією і тіньовими надприбутками. Ви, в своїй більшості, були і залишаєтеся паразитами ( і це не метафора!) своєї держави - гнидами, вошами і блохами, які нещадно п»ють кров зі своєї Батьківщини.

А як ви ви думали?, - приватизуєте всю пресу, купите телеканали, наймете кращих журналістів і довічно годуватимете народ локшиною на вухах. Так, можливо, цей народ і не дуже розуміє, чого він насправді хоче. Але він зрозумів, чого і кого він не хоче. А не хоче він бачити усіх вас - брехунів і злодіїв, фальшивих пророків і неправдивих суддів!

Те, що народ зробив свій вибір, ніхто з вас так і не зрозумів, бо ніхто так і не покаявся, не вибачився за жоден із своїх гріхів, знову ж таки, прикрившись високими виправданнями і логічними аргументами на свій захист. Але, як кажуть у народі, шило в мішку не заховаєш...

Інший факт, який ще активніше ставить наших політиків на вуха: виявляється команда «Великого Комбінатора ЗЕ» настільки стрімко і бездоганно провернула свою операцію по захопленню влади, що, схоже, у новій ВР вона матиме монокоаліцію - і не потребуватиме послуг своїх «компаньонів», чи то пак колег з інших політичних партій.

А це підтверджує те, що нагальне питання Паніковського, Балаганова і Козлєвича - «а когда же мы будем делить наши деньги?!» - (можна читати - бюджет, країну) - повисає в повітрі. Бо Великий Бєндер нікому і нічого не винен, бо, відповідно, нікому й нічого не обіцяв. Відтак,можна сподіватися - «Деньги будут положены на счет нашей будущей конторы» (цитата)!

Невже, - так і хочеться скрикнути, тамуючи подих. Невже, чергового грандіозного дерибану таки не буде?!

Але із цим фактом не зможуть ніяк примиритися ті, хто розраховує на ласий шматок від пирога. І замість того, аби змінити тон своїх дискусій на більш стриманий і розумний, вони продовжують махати кулаками, даремно витрачаючи життєву енергію...

Не зловтішаюсь і не радію. Просто хочу зрозуміти, який знак сьогодні подає нам Небо? І згадується біблейська притча про Моїсея, який вивівши свій народ з Єгипетського рабства, вирушив на гору Синай, щоб отримати від Бога Скрижалі Заповіту. А в його відсутність народ попросив Аарона відлити Золотого тільця і став поклонятися йому. Повернувшись, Моїсей наказав жорстоко розправитися з шанувальниками Золотого тільця - і був безперечно правий. Бо, як відомо, не можна одночасно служити і Богові і Мамоні.

Навіть не намагаюся гадати, хто в нас сьогодні є Моїсеєм, а хто Аароном - і чим закінчиться наша подорож по пустелі у пошуках своєї Обіцяної землі. Але знаю одне: якщо ми не віднайдемо своїх Скрижалів Закону, то так і залишимось країною, де сотні і тисячі махінаторів та авантюристів і далі успішно та безкарно полюватимуть за своїм золотим телям...

І закінчу все ще однією геніальною і пророчою фразою із цього ж роману: «Когда я вижу эту новую жизнь, эти сдвиги, мне не хочется улыбаться, мне хочется молиться!»

Анатолій Матвійчук, Народний артист України
Інф.: glavcom.ua

Коментарі