Олег Чорногуз: Київ старший за свого "старшого московського брата" принаймні на 1500 років
Київ хрестився тоді (998 рік), коли доньки ще 300 років на світі не існувало й на географічних картах не зазначалося.
Бо якщо Київ хрестився у X сторіччі, то Москва хрестилася через 500 років після цього (1448 рік). І хочеться рабів запитати: то як же воно так вийшло у Московській історії, що донька раптом стала старшою за… матір? Чи задумувалися над цим питанням раби? І над цими датами? Суцільне мовчання. Як горизонт. Раби мовчать… Московіт і донині намагається вести за собою «молодшого брата», який насправді старший за того «старшого» на 1500, якщо не на всі 2 тисячі років.

РАБИ ІДУТЬ

 У деяких  селах і містечках України московські попи, під рясами яких офіцерські погони ФСБ, агітують довірливих мирян не переходити до материнської  української  церкви, натякаючи , що незабаром прийде в Україну Путін, а перед цим прибуде московський  головний піп Кіріл, щоб захистити українських прихожан. Якщо бути точним, то Путін і Кіріл хочуть принести в Україну черговий «русскій мір»  і це, нібито, трапиться вже в квітні місяці цього року. До такого висновку приходить  преса, посилаючись на недавні  виступи Путіна і московського попа Кіріла, коли обидва в один голос заявили про черговий, хрестовий похід в Україну, де Московія збирається найближчим часом захистити «русскій мір» уже в церквах московського патріархату.  Досвід у Гундяєва вже є. Це ж він, зі своїми московськими попами, благословляв московські ракети, танки і доблесну московську армію кадилом і миром. І,  як свідчить полковник Гіркін у своїх чисельних інтерв’ю, забезпечував доставку зброї в Україну через храми і церкви московського патріархату в Україні. Сьогодні для Москви головне - влаштувати хресні походи по містах і селах нашої держави. Про все це, чи майже все, днями говорилося в колишньому палаці з’їздів колишньої партії в Москві, де урочисто відзначалося 10-річчя помісного собору московської православної церкви на чолі з Путіним і Кірілом.     
            
 "Просто отдайте нам Украину", заявляє Путін у розмовах з усіма очільниками західних держав (див. статтю Павла Шуклінова)

                                                    Із преси

   Раби ідуть. Ідуть під хоругвами. Ідуть без голови і мислі. Йдуть, як шлунки. Йдуть не за велінням серця, не за підказкою розуму. А йдуть за брехливими настановами чужих їм попів, які раптом стали рідними. Більш рідними, ніж свій народ, Більш рідними ніж своя держава, більш рідними ніж свою  віра.  Йдуть і не думають, чому вони дурні і бідні. Бо не знають, що вони бідні, тому що дурні. Моляться чужим попам, моляться чужим Богам (ці попи у рясі нібито Господа Бога-Творця нашого, а насправді у ризі сатани, в погонах під рясою і під абревіатурою обдурювання). Це ваша церква, у якій за тією абревіатурою приховується брехня, а подається як правда. А абревіатура проста як істина: МП- це Московський патріархат. Це московська церква. Це ідеологічний обман для не мислячих. Для рабів. Навіть головний піп Московії Кіріл не приховує цього і бреше, бреше, бреше, порушуючи всі святі заповіді, і освячує, освячує і танки, і міномети, і гаубиці і ракети. І все це вбиває в порожню голову. Вбиває як цвях. Вбиває як грім! Вбиває в не мислячу голову. Вбиває рабам і запевняє їх: це свята війна. Війна за православ’я іменем Господа  Бога і його намісника на землі (бреше, бо насправді для нього господь – це його господар Путін, який наказав поміняти хрест на меч). Вбиває рабам, сліпим і убогим. Сліпим і убогим на розум людський. Забув сказати рабам, що це не із Святого письма. Це від сатани. А якщо це він знайшов десь у своїх закапелках, то нагадую йому ще одну істину: хто з мечем до нас прийде, той і від меча загине.

