Олег Чорногуз: "Завтра" може й не настати
ЙДЕ ВІЙНА…
Експерти розвідувального управління Канади CSIS (Канадська розвідувально-безпекова служба) прийшли до висновку, що Росія готується до нової війни /З Інтернету/
Росія готується до великої війни з Україною /Польське видання Gazeta Wyborcza/.
За даними ЗМІ, до кордону з Україною Росія нещодавно підтягнула ракети класу "Іскандер", які здатні вражати цілі на відстані до 500 кілометрів. Крім рубежів поблизу Харкова та Донбасу РФ збільшила присутність своїх військ і біля кордонів із Білоруссю, звідки ближче до Києва /З Інтернету/  Від Сімферополя до Львова- єдиний простір Російської Федерації. Збудуємо Північний потік «Норд-2» і Україну грохнемо /Із заяви на телепередачах Попова-Скабеєвої та інших кремлівських каналах/
МЗС Естонії нагадало про масштабну загрозу Україні через Крим /З Інтернету від 16.03.2019 року/.
"Ми повинні усвідомити, що живемо в одному домі, який ще тримається на чистому і прозоро-блакитному повітрі, що враз може стати криваво-чорним. Щоб се зрозуміти, ми сьогодні повинні стати перш за все патріотами не тільки своєї Вітчизни, а й Землі – колиски цивілізації" /Із роману «Гроші з неба» (виданий у 2005 р.)/
 
    В Україні ось уже п’ятий рік йде війна. Жорстока, підступна,загарбницька, немилосердна. Нашим полоненим  відрубують руки, чеченці-путінці вирізають серця, московські ординці розрізають животи, як варвари ХХІ сторіччя, як  ті, що прийшли на нашу землю начебто  з епохи неандертальців, набивають животи українським патріотам піском і живими кидають у  річки окупованого Донбасу: Володимир Рибак з Горлівки,його побратим, студент 19-річний Юрій Поправко і сотні,тисячі таких мирних людей Донецького краю катовані -перекатовані московськими моторолами тільки за те, що любили свою Вітчизну, захищали її недоторканість, її волю і Незалежність. Прийшла орда. Дика московська орда – не автомийщиків, а  московської  нібито інтелігенції типу прєлєпіних,порєченкових й іншої московської аморальної   босоти,щоб залякати вільнолюбних українців і  залишити на їхніх серцях, спинах, руках дикунські ординські  -  кремлівські  автографи на тілах полонених українців. У московських  підвалах і тюрмах панує дике середньовіччя. Тут ХХІ віком, цивілізацією  і не пахне. Це люди з іншого світу, звірячого світу,жорстокого світу, нечуваного світу. Відрубують руки, вирізають  і відрізають десантними ножами на тілах українських воїнів  тризуби - герби правителя і хрестителя Русі-України Володимира, якому у Москві безстидно, цинічно ставлять пам’ятник!? Але без ненависного для московської  орди тризуба! Зате з хрестом, який поміняли на меч. З хрестом, якого Русь принесла до дикої Московії, що охрестилася на березі Москви-ріки, записавшись у слов’яни, аж  через 500 років. 1448 року, 15 грудня.
Бандитська Москва жила, живе, діяла  і діє за принципом «Лови злодія», будучи сама злодієм. Краде  серед білого дня український Крим, нині, позичивши в Сірка очі, вимагає під час війни з України компенсації, за руйнування його. Того Криму, коли в 1954 році валки  землячків опариша Путіна поверталися з Криму до Московії і, зустрівши на виїзді з Сімферополя   Хрущова і  за запитання « генсека»:  «Куди ж ви?», відповідали - «Нікіта, а здєся  картофєль нє родіть, капуста в»янєт, табак ми сєять нє умєєм, блохи заєдают, заві сюда хахлов. Після війни «хахли» перетворили пів острів у квітучий сад. Протягли найбільшу у світі тролейбусні лінію від того ж Сімферополя до Ялти. Кращі імена українців висікли золотими літерами на стелі перед в’їздом на півострів (тепер окупанти цю благородну пам'ять про українців зруйнували), провели воду,  виростили унікальні виноградники, котрі згодом московіти вирізали, академік від горя, від болю повісився, побачивши що його багаторічний труд пішов собаці під хвіст.

