ПОПИ-АТЕЇСТИ - ВОЙОВНИЧІ… ПОПИ
"Коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!
(1-ше послання Апостола Павла до Коринтян, 14:14)
   Ніхто з нас не знає, чи є той світ і чи є на тому світі рай і пекло. Достеменно не знає ніхто.  І навіть намісник Бога на землі - священик, який так у православ’ї називається. Не знає цього ніхто і з мирян сущих. І мій читач цього не знає. Бо я і він з дитинства усе сприймаємо на віру. Від кого сприймає? Від Бога? Звісно, ні. Від того, хто каже, що він намісник Бога на землі. Але й намісник того не знає. Аби він точно знав, то він би точно наслідував Божі настанови на землі, послані небом. Відповідно,  милосердним би став. Жив і творив з Любов’ю. З Любов’ю до свого ближнього. А не з ненавистю. Бо за ненависть Бог карає. Не прийме його в рай, а помістить неодмінно у пекло, якщо вірити самому наміснику, його словам, що він укладає у свої чи не щоденні молитви. Намісник закликає прихожан каятися. Вірити в Бога. З Любов’ю вірити. І наміснику Бога на землі прихожани вірять. Так уже водиться. Вірять, бо священик посилається на святе письмо – Біблію! А вона стверджує, і священик  стверджує, що на небі є рай. І  там є пекло. Але пекло для тих, хто не ходить у церкву, не вірить у Бога, а якщо вірить, то грішить на цій землі, і порушує святі заповіді - скрижалі, що блискавкою випалив Бог на скелі і вручив їх нібито святому Мойсею, щоб він ніколи не порушував тих заповідей.

 Так вчить священик. Але часто, як і святий Мойсей, чинить неправедно. Бо ми ж знаємо (так написано в Біблії), що Мойсей спустився з гір зі скрижалями в руках. Зі скрижалями в руках від самого Господа Бога. І що ж він бачить?! Бачить, як його єдинокровні брати і сестри, вилили із дорогоцінного металу Золоте теля і почали молитися золотому ідолу, наче самому  Господу Богу. І тоді чи не вперше Мойсей забув про Божу заповідь, ніби його Сатана поплутав. Він уже керувався не Любов’ю, а ненавистю до свого народу. Він кидає об землю Божі скрижалі і тут же порушує сам святу заповідь Божу: не убий. І наказує вбити всіх  своїх братів і сестер, і дітей їхніх: народжених і не народжених. Вирізати до ноги. То й нас сьогодні закликає московський олігарх Гундяєв, що накинув на себе церковні обладунки, йти проти Бога? Проти Любові до ближнього? Як це пояснити прихожанам? Адже свята місія націй землі Мойсея була накреслена - видавити з вчорашніх рабів раба і стати вільним народом! Чому ж ми, постколоніальні люди, не наслідуємо Бога, щоб стати вільними людьми на своїй землі, розбиваємо об землю святі скрижалі і продовжуємо вірити досі сатані, що освячує війну, називає її  священною в боротьбі за православіє? Чому ж ці люди чинять неправду, порушуючи кілька Божих заповідей і так жорстоко, так немилосердно вчинили зі своїм родом і народом? Питання риторичне.

   Намісники московського патріархату

  Московський піп Кіріл назвав війну на Донбасі, як і загарбання Криму, священною війною і освятив її в ім’я цієї дикої і немилосердної війни. Війни ненависті, а не любові до братнього народу. Ось інтернетівське посилання: БРАТОВБИВЧУ ВІЙНУ НА СХОДІ УКРАЇНИ БЛАГОСЛОВИВ РОСІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХ  КИРИЛО.

  І це дало право іншим московським попам пролити кров ближнього, освятивши  смертоносні: і  ракети, і автомати, і міномети, і оголосити все в сукупності «священною війною за православ’я». Але Бог же заповідав: не убий! - повторююсь для акцентування на Божій заповіді. Бог заповідав бути милосердним, сердечно радив полюбити ближнього як самого себе. Особливо тоді, коли він тобі не заподіяв нічого злого. Як нині українці Москві!!! Як миряни київського патріархату - господарю Кремля Путіну. Чому ж він пішов на нас війною? На нас, українців, до яких записався в брати?! За якою Божою заповіддю? Чим керувався піп Кіріл, освятивши злочин і кров. Закликав іти брат на брата? І пішов брат на брата!!!