 Та раби не мислять. Раби покірно йдуть. У рабів Сатана відібрав розум, яким їх нагородив при народженні Господь Бог. У них уже не голови на плечах , а тільки шлунки, і в руках не хоругви  і не хрести, а мечі. Криваві мечі, і вони готові в цьому кривавому поході, окропити цю землю, як і донецьку, кров’ю людською. Пролити її. Пролити кров ближнього, забувши про Божі заповіді: Не убий! Полюби ближнього як самого себе.
 Не любить. Ненавидить. Бо Сатана відібрав і розум, і пам'ять, і логічне мислення, уклавши туди брехню і мішечок гречки. І не мислячі йдуть, самі не знають куди, і не знають за що і хто їх веде і хто їх штовхає до крові, до битви, до смерті.
 На жаль, мислячих менше. Так було завжди. Бог людям дає життя! Бог людям дає любов. Любов і  голову. Голову і розум. Сатана дає шлунок і наповнення до нього та поправки до світу. До світу, де панує і день і ніч. Сонце і темрява. Тепло і холод. Любов і ненависть. Все паралельно. Так було споконвіч. Так воно і залишиться. Боротьба двох світів. Боротьба любові і ненависті. Раби взяли на озброєння ненависть. Я не осуджую їх. Я їм співчуваю. Як співчувають хворим. Хворим на голову. Як невиліковним хворим. За невеликим винятком і сподіванням на краще.

 Раби ідуть. Раби ідуть за покликом серця, не за покликом розуму. Раби ідуть за покликом страху і шлунку. Бо голови нема. На голові шлунок. З пачкою гречки. З банкою свинячої тушонки і ненавистю в очах. Їм кажуть попи з офіцерськими погонами під рясою. Офіцерськими погонами сусідньої держави, якій вони й моляться і вірно служать, обдурюючи безголових, безмозгих, сліпих і довірливих  рабів. Рабам не потрібна держава, рабам не потрібна мова, рабам не потрібна віра. Рабам потрібна ложка. Велика ложка, що стане незабаром ложкою дьогтю. Рабам потрібен не хрест. Рабам потрібен уже меч. Меч проти свого народу, меч проти своєї держави, меч проти своєї церкви. Бо вони платять, бо вони кидають на олтар чужої держави і свою совість, і залишки свого розуму. Кидають у касу чужої церкви, чужої держави, Кидають у чужу мову, у чужих святих, які нищили їхніх дідів, їхніх прадідів, їхніх прапрадідів.
Але раби нічого не пам’ятають. Раби не хочуть пам’ятати. Їм, наче кілком у голову, порожню голову, вбивають свої ідеї. Чужі ідеї і чужі плани. Вбивають попи чужої держави. З чужими чинами, з чужими погонами і саперними лопаткам під рясою. Із чужим і ворожим своїм московським гаслом:
- Нє отдадім хахлам храм!!!
 І раби це підтримують. І раби стають грудьми, і раби готові вмерти за чужі гасла, ха чужу мову, за чужу і не узаконену у світовій ієрархії віру. Раби йдуть. Наосліп ідуть. Йдуть за тушонку. Йдуть за гречку, за  рефлекси власного шлунку. Без голови, без розуму. Без думки, без аналізу.
 Ідуть у пекло. Ідуть освячувати війну проти свого народу, проти своїх дітей, проти своїх внуків. Йдуть, бо в них попереду живіт. Попереду шлунок. Шлунок, набитий якимсь залежалим на базі  продуктом. Йдуть з ненавистю в очах, що висіяв їм московський піп. Йдуть проти свого народу, проти свого ближнього, проти свого рідного. Проти своєї мови, своєї держави, своєї узаконеної нащадками древньої Візантії віри. Йдуть проти Вселенського патріархату, молячись не законному московському патріархату, який сам себе призначив, сам себе нарік канонічним, не маючи для цього ані історичних фактів, ані історичних дат, ані належного для цього томоса (і ніколи не мав!). Але раби йдуть, обдурені Сатаною, Московським хижацько-загарбницько-брехливим  Сатаною. Йдуть у безвість. Йдуть на смерть. І, в першу чергу власну, бо Бог не прощає відступництва. Бог жорстоко карає тих, хто бреше, тих, хто топче святі канони і Божі приписи, як і заповіді святі на скрижалях історії. Історії людства на землі.