    Бандитська Москва, пограбувала Донбас: все, що було там краще, також потягла, як злодій, на свою територію. Злодії живуть за злодійськими законами. Тепер ще судяться за скіфське золото, що народилося на території України тоді, коли московська орда  тисячу років ще не планувалася навіть сатаною. Оскільки таку завойовницько-загарбницьку нечисть на землі не міг створити Всевишній.
    Нині кремлівсько-московська орда верещить на весь світ, що Україна не годує  окуповане населення Донбасу, знаючи про існування міжнародних Хартій, Конвенцій, Меморандумів , інші міжнародні зобов’язання,які в очах і ділах московіти нічого не варті. А в постулатах Женевської конвенції від 1946 року чітко написано, що за окуповані території відповідальність несе окупант!!! Натомість  Кремль замість гуманітарної, продуктової допомоги  мало не щотижня на Донбас привозить в необмеженій кількості, під білим, мов смерть, брезентом, новітню зброю, влаштовує сафарі на «братній народ»(цікаво по якій такій історичній лінії?), українців, випробовує нову військову техніку на наших зранених і скривавлених землях. Посилає бідний, згорьований, нещасний люд з окупованих  територій за ахметовськими пайками з України в Україну. Посилає за  українськими пенсіями при такому важкому економічному становищі   самої України, коли  йде війна, коли  останнім шматком ділиться український люд і з солдатом, і біженцем, і тим, хто крізь мінне поле, перебирається крізь розтяжки на мирну територію України, щоб  за пенсію придбати свічку, буханець хліба, кілограм борошна, цукру.
   Ось такі страшні картини реальності нашого життя. Йде війна. Жорстока, підступна, гібридна,цивілізованому світові незрозуміла, по-ординські хитра і брехлива. Кремль  світ ставить з голови на ноги.

 А на телеканалі Коломойського розігруються комедії у вигляді «95 кварталу». Телеканал дозволяє собі щотижня, а то й двічі на тиждень, а комедії на тлі трагедії – щодня, влаштовувати веселі вистави, які він називає англійською - шоу. У Новорічну ніч напередодні Нового 2019 року телеканал виставляє на перше посміховисько в біографії блазня-претендента на  президентську папаху ще не зареєстрованого в  чергові отамани, коміка Зеленського. Останній  безцеремонно, відсунувши на задній план чинного Президента держави, дозволяє собі привітати український народ замість традиційного, по суті узаконеного порядку в країні. Виступає, як уже доконаний Президент з Новорічним вітання. Дикість, нечуване нахабство, безцеремонність, святотатство і все коміку  проходить з рук. ЦВК навіть реєструє після цих політичних, антидержавних вибриків блазня і оголошує його кандидатом у президенти. Повішатися хочеться? А що ж буде не мислячі, убогі розумом, відсутністю інтелекту й  елементарної уяви про майбутнє країни і справді зі хворої голови оберуть президентом. Україною  ще не правили тільки блазні.
 ЦВК зареєструвало шоумена, який ненавидить  мою державу, в якій і він живе. Ненавидить  усіма фібрами своєї нікчемної, аморальної душі. Коли блазень мою державу вважає «німецькою підстилкою» і заявляє про це вголос на території іншої країни (в Юрмалі), коли висміює історію України, її древню мову, якою розмовляли на Русі так само, «як нині малороси»( цитую московського професора, історика Василя Ключевського). Але якою нині не розмовляє московський комік. Він розмовляє тією, що й нинішній агресор зі сходу і перед ханом якого він збирається стати на коліна, ще не ставши на президентські ноги. Раб! І мене і всіх нас збирається зробити рабами. Що скаже небо устами наших кращих синів і доньок, що дивляться на нас з Божих небес. З Безмежжя.

 Хтось нині комусь, зокрема, на цьому каналі 1+1 пояснить народу, що з психологічного, тактичного розрахунку блазня не садять на перед голубим екраном рідного йому і Коломойському телеканалу, щоб його, як і кожного, «дурня була очевидна». Бо одна справа виступати по написаним кимось інтермедіях, а інша - щось самому розумне сказати. Нам що, ще й після вище написано мало горя в Україні, щоб ми сьогодні займалися комедіями, сміхом, щоб потім гірко плакати.
   Дилетантська а ля Шустер у спідниці Наталя Мосійчук (хай би краще читала останні новини дня) влаштовує веселу виставу кількох отаманів, звісно, без блазня. Збирає кількох чергових претендентів,  які закохані в самі в себе коханих і претендують на  найвище крісло в державі  - президентське. Вони  до пізньої ночі, не маючи за плечима, ані найменшого досвіду, ані організаторських здібностей, (за окремими винятками) змагаються в чорноті наведених фактів, претендуючи на інтелектуальність, красномовство.
    У нашому домі вже кований чобіт ворога. Москва ніколи не залишить  нас у спокої, поки сама не розпадеться, втративши  український фундамент на якому виросла і постала у віках. Вона ніколи  мирним шляхом не піде на перемовини, поки не залишить за собою право знову панувати нами, поставити нс на коліна.
Всі вони збираються закінчити війну і дуже швидко, як наївний молодий президент Порошенко у перші два місяці свого керівництва. Треба хоч трішки знати історію. Треба пам’ятати про ментальність орди. Вона незмінна - брехлива і загарбницька. Орда на пів дорозі не зупиняється.

