Олег Чорногуз, письменник-сатирик: Чи хочуть москалі війни?
Як відповідь на відомий вірш (пісню) Євгенія Євтушенка "Хотят ли русские войны?"
"...ми несемо її (владу - ОЧ.) з далекої півночі
на вістрях своїх багнетів і там, де ми
її встановлюємо, повсякчасно підтримуємо
її силою цих багнетів”.
Жандармський підполковник Муравйов
Депутат Держдуми РФ Бабурін порадив Кремлю нанести превентивний атомний удар, якщо Україна знову не приєднається «добровільно» до Росії.
З інтернету
"Как я мечтаю, чтоб русские солдаты омыли свои сапоги теплой водой Индийского океана и навсегда перешли на летнюю форму одежды...”
В.Жириновскій. «Бросок на юг»
«В течение часа будет зачищен Майдан. После того, как мы наведем порядок в Киеве, мы наведем его по всей стране», - заявив 18 лютого в ефірі телеканалу «Россия-24», відкритий агент Москви (на думку автора вірша) і за сумісництвом - народний депутат України Олег Царьов.
"Старший брат" не може ані хвилини без війни і тепер збирається атомно ударити по "молодшому брату", який по своїй дурості вступив до без’ядерного клубу, не залишивши за собою навіть тактичної зброї, щоб, як казала «Залізна леді» Маргарет Тетчер: «поки у мене є атомна зброя, я спокійна за свою країну». Ці удари із уст бабуріних, жириновських, як стратегічні ракети, летять мало не щодня з московського ефіру в Україну. Вибухають вони то над Тузлою, то над Керченською протокою, то над Генічеськом (Херсонська область), то спалахують на усіх українських маяках, загарбаних «старшим братом» в чужій країні, вибухають в ефірі над Києвом, Одесою, Харковом, Донецьком і Львовом. Може, це українці, а не рогозіни, затуліни й інші офіційні особи вчора, мало не щодня, заявляли: «Якщо Україна вступить в НАТО, ми проти неї застосуємо не тільки політичні, економічні, а й інші ефективні засоби»?
27 лютого 2014 року російський віце-адмірал Вітко зібрав у Севастополі всіх генералів і сказав: "Ми починаємо війну з Україною". Сьогодні «братня» Росія, яка, з одного боку, «освідчується в любові» до українців перед світом, а з іншого - тримає в рукаві бандитський ніж, щоб підступно вдарити ним у спину «братньому» народові. Росія мріє розв’язати з нами війну. Подібно до Адольфа Гітлер (перший випадок в історії людства, коли під час світової Олімпіади розпочалася Друга Світова війна), Путін вирішив повторити «подвиг» Адольфа і од одягти на себе гітлерівські лаври. Про кремлівські провокації в Криму, як і «ескадрон смерті» на вулицях Києва, «з лютого у Києві постійно наголошує у свої фіксаціях Інтернет. Він рясніє тими палаючими статтями й ненавистю до борців за свою незалежність і волю, яких Кремль і його агітпроп обзиває не інакше, як екстремістами, бандерівцями, печерними ультрас, фашистами тощо. Кремлівські бонзи уже мали б запам’ятати, що українці за своєю ментальністю - не завойовники, українці за своєю ментальністю – будівничі. Українці у 1922 році не обмінювали Крим на Таганрог і на інші чималі шматки землі в чорноземній зоні Курської, Воронізької та в інших областях, що межують з Росією, в обмін на чергове «вікно» до Азовського моря після пробитих (зрозуміло, багнетами) до чергового вікна «у Європу», а точніше - до Чорного моря. Не українці, а в українців згодом (після 1922 року) забрали Крим назад, забувши українцям повернути Таганрог й інші українські території разом із чималим шматком Азовського моря. Не українці «добровільно приєднали» чи «подарували» самі собі вдруге у 1954 році Крим, і за це ще раз віддали шматки своєї землі, зокрема, землі Слобожанщини, аж до Брянської області (Стародубський козачий полк Івана Скоропадського) і утворили з частини земель Харківщини Білгородську область (з більшістю етнічного українського населення), яку «добровільно приєднали» до ... Росії.
Тепер вони на порядок денний розробляють план повернення Криму в лоно Російської Федерації і виспівують при цьому стару імперську пісеньку-агітку Євгенія Євтушенка «Хотят ли русские войны?». Я не поет, але я не стримався і, як сатирик, написав відповідь путінським імпер-шовіністам.
Ось вона ця відповідь:
Чи хочуть москалі війни?
Звичайно, люди, бо вони
І дня не можуть без війни.
Найдивовижніша «страна» -
Для них війна - це «мать родна».
Народець цей від сатани,
Він дня не може без війни,
Вони неначе таргани...
Їм воювати, а чи красти -
Це все одно, що коней пасти.
Вони, мов стадні барани
Посунуть дружньо на лани
І все зметуть, до ярини...
Відомо всім, що це - орда,
Війна для них - це їх «страда».
Такі "московськії сини":
Під себе все метуть вони
Й всі сили кинуть для війни.
Москальський ген - це хан Батий:
Де кінь ступив, той клапоть мій...
Щоб вдовольнитися, вони
Підуть на скелі й валуни
Усе згребуть… Такі вони.
Для них війна – солодкий дим,
А дім чужий - це їхній дім.