 Раби ідуть, бо раби вірять, що піп завжди правий. Що так написано в святому письмі - поміняй хрест на меч. Освяти кров’ю свого ближнього і забудь тимчасово про Божу заповідь «полюби ближнього як самого себе». Раб не любить, раб ненавидить, бо так його вмотивував піп. Московський піп. Це московський піп освятив ракети, освятив міномети, освятив «гради», освятив «буки» і все це назвав «священною війною за Московський храм». За храм, який ніколи не належав Москві, ані Московії. Як не належала Києво-Печерська лавра, свята Софія, Десятинна церква, Золотоверхий і Успенський собори. Як і наша древня історія. Як і наша мова. Як і наша віра! Бо коли московіти з’явилися на світ Божий, Московії, як і Москви, ще не існувало в природі. На тому місці лежала твань, гниле болото, куди пізніше приповзли самоїди-канібали і тільки після того, як київські князі заклали ту прокляту у віках Москву та інші майбутні міста Московії – Володимир і Ярославль, поширилося рабство. Виповзло з колонії. З колонії на митрополію. І вже після цього, після самоїдів-канібалів з’явилися на цій грішній землі московіти. Суцільний сплав татаро-монголів з угро-фіннами. Сплав войовничий, сплав загарбницький, немилосердний і заздрісний: що десь хтось краще живе. І це їх бісило. Вони від цього божеволіли і тоді і туди приносили «русскій мір», наповнюючи життя небаченою кров’ю. Кров’ю по вінця. Так знищили древній Київ, що згодом знову воскрес. Так знищили до ноги немовляти Батурин. Так нищили нас в усі віки, поки раби були сусідами і так нищитимуть й надалі, поки сатаністи не щезнуть із землі. Поки не прибере їх Бог і не відправить Сатану в тартари. Такий цей сплав. Ментальний сплав.
І ось за цим   ментальним сплавом ідуть наші раби. Йдуть за тими, хто нині вбиває їхніх синів. Йдуть за тими, хто нині освячує їхню зброю. Йдуть за тими, хто вбиває їхніх внуків. Ідуть дурні і горді, не мислячі і ненависні. Ненависні до всього свого. Затуркані, як вівці, що тягнуться бездумно за своїм бараном, котрий веде до прірви. Веде їх до гріха, до смерті, порушуючи все святе і в Москві не діюче: не вбий, не вкради, не збреши.

    А брешуть чи не на кожному кроці. Брешуть і кажуть, що так велів Бог, прикриваючи іменем Бога. Але Бог не міг так ані сказати, а ні наказувати, Бог не міг так веліти. Бо Бог знає, що мати завжди старша доньки. Адже Київ хрестився тоді (998 рік), коли доньки ще 300 років на світі не існувало й на географічних картах не зазначалося. Бо якщо Київ хрестився у 10 сторіччі, то Москва хрестилася через 500 років після цього (1448 рік). А найпершим Київським Князем-християнином був Князь Аскольд, який отримав благословення Константинополя ще у 860 році (майже за 130 років до Хрещення всієї Руси у Києві). І хочеться рабів запитати: то як же воно так вийшло у Московській історії, що донька раптом стала старшою за… матір? Чи задумувалися над цим питанням раби? І над цими датами? Суцільне мовчання. Як горизонт. Раби мовчать. Бо так  їм, рабам-шлункам, наказав ні над чим не замислюватися московський піп. І вони цей обман, всесвітній обман, сприймають за… правду. Сприймають за істину. І за цю брехню, ідеологічну брехню і підступність тепер, як і  вчора, продають свою матір, продають свого батька, продають своїх дітей і народжених внуків і не народжених і народжених правнуків. Продають свою церкву, продають свою землю, продають свій народ! І це при своїй убогій свідомості, при відсутності розуму, мислі, аналізу. Продають при своєму житті.