  Якщо такі попи войовничі і не вірять Богу, а тільки головному попу сусідньої, а не своєї держави, то може таких попів замінити мировими суддями. Більше порядку буде і справедливості. І головне – не проллється кров. До чого закликають нас Божі заповіді. До Любові. А раз  московські попи користуються іншими настановами - настановами старших московських попів, а не Божими заповідями, то для чого такі попи в нам в Україні.
Ніхто з нас на землі сущих не сумнівається, що Бог є. Виняток, можливо, атеїсти. Але й вони в критичні для себе хвилини на цій землі звертаються до Бога і просять його помочі. Отже, і атеїсти вірять у Бога, коли волають до нього у хвилини небезпеки: о, Боже, врятуй мене. Ніби волають до рідної матері. Бо мати - також любов! Отже, Бог таки є. Є Творець. Бо Хтось же створив усе на землі і на  небі. І тому всі ми віримо в Бога. В його праведне вчення: у добро і любов. Бо тільки добро і любов творять свято і мир на землі. Сіють вічне, як і Боже слово, добре в ім’я життя. В ім’я безсмертя! Саме заради цього всі ми готові віддати своє життя в ім’я свого безсмертя, що продовжується в наших дітях, онуках, правнуках!!! Віддати, щоб вони жили. Бо ми керуємося Любов’ю. Любов’ю до свого ближнього, бо так заповідає святе письмо. Бо так заповідає його Творець - Бог. Але тоді виникає закономірне питання: чому ж ми у своєму житті не керуємося любов’ю, а найчастіше Ненавистю? Чому ми порушуємо Божу заповідь «полюби ближнього», прислухаємося до Сатани, який закликає до ненависті: убий його?

 То чиї ми віруючі?! Віруючі Бога чи Сатани?! І хто наш батюшка: священик чи піп? Якщо священик, то сіє Любов, яку заповів усім нам Бог. Якщо тільки в рясі священика і сіє ненависть до свого ближнього, то це  піп. Піп Сатани, що сіє ненависть на землі і поміж людей. А ненависть - це не христові походи. Це не Хрестова хода із тушок і обдурених, що нібито йдучи за віру Христову, йдуть брат на брата. Це Сатана посилає своїх дітей на смерть проти таких самих дітей. Проти своїх сестер, своїх братів, своїх матерів. Донька йде на матір. Візьмемо за відправну точку до істини Київ і Москву… Московіти і русичі. Вчора, не сьогодні: ті і ті нібито називалися братами. Таки чому ж тепер брат іде на брата? Чому донька (Москва) йде на матір (Київ)?!

  У 1990 році мені доводилося читати лекції про Чорнобиль у Німецькій Федеративній республіці. Розповідати про Чорнобиль. У містечку Ліх під Франкфуртом-на-Майні  німецькі діти поставили п’єсу про цю страшну всесвітню трагедію. Фактично про рай і пекло на землі і на небі. Мене запросили на виступ до старшокласників. У школі було два старших класи. В одному навчалися католики, в іншому - протестанти. На  мою лекцію запросили тих і тих. Усі прибігли і, сівши на парті по двоє-четверо, обнялися. Католик, сміючись, обіймав протестантку. Протестант, сміючись казав:
- Я люблю католичку.
Усі жартували і всі з любов’ю, обіймаючись, жартували, ніби демонстрували гостю з України таку божественну толерантність.  Я дивився на них і констатував: вони живуть з Богом і зі священиком, а не попом. Вони й у сім’ях виховуються в любові. Так їх вчать  вдома, так їх вчать у церквах: полюбити ближнього, як самого себе,  і вони це втілюють у життя. І словесно, і в обіймах. Поміж них не було ненависті, яка панує в Північній Ірландії, де протестанти проливають кров католиків, а католики протестантів, і війна ось уже десятиліттями точиться між ірландцями (не англійцями, шотландцями, а саме ірландцями, людьми однієї крові, однієї генетичної системи, ментальності, і вони йдуть на смерть один проти одного. Вони готові вмирати за віру… А чи за віру? А чи за Бога, якщо керуються ненавистю?  

