Ми, українці, стали руйнівниками власної держави, - Олег Чорногуз б'є на сполох!
ХТО В ТУАЛЕТІ…? НЕВІСТКА
 Інтелігента, патріота, воїна Руслана Кошулинського 31 березня ми ж не виберемо, бо ми не дружні, ми не об’єднані, ми не згуртовані, ми не однодумці. Якщо ж не оберемо Петра Порошенка - втратимо Україну, віддавши  її в руки президенту ІКС. Це вже ми проходили. Рівно сто років тому. І українські землі пішли під Збруч, під Будапешт, під Бухарест, решта - під Московію.        Автор

Днями у Вінниці ми зустрічалися з громадськістю міста. Ми: це, Юрій Щербак, письменник, дипломат, доктор наук, Голова Комітету з Шевченківських премій, голова Вінницької Національної спілки письменників, відповідно - також письменник Вадим Вітковський і ваш покірний слуга. Після усіх виступів, пропозицій і вимог, я особисто зрозумів: в усьому в державі винен… чинний президент. І я після таких окремих виступів також зрозумів, що ми, українці - мало мислячий люд. Ми романтики, мрійники, винахідники, вигадники, але не… державники. Ми руйнівники. Переважно своєї держави. От і сьогодні. Сьогодні саме той рік, коли ми в черговий раз знищимо свою власну державу через свою власну дурість. Через безпідставний гонор. Через невиправдану нічим гордість:

Дурні та гордії ми люди….

Це не я сказав. Це сказав наш Пророк Тарас Шевченко. Я не пророк і не ясновидець. Я тільки пишу і стверджую - ми недивимося в корінь. У нас до фундаменту справ нема. У нас самі претензії не до себе. Виключно - до господаря дому.

Ми не хочемо думати на чому стоїть держава, на чому вона тримається. На єдності. У нас цей феномен відсутній. Ми отамани. Хіба 44 зареєстрованих і 53, що не пройшли по конкурсу – не свідчення цьому?

Судячи з наших дій, слів, усних протестів, ми навіть не знаємо, в якій державі ми живемо. Візьмемо і нинішній день, рік. Власне, чергову каденцію президента Петра Порошенка. Думаєте, ми аналізуємо, що він за цих 5 років зробив? Нічого подібного. Ми його тільки, як кожного чергового свого командувача, ганьбимо. Гадаєте, хтось із нас, із більшості, скаже, що Порошенко таки створив у темпі армію. Поповнив, отримавши державну казну з 160 тисяч гривень від Януковича до кількох мільярдів. Повернув історичну справедливість - отримав Томос. Отримав Томос  для того народу, який понад тисячу літ тому прийняв у Русі-Україні християнство. Став материнською церквою усіх православних на наших землях, а в 1686 році за Бориса Годунова і дячка Алексєєва за хабарі для Вселенського патріарха Діонісія ІV ми, русичі-українці стали молодшим братом. Бо донька по імені Москва-Гниле болото раптом стала матір’ю, яка охрестилася після мами через 500 років. У 1448 році.

Може, Вася з Борщагівки після Революції Гідності добився таки євроасоціації, за яку гинули наші найкращі сини і доньки України. І не тільки. Чи таки новообраний нами олігарх і президент  Петро Порошенко? Ми що його бідним обирали? А він нажився, зловживаючи своїм службовим становищем? Чи ми хотіли, щоб він позакривав свої фабрики і заводи, а робочий люд випустив гуляти по Чехії, Польщі, Іспанії, Італії, Португалії?... Які там ще є країни в Європі і на тому, зворотному, континенті? Канада. Америка. Тоді б ще не так лаяли. Шоколад би плавився.

Ми після Януковича - злодія і боягуза–зрадника залишилися без рідної армії. Нашу армію і нашу службу безпеки очолювали путінські представники і московські громадяни. Як століття тому Герої Крут, у 2014 році нас усіх захистили добровольці: босі і голі. З єдиним Максимом(кулеметом) часів Нестора Махна. Більшість з них полягла в нерівному бою. Схилімо голови перед ними. В іншому випадку агресор, як колись московський полковник-кат Муравйов, дійшов би уже до Києва - серця держави, і я б цих рядків тут не писав.

Президент Порошенко створив армію разом з українськими, а не московськими генералами в Україні. Над цим ніхто не задумується. Усі провини валять на президента. Але помилуйте. У нас що? Авторитарний режим. У нас що? Президентська республіка? І за все відповідає президент? Ні. У нас, шановні, парламентсько-президентська держава. І в нас не авторитарний режим, а демократичний. Кожен кричить, де може і що хоче. Так може у парламентсько-президентській республіці чи не головні державники - Прем’єр–міністр та Голова Верховної Ради. А якщо так, то чому те, що в баби Галі хвіртка на одному цвяху тримається, винен Президент і Президент її, клямку до хвіртки, досі не відремонтував? Чи до свиноферми, де болота по коліна, Президент не те, що доріжки не проклав, а навіть не купив гумових чобіт для свинарки Олі?! Може, ці питання треба адресувати завідувачу свинофермою, чи її власнику, врешті-решт – Прем’єру, а не Президенту?