 І раби йдуть у безвість. Йдуть, не розуміючи, що вони зі своєї мізерної плати, зі своїх мінімальних пенсій кидають на московський олтар останні копійки, котрі виливаються в мільйони і конвертуються до Москви. Йдуть, як колись, у далекому 1686 році, йшов московський дячок Алексєєв  до Вселенського патріарха в Діонісія ІV-го, у якого купив за наказом Бориса Годунова (держава не втручається в церковні справи!!!) за 22 соболі і 110 тисяч золотих на два місяці для Москви томос. Купили на 2 місяці, щоб їхня церква стала старшою за Київську. І ставши тоді на два місяці старшим братом (бо згодом той томос у Москви відібрали, і він ніколи більше їм не належав як хабарникам і брехунам), московіт і донині намагається за собою везти «молодшого», який насправді старший за того «старшого» на 1500, якщо не на всі 2 тисячі років. І рабів досі дурять, і раби йдуть. Їх московські попи ведуть «до раю». Ведуть на словах. Насправді ведуть до пекла… Бо раби моляться чужим попам, чужою мовою, чужим святим, канонізованим убивцям, катам, бузувірам.

 Раби тримають хрести, які готові замінити їх на мечі. Замінити за велінням московського попа і Сатани. Замінити і йти в бій проти своїх ближніх, проти своїх синів, що гинуть на окупованій  території. Окуповані Сатаною. Московським сатаною, якому мало місця на одній шостій планети. Їм давай усю планету. Їм давай усю Україну. Інакше вони спопелять: і Україну, і цивілізований світ і себе, вірячи, що вони одразу потраплять до раю, і решта навіть не долетить. Так стверджує їхній вождь. Так стверджує їхній піп і раби вірять і тому і тому. Вірять, не думаючи, вірять не аналізуючи. Бо в них на плечах, повторюю, не голови, а шлунки, а в очах не любов, а ненависть. Суцільна ненависть до всього святого на цій землі. Раби ідуть і я їх не осуджую. Я тільки констатую. Рабство – це хвороба. Майже невиліковна хвороба. Рабство - це гіпноз. Рабство - мов кома. З рабства вивезти важко. Майже неможливо. Адже вони раби. Раби з рабів. З майже тисячолітніх рабів. І це в них спадкове. Це невиліковне. Не осуджуйте їх. Співчувайте їм. Їх осудить Бог. Бог, що народив їх вільними. Вільними людьми. Сатана ж їх сотворив рабами!!!

 І раби йдуть! Йдуть по планеті. Поки що! Йдуть у моєму селі. Йдуть у сусідньому районі. Йдуть у сусідній області і йдуть дорогами й полями по дорогій моєму серцю і розуму Україні. Раби йдуть і раби моляться. Моляться не матері, не рідній матері. Моляться мачусі. Жорстокій мачусі, яка їх використає як непотріб, як сміття. І, як тільки використає те сміття, ним і удобрить чужу землю: чужу для себе і для них чужу!!! І напише московський піп на їхніх могилах: раб свою справу зробив - раб може вмерти. І після цього раб вознесеться на небо. І небо не прийме раба. Бо устами апостола Павла скаже:
- Вам шлях до пекла. Ви молилися Сатані, а не Господу Богу нашому. Ви молилися не мовою свого народу, а «язиком» того, хто вбивав ваших синів, забувши Божу заповідь: Не вбий! І ви молилися мовою того, хто вбивав. А Бог подарував усім народам різні мови. Бог знає всі мови, але найближчий до Бога той, хто молиться рідною мовою. Бо молитися чужою, хай вони й пестить ваш слух мелодійністю мов гра на струнах, але та молитва не доходить до вашого розуму, до вашого серця, бо ви не розуміли тієї мови. І тоді у вас не було ані серця, ані розуму. Дорога вам до пекла, раби чужих церков і амвонів. До палаючого пекла раби викохані Сатаною і його послідовниками!».
І щезне після цих біблійних слів апостол. Щезне у хмарах і полетить до Всевишнього , сповістити , що раби дійшли. Дійшли до свого фінішу, до якого зі старту вели їх за собою московські попи. І скаже Бог, уважно вислухавши Апостола Павла:
- Туди їм і дорога… Амінь!!!

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"







Коментарі