Чи справді нема пророка у своїй Вітчизні? - Віктор Онофрійчук
СКІЛЬКИ ТРЕБА ЩЕ НАПИСАТИ?
…і  продовжу заголовок - видатному письменнику нашого часу, романісту–сатирику Олегу Чорногузу, щоб літературна посередність не помітила такої постаті в нашій літературі як наш сатиричний романіст зі світовим ім’ям. Чи справді пророка нема у своїй Вітчизні? За дослідженням   академіків Миколи Жулинського, Петра Кононенка, доктора філологічних наук, письменника, критика Юрія Цекова, незабутнього інтелектуала Ігоря Михайлина та  багатьох, багатьох інших літературознавців, критиків Олег Чорногуз - основоположник першого в українській літературі сатиричного роману. У цього письменника за творчими плечима більше десятка романів. Два роки тому побачило світ «Вибране» Олега Чорногуза у 15-ти томах. Він входить до плеяди «Золотих письменників України», як автор мільйонних накладів, книжок, перекладених на багато мов світу. Три книги, поміж них два романи, вийшли у Москві, в одному із найпрестижніших видавництв - «Советский писатель» у перекладі Ніни Дангулової, польською - у Варшавському видавництві «Чительник» у перекладі Едвара Бури, англійською - роман «Ремезове болото», «Повість моїх літ» (літературний запис Олега Чорногуза, 5 видань), оповідання «Алконавти», « Янічка», «Як я пишу», публіцистика англійською, зокрема, стаття «Дітям колонії» та багатьма, багатьма іншими європейськими мовами. В тому числі і на мові есперанто.

     У так званий міжз’їздівський період, «творчий огляд за уподобаннями «вірнопідданих» доповідав голова НСПУ Михайло Сидоржевський (на фото), ім’я Олега Чорногуза навіть не прозвучало. А за цей період, останніх чотири роки від з’їзду до з’їзду у не згаданого паном від літератури Сидоржевським автора вийшло 5 солідних книг. Це книжка войовничої публіцистики «Рабів на бал не запрошують» про Майдан, її героїв та актуальні проблеми нашого часу. До речі, редактором цього фоліанту у 500 сторінок був сам М. Сидоржевський. Книжці присуджено міжнародну літературну премію. Згодом «Відлітають хмари в сиву осінь»(2016), «Дорога до України»(2016), «Проти духовного кілерства»(2017), шосте доповнене видання «Веселих порад»(2017), чергова книжка публіцистика «Вогнеслов»(2017). До речі, і ця книжка отримала 24 листопада 2018 року чергову Міжнародну літературну премію Українського вільного університету імені Воляників- Швабінських. Це трапилося напередодні з’їзду письменників України, у конференц-залі НСПУ, де був присутній М. Сидоржевський і вітав автора з премією. І раптом така забудькуватість. З чого б це у молодого голови?

Окрім названого доробку Олег Чорногуз разом з Ганною Кисіль видає навчальний посібник, рекомендований Міністерством охорони здоров’я як навчальний посібник для студентів  вищих медичних закладів «Українська мова: культура мовлення медика». Ось Інтернетівське посилання для тих, хто хотів придбати цю книжку.  Це фоліант у понад 450 сторінок.

Рік тому (тепер можна сказати) уже  народному літературному герою «Аристократу із Вапнярки» поставлено на малій батьківщині «Аристократа» - графу Сідалковському пам’ятник при житті автора. Це чи не вперше в Україні?!  До цього ми знали два-три літературних пам’ятники – літературним героям «За двома зайцями» за повістю Нечуя-Левицького і п’єсою Михайла Старицького - Галахвастову та Проні Прокопівні(Київ). У Полтаві стоїть пам’ятник «Наталці –Полтавці» за п’єсою основоположника нашої нової літературної мови Івана Петровича Котляревського. Тарасові Бульбі (за М.Гоголем), Мавка і Лукаш (Леся Українка), Захар Беркут (Іван Франко), Івасику-Телесику. Кілька пам’ятників є в Україні літературним персонажам Тараса Григоровича Шевченка і, здається, все. Якщо я помиляюся, хай читач мене підправить, а краще -доповнить.

   Пан Сидоржевський, якщо не мав часу, сам поцікавитися, над чим тепер працює автор  бестселерів «Аристократ із Вапнярки», «Претенденти на папаху», Вавилон на Гудзоні», «Примхи долі», «Золотий скарабей», «Ремезове болото», Дари пігмеїв» та ніші романи, то дізнався, як автор цих рядків, що нині Олег Чорногуз працює над 3-томником веселих мемуаресок, що виходять у бібліотеці «Перець. Весела республіка». Днями вийде перший том «Від Крижополя до Нью-Йорка», а наступного року - другий том «Від Нью-Йорка до Крижополя». А також у видавництві «Сполом» (Львів) готується до  видання книжка споминів Олега Чорногуза. Має вийти до нового року. Про інші плани автор відповів коротко і традиційно: «Доживемо-побачимо».