А щодо законів, то до пана Парубія. Він же у нас голова парламенту? Хай не перший, але й не другий. Бо ж парламентсько-президентська республіка, а не навпаки. А решта претензій - до Володимира Гройсмана. Він же у парламентсько-президентській республіці командує кабміном. Він відповідає і за дороги і мости, а не президент. І за реформи у медицині. І в освіті, культурі,туризмі… Прем’єр, а не президент… Президент має відношення постільки, по скільки. Бо ж тоді робитиме глава уряду. Його галузеві віце-прем’єри за своїми прямими обов’язками? Не кажучи вже про армію міністрів, де відповідають кожен за свою ділянку.

У мого сусіда закреп. Хоч дружина йому готує виключно рідкі страви. Спочатку, як тільки Порошенко призначив в.о міністра охорони здоровя Уляну Супрун, він як депутат від радикальної партії Мусійчук, лаяв Уляну Супрун, тепер він через день лає президента і запевняє усіх сусідів, що це почалося у нього з того дня, як українці вибрали Порошенка. До цього на нього нападала «швидка Настя». Як ви гадаєте тоді він кого лаяв? Вгадали! Віктора Андрійовича Ющенка.

Отакі ми, українці. Ви не помічали? Гадаєте, вони як зберуться розповідають, як між собою євреї, як робити гроші? Як знайти  бізнесову нішу і стати собі заможним, як Порошенко чи Гройсман? Нічого подібного. Вони вивчають відсотки від Порошенкових депозитів і чи шоколадну фабрику у Липецьку закрили чи не закрили. А запевняють сусідів, що гірше - розширили цехи, асортимент тортів,тістечок і шоколадних плиток з іменем «Рошен». Москалі задоволені. Вже й нові цехи добудували. Їм про це розповів один український остарбайтер, що повернувся з-під Усть-Каменогорська. Фабрика Порошенка працює на всіх парах. Шоколад плавиться, як у Донбасі метал.

Одне слово, що у свекрухи на язику, те саме і в більшості українців. Хто в усьому винен? Невістка. В українця в Україні президент відповідає за все! За все без винятку: за відсутність цвяха в клямці тітки Галі, за відсутність калош на свинофермі. А те, що він відповідає за армію, захист Вітчизни, за військову доктрину, мріє про НАТО, щоб захистити країну від агресивного, ненаситного сусіда, за зовнішню політику, щоб вступити пошвидше в Євросоюз, а не ставати авансом на коліна перед світовим параноїком, відповідає за силові структури: СБУ і Генеральну прокуратуру, українець вдає, що не знає. І мовчить. В усьому винен президент і квит!   

Цікавлюсь у свого приятеля з Америки екс-президента УККА Джона Буртика, в якій країні є такий універсальний президент? Пан Іван(у США - Джон)мені відповідає, що такого явища в природі не зустрічав. Цей унікум - виключно український винахід.

Покажіть, прошу його, висловлюючись на англійський манер - на мапі. Він не знаходить такої країни. Є, щоправда, одна така унікальна... Україна називається. Але ви ж самі там живете і краще мене знаєте,хто в усьому винен. Знаю, відповідаю. Невістка.

 От, от. Так у вас і президент.

Я не захищаю президента Порошенка. Я захищаю справедливість. Я захищаю Україну. Давайте будемо об’єктивні. В усьому винен президент! Він хазяїн. Я так би не сказав. На третину  хазяїн. Бо ще є спікер і Прем’єр. Але я вже про це писав вище. А щодо унітазів і тарифів,то є ж інші великі на високих кріслах, голови: прем’єри, міністри, глави адміністрацій, народні слуги - їхній голова. Другий, голова, закони зі слугами народу кує. А перший, Прем’єр, їх виконує і Президент спокійний за свою державу. Республіка в гарних руках. Якщо ті руки гарні. Не липкі.

 А тепер, що нас чекає наше завтра? Судячи з рейтингів, якщо вони не куплені, не підтасовані, то … Ми з піною біля власних губ, вибираємо … Кого вибираємо? А ми не знаємо. Логіка. Давай того, кого ще не вибирали. Подивимося , що з того вийде: здасть він нас Москві, як 100 років тому, чи не здасть?! Виберемо, а потім побачимо. Діти ще у нас не перевелися. Та й табличку під Крутами не зняли. Буде при новому президенті кому Вітчизну захистити. Полковник московської жандармерії Муравйов хоч не воскрес, але народився опариш Путін. Муравйов йому і під обчаси в набійки до черевиків не годиться. То, може, абстрактного блазня? Сам на сміхові заробляє гроші - нас навчить. Давайте блазня. Хоч спочатку буде весело. Плакати потім будемо і часто не через сміх і вже не від сміху. Від горя.

Припустимо обрали блазня. Пораділи, посміялися. А блазень є блазень. Вибачте за звучання попередньої фрази. А він як ступа у державному будівництві. Бо ж артист. Мені скажуть: а Рейган? Так Рейган до президентства губернатором 5 років працював. Найгарячішого штату. Там весь час димить і палахкотить. А при Рейгані не диміло і не палахкотіло.