Але для чого в думках летіти в Ірландію. Давайте опустимося на свою землю, де також немає нічого святого в діях окремих, сподіваюся, московських попів на нашій споконвічній землі. У Запоріжжі старий чоловік з якихось причин вирішив покінчити з життям, яке йому дав Бог. Але, падаючи із сьомого поверху, самогубець падає на дворічну дитину і вбиває її. Чи має дитина у такому гріх? Звичайно, ні. Можливо, дитина тільки каже два перші слова за ці два роки: мамо і тату. І  та мама убита горем - смертю дитини,  біжить у церкву. Біжить у церкву вірячи в Бога, що Той  прийми її дитя в свої обійми. Безгрішне дитя, може, потрапило в  рай, а отже - у вічність. Божу вічність. І хоч там Бог забезпечить маминому синові те життя, яке дав Бог і відібрала випадковість. А що ж піп на землі? Я не пишу священик, бо він не гідний цього імені. Я пишу піп. Піп відмовляється відспівати цю безгрішну душу, що піднялася на небо!!! Це Запорізькому попу наказав Бог? Ні. Це йому сказав піп. Головний піп. Московський піп Кіріл. Не відспівувати тих, хто ходить до церкви не московської, а київської. А яка ж різниця? Там і там церква. Там і там люди. Там і там  вірять у Бога, моляться йому. То що ж це виходить! Церква вже не є церквою, коли порушує святе зі святих - полюби ближнього як самого себе. Тому Московська церква в Україні – ідеологічний відділ Кремля. Збирач грошей з українців для Москви. На ті ж, освячені московськими попами, ракети, міномети, гради, буки?!

 У кожному селі, містечку, місті України люди ходять до церкви. До Божої церкви. Вони однієї мови, однієї віри. Діти рідної землі. Подекуди навіть родичі. Вони ходять у різні церкви. Але моляться одному Богу. Тільки, може, різними мовами. Той московською, а той українською. Може, вони не знають, щоб Бог усім народам подарував їхні мови?! Бо  Слово – це ж Бог. Бог розуміє всі мови всіх народів світу, але найближчий до Бога той, хто молиться до нього рідною мовою. Бо той, хто молиться не рідною, він грішить проти Бога. Апостол Павло у своєму листі (до Коринтян, - Ред.) пише, що найближчий до Бога той, що молиться до нього рідною мовою. Бо якщо молитва на чужій мові, нехай навіть милозвучна, але молитва не доходить до розуму прихожанина, її зміст, а звідси – прихожанин не відає, до чужого закликає його священик.
  Так чому ми ледь не щодня порушуємо і цей заповіт Божий, до якого закликає  слуга Господа апостол Павло. Отже, ми не віримо апостолу, святому письму – Біблії? То ми й не віримо в Бога, а сліпо віримо в порожні для нашого вуха звуки.