То може в такі важкі хвилини для України, отаманам  ударити своїм егоїстичним гонором об землю шапкою, яка ще не стала папахою, і відмовитися від виборів, від свого маленького нікчемного «я» на тлі всеукраїнського горя. Стати навколо Верховного командувача, допомогти йому і спільно здолати ворога. Не повторити столітнього розбрату між Скоропадським і Петлюрою, між ЗУНР і УНР. Кожен  із тих, що зареєструвався на найвищу папаху, вважає себе Месією, який врятує націю. А от тільки  забуває, якщо сяде за державне кермо, то через три-чотири місяці український розчарований люд вийде на Майдан і заверещить, як уже верещав - «Геть Масола – Кравчука!», «Україна без Кучми!», «Ющенко - не наш президент!» і вибере… другого януковича. Без роду і племені, але з конкретними  професійними нахилами. Сьогодні той самісінький час, що й сто чи десять років тому. Не робімо повторно таких трагічних для держави і народу помилок. Схаменімося.                          
     Отамани виступаючи по телевізору перед мільйонною аудиторію, демонструють свою політичну нікчемність, оголюючи свою стратегічну убогість, свій примітивізм, свої мрії, подаючи, за реальність, торочать про   все, окрім перспективи  життя їхньої,здається їм, рідної землі,якій бути чи не бути  після виборів.
Чи потрібні сьогодні вони,отамани?! Якщо ви патріоти, якщо ви й справді любите свою землю, як її любили напередодні і в дні Другої Світової американці, на порозі яких не стояв Третій Рейх. Вони, відмовляються від виборів, відміняють їх. Американці переобирають чинного президента в ім’я збереження держави. В ім’я того, щоб гітлерівський чобіт не ступив на американську землю. Риють канали  біля берегів Атлантичного океану, насипають вали , щоб підводні човни Адольфа Гітлера не підпливли  впритул до берегів Атлантики, щоб не  висадився десант на  вільні землі Америки.