  Якщо ми відкриємо в Інтернеті громадсько–політичний портал «Воля народу», то познайомимося з десятками  публіцистичних статей Олега Чорногуза на найактуальніші події в Україні. Це патріотичні есе. Це статті українця-патріота, який іде на прю з найзапеклішими нашими ворогами. Мабуть, такої гострою, іронічною, саркастичної публіцистики ми не знайдемо у жодного публіциста нашого часу. У жодного. Так, як пише Олег Чорногуз, ніхто не пише.
Видатний російський письменник Михаїл Шолохов жив у станиці Вешенській, мав статус пенсіонера, але й неабиякий авторитет. Мені скажуть: не порівнянні величини. А я скажу: хто зна. Як би й ми шанували своїх так, як це вміють росіяни, Олег Чорногуз ось уже три роки живе в селі, на рідній Вінниччині, але  він є одним із найактивніших авторитетів села, району. Вірю, й області. Свого часу, за часів  президентства Віктора Януковича, він як моральний авторитет брав на поруки підсудну Юлію Володимирівну Тимошенко. Нині він допомагає своїм односельцям. Мені випала честь з ним поїхати в Київ (до речі, за кермом сидів Олег Чорногуз), на дачу до Віктора Андрійовича Ющенка. Спочатку погомоніли про долю України, яка стоїть над прірвою, в яку хоче  зіпхнути своїми смертоносними діями вічно підступна, вічно брехлива Москва, щоб ми знову стали її рабами, в’язнями ГУЛАГів.

Потім Олег Федерович розповів про мету своєї місії - важко хворий односелець Сергій Зозуля, відмирає печінка (спадкове, перед цим померла сестра Сергія Зозулі у 21 рік). Віктор  уважно вислухав  і тут же попросив свого помічника зв’язатися з директором інституту імені Шалімова Олександром Усенком. Через 30 хвилин ми вже були в кабінеті Олександра Усенка. Він нас люб’язно прийняв. Сказав: негайно привозьте. Все зробимо, щоб хлопця поставити на ноги. Батьки з якихось причин не приїхали. Почали збирати гроші у Білорусії. Звичайно 65 тисяч євро в селі не збереш. Олег Чорногуз знову їде до Віктора Андрійовича. Цього разу втручається в справу славна і скромна Катерина Михайлівна Ющенко. Знаходять кошти. Сергій Зозуля їде в Мінськ. Там черги. Сергій опиняється в комі. Олег Чорногуз телефонує колишнім послам Білорусі: спочатку Роману Безсмертному, з яким свого часу працював у штабі В. Ющенка. Той вперто не бере трубку. Він до Ігоря Лиховія. Колишній міністр культури і екс-посол в Білорусі сердечно відгукується, але в Білорусі не діє «телефонне право» . А хлопець у комі. Він до народного депутата Миколи Катеринчука. Микола Дмитрович, як завжди, люб’язно відгукується на дзвінок Олега Чорногуза. Робить усе, аби вийти на самого  Олександра Лукашенка. Боротьба за життя Сергія Зозулі продовжується.

 Не можу не сказати і ще про один випадок. Це, певен, бачили мільйони людей в Україні. У 12- річної  Оленки зупиняється серце, кров заливає легені. Кращі лікарі Києва відкачують кров, запускають серце. Але це все тимчасово. Втручається Олег Чорногуз. Телефонує до в.о. міністра МОЗ пані Уляни Супрун. Та просить звернутися до начальника відділу, Олег Чорногуз телефонує туди. Та спочатку кидає трубку, відповідаючи: грошей нема. Олег Чорногуз набирає номер вдруге, втретє. Та відповідає, що вона зараз у відпустці, Олег Чорногуз їй каже, що він зараз на пенсії і просить не кидати трубку, бо в нього перо в руках ще не заржавіло. Та все таки кинула трубку, але через хвилин 5 перетелефонувала і запитала:
-    Як прізвище дівчинки?
-    Нагнітко Оленка.
-    Я ставлю її в список. Сто двадцять п’ять тисяч доларів держава на її лікування виділить.

І зовсім недавно: у селі трапилося жахлива ДТП . Молоді зухвальці на швидкості збивають двох дітей: хлопчик, 9 років, помирає на місці, дівчинка Вікторія Макошиба - у комі. Олег Чорногуз телефонує вінницьким лікарям, благає зробити все можливе, аби Вікторія вижила. Через чотири місяці дівчинка розплющила очі. Вікторію направляють у реабілітаційний центр Модрич під Трускавцем. Там шалені гроші за лікування. Знову до Олега Чорногуза. Він до директора Миронівського «Зернопродукту» Валерія Вікторовича Марченка, до голови цього об’єднання Володимира Володимировича Онуки. Ті, у свою чергу, до народного депутата Мельника. «Зернопродукт виділяє 48 тисяч гривень. Цього, звичайно, мало, якщо врахувати, що за добу лікування треба платити 3 тисячі гривень. Олег Чорногуз - за електрону адресу. Пише десятки листів до своїх колишніх і теперішніх друзів. На жаль, поки що відгукнувся тільки його приятель Ігор Федорович Курус. Пообіцяв перемовитися з головним лікарем, своїм добрим знайомим і земляком з реабілітаційного центру.

 Я ці приклади навів не випадково. Бо в цьому весь невтомний Чорногуз.
     Я розумію, що голові  НСПУ в першу чергу треба бачити цвіт нашої літератури. Віддавати їй шану і аванс на майбутнє, але списувати, за великим рахунком, живих класиків, активних громадських діячів, яким нині є Олег Чорногуз - великий гріх.  І, в першу чергу, цей гріх падає на голову того, хто так мріє про своє крісло, а менше про літературу. Велику літературу.
 
   Віктор Онофрійчук, багаторічний голова селищної Ради села Іванова,
   для порталу "Воля народу"

Коментарі