  У селі Матвіївка Чигиринського району на Черкащині московський піп відмовився відспівати 37-річного воїна АТО Віталія Козачинського.
Піп (я не пишу «отець»), а пишу -  піп Ігор (хоч він і на попа зі своїм аморальним вчинком не тягне) убитій горем удові Лідії Кириченко  не дозволив навіть винести хреста з церкви. То як це назвати. Це богоугодне Богу, якого ми вважаємо і любимо?! За його милосердя, за його всепрощення?! Всевишній що: наказав цьому попу Ігорю не любити того, кому Бог подарував життя на цій землі, а Cатана московська відібрала те життя. Кому ж цей черкаський піп служить в Україні? Кремлю, Гундяєву? І чому ж він порушує Божі заповіді? Закони, записані в книзі Буття. У Святому праві і в святій Правді.
  Чому ж така ненависть до людини тобі подібної, до твого односельця? До людини, перед якою ти мав би стати на колінах і на колінах молитися. Бо він віддав учора своєї життя за тебе, за твоїх дітей, за твій дім, за твою Церкву, яка б правилася і надалі, аби не увійшов на твою землю, то й хто вбив його, хто вбиває на Сході разом з матерями дітей твоїх. Таких самих за кольором шкіри, очей.  Може, трішки інших за мовою. Так хіба це причина, щоб не допустити убиту горем дружину, матір, дитину навіть до хреста, бо покійний ходив чи не ходив до іншої церкви (бо іншої церкви в селі нема, окрім московського патріархату) на  землі, яку захищав від таких як піп Ігор - представник 5-ї колони в Україні, представник країни-агресора, який загарбує нашу територію і проливає безневинну кров, а піп служить цьому ж агресору, а не воїну-герою, який віддав життя за наш і його ж спокій? Чим керується цей черкаський піп? Якими моральними нормами? І взагалі, чи він людина?!  Я не можу собі уявити, що я не увійшов би у храм в Італії, Німеччині, Франції, Швейцарії? Щоб мене не допустили до хреста, якщо в мене з’явилася така моральна потреба? Це дикунство, що ще живе в душах, і не можу сказати, що в душах людей. Бо таку категорію до гомосапієнса, до людини важко віднести: як черкаського, так і запорізького. Відповідь одна: цей піп керується грішми. Він вимагає, фактично, від тебе, щоб ти ходив виключно в його церкву і приносив до ЙОГО казни йому свої останні статки. То хіба це людина? Це шлункоподібна істота. Хіба його дії від Бога? І хай мені хтось доведе, що це не так?

 Я можу навести чимало, на жаль, подібних, безсердечних, аморальних прикладів про таких московських попів, що правлять бал на моїй землі, на прикладі їх ставлення до покійного дворічного  хлопчика із Запоріжжя, воїна Віталія Козачинського. У часи правління двох моїх земляків – мерів  Києва Леоніда Косаківського і Олександра Омельченка, кияни за свої кошти відбудували Успенський собор, що підірвала Москва, щоб у ньому під час молитви убити якогось гітлерівця. Гауляйтера Еріка Коха. Той не приїхав молитися в той час, але собор все одно підірвали, навіть не перевіривши, чи той окупант молиться чи ні. Кияни через півсотні літ відбудували Успенський за свої кошти!  І що Москва? Москва вийшла у чорних ризах проти киян із саперними лопатками під рясами і з гаслом:  «Нє отдадім храм хахлам!». Я в той день стояв проти них із заступником директора Києво-Печерської лаври Віктором Миколайовичем Волощуком.
- Не люди - звірі,- мовив Віктор Миколайович. Плюнув і пішов геть, додавши: Ось поміж таких звірів ми працюємо. А веде їх до цього їхній вождь…за вказівкою Кремля. За своєю моральністю - цинічний тип, за характером – бандит, і цей промосковський піп-пропагандист. Це він цю ходу влаштував. Яничар, перевертень, ненависник українського православ’я і водночас - намісник Успенської Києво-Печерської лаври, ще й архієпископ. По імені Павло.
 Від себе додам - ще й герой моїх фейлетонів, який за віру і відданість московському агресору нині дослужився до митрополита.

   Але я ще скажу про міськраду. Київську. Того часу. Пам’ятаю, як приїздив головний піп Москви Кіріл у Незалежну Україну. Сьогодні знову збирається. Тоді головному попу не сподобалася, що вулиця, на якій стоять і досі церкви гетьмана Івана Мазепи, арсенал  збудований його матір’ю,  І ДЗВІНИЦЯ, ЩО ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАЙВИЩОЮ СПОРУДОЮ У СТОЛИЦІ УКРАЇНИ, збудована коштом гетьмана Мазепи. Тут же десятки  гетьманських церков, а московські попи досі оголошують йому анафему (у його ж церквах і храмах!), яка, до речі, знята ще в 1910 році. Чи не блюзнірство? Але це ще не все. Московський піп Кіріл, перейменовує пів-вулиці гетьмана Мазепи на Лаврську. Він що ще й градоначальник у Києві?!  А де ж тодішня столична влада була? У яких, цікаво, місцях?
І тепер московський головний піп збирається до Києва. Невже і цього разу хоче приїхати, щоб знову щось перейменовувати «на нашій не своїй землі»?

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу Воля народу"







Коментарі