Відомо всім, що і слони
Там народились, де вони,
Бо хочуть й Індію «сини»,
Та ще й Індійський океан
Загарбати - такий в них план.
Аби на гребені «волни»
Помити чоботи й «чолни»,
Штики від крові і штани…
Для них війна - це щось святе,
А мир і спокій - це не те.
Вже гори бачать і крізь сни
Готові в бій до свіжини.
В них не існує чужини…
Москаль, для всіх – чума і тля,
Де його слід - його земля.
Хоч атом кинь і зупини,
Та не зупиниш їх: вони,
Як тії сучині сини,
Ідуть вперед і напролом
Беруть чуже й кричать: «Мой дом!»
Пройдуть усе, а з-за спини -
Удар ножем - такі вони,
Оці московські пацани.
На звичай, мову наплювать
Йому б загарбать й панувать.
Стають не люди, а чини…
Усюди там, де є вони -
Там сльози, кров і без вини
Суди і розстріли, Сибір,
Концтабір, смерть, мені повір.
У тебе в хаті ці «сини».
Тепер господарі вони,
Відпочивають від війни,
А завтра знову далі, в путь -
У Грузію, в Чечню попруть.
Ані стида, ані вини,
Вони тупі, мов колуни -
Ні дня не можуть без війни.
Шматок знов в когось відколов,
Кричить: «А завтра – на хахлов!»
Підемо в Крим! Їм сняться сни,
Що вже навік в Криму вони.
В Херсоні теж (там кавуни).
Ці москалі - жахливий сон
Для них грабунок - це закон.
Згребуть під «водку» й деруни.
Ковбаси, м’ясо, колуни,
Чужі двори, чужі млини…
Як може хто цього не зна,
У них орда – уся «страна».
Заполонять, мов табуни,
Залопотять, мов кажани,
Безмежний простір ці «сини».
Кругом нагидять й наплюють -
Така в крові московська суть.
Якщо всесвітні брехуни
Вам кажуть «Мир»,то це – вони,
Уже готові до війни.
Москва - чума, земна печаль,
Це рак, це смерть - це все москаль.
А ви питали чи вони,
Оці «московськії сини»,
Прожити можуть без війни?
Я так скажу: хіба свиня
Не підриває тин щодня?
Таких свиней не знав ще світ,
А щоб не рили - в рило дріт!
Інак - гаплик, ярмо і гніт!!!
ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ
Вірш написаний 11.09.2009 року. Дивись Інтернет.
А ось по темі ще один вірш письменника-сатирика:
ЗАЛІЗНА ЛОГІКА по-москальські
У «запеклій» битві за Крим українці відвоювали «скіфське золото» в …Європі, а втратили цілий материк - український Крим. Виграш по-українські.
Автор
Сидить москаль на Кримському березі, полоще ноги в Азовському морі. Берегом йде українець. Москаль гука:
- Слиш, хахол, чєй Крим?
- Наш, - відповідає українець.
- Вот відіш, і я так кажу - Крим наш… А єжєлі Крим наш, то й Азовське море наше…
Помочився у ставок москаль,
Посковзнувся і упав у воду,
Щоб не йти додому в таку даль
Попросився до хохла в господу.
Той, як водиться у нас, його зігрів,
Сухий одяг дав і різних два чоботи,
А москаль в додаток попросив
Лапті висушить, якщо хохол не проти.
Той дозволив й грубку запалив,
І гостинно запросив до столу.
Москаль випив, салом закусив
І приліг, упавши аж додолу.
На світанку, виспавшись, москаль
Протер очі, на ногах лиш клапті
І йому подумалось, як жаль,
Що в ставку втопив свої він лапті.
Захотів москаль до берега піти:
Взять граблі і забрести у воду
І, як слід, там дно те погребти,
Щоб знайти там лапті - свою вроду.
Перед цим хазяїна гука:
- Слиш, хахол, а лапті гдє мої жє?
- Он, кацап, - стиснув той кулака. -
Сушатся, смотрі поширє й вишє.
- Раз мої! Ти сам хохол сказав,
Ето значит, братєц, й моя хата.
Я й і забув, що ти у мене вкрав
Ну, а красти - гріх, як і брехати.
І москаль ту хату прихопив
І привів туди жону і свору,
І усім поклявся, щоб він жив -
Все його, від хати до комори.
І кацап загріб ставочок і підвал,
Вигнав українця за пороги,
Як ведеться й матом обіклав,
Все забрав. Та ще й шматок дороги.
Українець бідний у суди -
Захотілось відсудить сервіза ...
Де не був, ходив туди сюди
Хоч в Гаагу, але де ж та віза?!
Все ж Європі якось доповів,
Як в свій дім кацапа він впускав,
Їсти дав і одяг просушив -
Гість прокинувся і все собі забрав.
Хай буде хоч так, де мій сервіз
З княжої доби і від Олега-князя
Ще і колісниця - мій престижний віз,
Все прибрав отой кацап-зараза.
І голландський суд постановив:
Власнику отой сервіз віддати,
А престижний віз, що віз князів,
Залишити в спокої, і хату.
Щоб таких паскудств більш не було,
Хоч умри, а не дружи з кацапом -
Засміє ж бо все твоє село
Ще й загубиш землю - станеш рабом.
От на цім й бувальщина уся
Чи вона не схожа чимсь на нині?
У нас править всяка сябасня,
І від того горе Україні!
Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"
Коментарі