   А що ж робимо ми?! Ми все звалюємо на одну людину - на чинного президента,не помітивши його  великих досягнень за  президентську каденцію. Отамани шпетять його і в хвіст, і в гриву, не розуміючи, що як хтось із них хай, переважно, й не бездар, коміків, зеків, прийде до влади, то  зробить у перші місяці свого правління, у перші два роки ще більше помилок, і не виключено, загубить остаточно державу, яку хоче очолити.
 А ми ж не в Америці. Не за Атлантичним чи Тихим океанами. Ми по сусідству з Московією. Нашим вічним ворогом і гнобителем. Опариш Путін уже на тільки на порозі. Він уже за порогом Вітчизни, про яку вони не думають, вписуючись фактично у 5 колону, і виступаючи проти Верховного головнокомандувача, фактично відкривають браму перед путінськими головорізами. «Завтра» може й не настати. Завтра може покритися обрій нашого неба кольором нашого чорнозему. Колодязі з водою можуть стати червоними від крові наших кращих синів і доньок. Тоді вже ніхто не врятує Україну, як і сто років тому через наш український вічний розбрат. Нашу запальну ненависть один до одного - в момент здобуття кимось крісла чи мрії про кар’єру. Європа від нас у 20-х роках, як і Америка, втомилася. Вони від нас, запальних дурнів, в яких емоції йдуть попереду тверезості, розуму, і цього разу можуть втомитися. Америка, маючи сьогодні і свої «демократичні проблеми», з непередбачуваним Трампом, може вчинити як Гаррі  Вільсон у тих же 20 роках минулого сторіччя. Новоявлені Білецький, Коханівський і їм подібні а ля петлюри вчинять переворот і відкриють золоті ворота до серця України - Києва і Вітчизна, яку вони так люблять, а насправді замість єдності і згуртованості, чинять зло, піде по чужих руках: польських, угорських, румунських. Решту забере  вічно загарбницька Московія,у яких на відміну від нас, вільнолюбних, цар завжди диво-цар. У свідомості ординця , цар - це рідніший і дорожчий свого батька. Його треба любити, більш, аніж себе. Собою жертвувати і своїм життям заради нього і його життя. Чого не скажеш про українця. Українець щоразу обирає собі  месію. А через три місяці готовий того месію змішати з лайном,якщо месія не накриє йому  стіл з трьох чи чотирьох страв. Українець готовий власноручно вчорашнього месію сьогодні повісити і почати верещати -ганьба. Згадуючи знову  попередника, якого власноручно повалив. Тепер (так йому ночами ввижається) попередник був  нібито кращим за цього. Чим далі в ліс, тим  він темніший. Як у свідомості українця, в якого просвітлення навіть нема під час війни. У нас війна йде,  -  кричать українцю у вуха, а він торочить про вибори. Сподівається на вічно очікувану золоту грамоту від царя-батюшки.
Війна іде, -  нагадують йому вдруге, втретє, в четверте, а українець своєї:
-    Це ж не в мене на городі чи за городом.
 І чим ти його переконаєш, поки те горе не торкнеться його порогу. Поки він не втратить свого найближчого, найдорожчого.
    Скільки ж ми будемо так жити. Так мислити. Коли ми станемо державниками. Люблячими синами і доньками свого народу, а не рватимемося по-рабськи на найвищі посади, не віддаючи перед собою і своєю совістю звіту, що ти з цим не впораєшся, коли більшість з вами не можуть ладу дати у своїй родині. Куди ж ти, вибачте на слові, лізеш зі своїм самописним статутом.
. Чи розуміють це мусійчучки і нею зібрана  команда претендентів на президентську папаху. Судячи з виступів, спрямування передачі, використовування надсучасних технологій і техніки типу скайпів - ні. Вони подають портрети Білецького, одного із найактивніших нині руйнівників України, який не розуміє, як і більшість у студії каналу 1+1, що держава  і її державність у небезпеці. У  роки війни, у дні війни потрібно згуртовуватися, пробачати мале перед великим на тлі кривавої, чергової московської навали, коли щодня гинуть наші найкращі сини і доньки, слід об’єднуватися. Потрібно  стати прощеними і просити прощення у себе, у свого народу. Пам’ятаючи що найголовніше сьогодні - збереження держави по імені Русь-Україна. Втративши її, як сто років тому, ми навіки втрачаємо землю. Якщо опариш Путін увійде і цього разу, як жандармський полковник у ті роки, в Київ - не стане Віче-Майданів. Почнеться розгул п’яної і матючної Московщини, що розстрілюватиме без суду і слідства вас за мову, за вишиванку, за те, що ви українець, якого називатимуть залежно від епохи, мазепинцем, махновцем, петлюрівцем, бандерівцем. ГУЛАГИ, куди нас можуть усіх відвезти, замінивши нас, як нині  кримчан, сибірським контингентом, вчорашні сибірські концтабори видадуться нам раєм. Опариш Путін цього разу навіки   поставить жирну крапку на українському питання. Воно буде знято навіки. В іншому випадку Московія розпадеться знову на улуси.
 Наші претенденти на отаманів мають пам’ятати, що коли вони очолять державу, то білецькі, коханівські, крайні радикали і державні руйнівники, а не будівничі, знову дістануть застарілі гасла і на їхні голови. Якщо путінський чобіт все раніше не витопче, і Україна в черговий раз не вмиється кров’ю, чорною кров’ю.

   Невже ми безперспективний люд, а не народ? Невже ми не бачимо нічого у перспективі? Навіть недалекій. Невже ми стратегічно так і не навчилися мислити. Невже ми вибираємо президента, як свіжака. Обираємо тільки для того, щоб завтра і його зганьбити, обплювати, зненавидіти і знову погрожувати Майданом, як нашим споконвічним Віче, яке ще тисячу років зруйнувало нас і тисячу років ми ходили в рабах, тому що брат ішов на брата. Рідний один одному у день народження на своїх іменинах виколював очі, тільки за те, що й інший його брат також захотів на трон.
 Чим нині ми відрізняємося чимось від княжої доби? Чи у нас помінялася бунтарська  ментальність? Чи у нас помінялося наше мрійництво, яке ніколи не стає реальністю. Гарною реальністю, щасливою, а не споконвічно нещасною і ми без такого стратегічно бачення помічаємо тільки лопату, сапу і добровільно, своїми руками, будуємо для себе колонію і йдемо під чужі марші і команди у споконвічне рабство.

Олег Чорногуз, письменник
для порталу "Воля народу"

Коментарі