Але ми спочатку не думаємо. Ми по проводимо тільки паралельні лінії. І обираємо. Вибрали. Поплескали в долоні. Посміялися. А тут мінімум два перших роки правління повна торба…не грошей від сміху, а … помилок. І знову чухання потилиці, і знову «ганьба», і знову - «геть», і знову Майдан і знову - «Україна без блазня!». Чи цього разу Майдану не плануємо? Гасел не повторюватимемо? Тоді скажіть, а коли, в які часи, і в якому сторіччі кошовий, гетьман, президент українця задовольняв? У яких роках, в яких віках? Хто пам’ятає. Чи зафіксований такий позитивний факт в українській історії? А дудки. Навіть після смерті (не політичної - фізичної) ніхто згадати не може. Не було і крах. Всі злодюги, всі бандюги, всі тільки наживалися, нічого не створили і в українця ніколи стіл не ламався від частувань, сніданків, обідів. Пили тільки бояришник, рукавом закусювали і не кричали "ганьба"! Любили папу. Не хліб, а папу і «отєчєство». Та розширялися. Під гаслом: за кордоном наїмося. І так до однієї шостої планети. Зараз одну шосту китайці скорочують. Може, й українці розширять себе за рахунок споконвічних етнічних українських земель. Тільки з протилежного боку від…китайців. Від Донецька і Лугандону. А чому б і ні. У гімні (не плутати з невісткою - ОЧ) співається - від Сяну до Дону.

Але як на мою думку, судячи з кухонних українських політиків, в Україні, ще не народився той президент, гетьман, кошовий, щоб задовольнив українця. Україна - не Росія. Головне для українця - не думати головою. Голова - це не те, що найважливіше для мого брата по крові. Голова в українця – це частина тіла, на якій тримається шапка, але не тримається під тією шапкою пам'ять, аналіз і стратегічне мислення. Перспективи ця голова не носить і не вміщує. Вона бачить тільки хліб і сало. І ще інколи чогось гарячого до сала. І одразу не за день, не за два, а одразу усе і дуже багато. Бо президент - не президент, якщо цього не дасть і власноруч на стіл не покладе. Ніби вони, точніше ми, хочуть (звісно, перед виборами), щоб кожен із майбутніх президентів став їхнім Месією. А через три місяці вони його прозвуть Іудою, гіршим за Іскаріота (Чи як там того Іуди прізвище?).

 Отакі ми українці. З отакими думками. Власне, без думок і аналізу. З цим і йдіть на вибори. Або взагалі не йдіть, щоб потім не казати, само собі:

-  А я  ж  дурний не голосував. А з тим бюлетенем, що мені  прислали, сходив в одне місце. Куди невістка ходить…

А якщо вже пішов голосувати, то на зло. На зло кому? На зло собі! Ні на зло тому, хто вже нажився при владі. Хай інший наживеться. Я такий.

А третій - я проти всіх. І проти себе також. Але він про це не думає. На цьому мисль у нього закінчується. Тому й цікаво: чим же ми відрізняємося від державних націй. Упевнений - усім. Більших руйнівників власної держави, як ми, українці, на цій землі годі шукати. Виняток - інші світи? Я так думаю. Ми такі єдині в світі. Перебільшую?! Гіперболізую?! Звичайно. А як ще донесеш свої думки під черепну коробку українцю!

На цьому ставлю крапку. Народи світу люблять свої держави. Українець - в основному, себе, свій сад, город і  свою Марусю. І то її, може, ще й тимчасово, якщо за перелазом Галя живе. Українець не любить свій народ, свою мову, свою церкву. Ми є індивідуалісти. Ми ж не гуртуємося. Не об’єднуємося. Навіть у хвилини небезпеки. Війни. Як сьогодні. Унікальні, безстрашні, не мислячі. Такі ми є. Таке і маємо. На кого скаржитися? Куди писати. На себе і… собі.

З привітом

                  Олег Чорногуз, письменник, для порталу "Воля народу"

Року Божого 2019, першої половини березня місяця, чортового числа - 13.

PS. А взагалі, як на мій суб’єктивний погляд, сьогодні треба скасувати президентські вибори. Йде війна. Жорстока, підступна, загарбницька…На кону - не чинний президент, а Україна. Ми можемо в черговий раз втратити державність і державу. Слід ще раз оголосити воєнний стан. Під час війни Верховного головнокомандувача не міняють, як понтонний міст під час бою. Може, варто прислухатися до такої пропозиції. Гроші клонів і претендентів хай би пішли на фронт, на озброєння. Як додаток до мізерних пенсій українців. Не таких як зарплата у Кобелєва чи в московського митрополита Павла з Києво-Печерської лаври з броньованими мерседесами і з 216-тисячною зарплатою в місяць. Плюс господарство, перероблений божими корівками  нектар на мед, мармуровою підлогою, золотими пластинами, набором дорогих годинників з діамантами і секс-іграшками у вигляді величезних фалосів у двоповерховому маєтку митрополита для…худоби. Принаймні так заявляє митрополит Павел, порушуючи святу заповідь - не бреши.
                                                                                                                      ОЧ.

Коментарі