Олег Чорногуз, письменник: ДО МОСКОВІЇ З...ВІТЕРЦЕМ, АБО ЛЮБОВ ПО-МОСКОВСЬКИ
Україна може повністю припинити залізничне сполучення з Росією.
(З інтерв'ю Міністра транспорту Володимира Омеляна).

Час від часу дивлюсь зарубіжні, московські (каюсь) телевистави. Хочеться дізнатися, як московський люд зомбують кремлівські тролі. Їздять туди і наші політологи. Поки що потягами. Деякі літають. Між наших політологів є розумні, є не дуже, а є продажні. Останні переважно з бородами. Косять під Троцького чи Новінського. Хочу сказати про розумних, але часто... розгублених від несподіваної появи тролів, трішки більших за печерних гномів. Здавалося б, чого боятися. Троль є троль. Та ще й всесвітньо брехливий. На всі його запитання твердо відповідай як лейтмотив перед усім цивілізованим світом - припиніть війну. Заберіть свою військову техніку і своїх солдатів-головорізів із території України. Верніть українські території мамі-Україні і все стане на місце. Чи майже все.

Такі відповіді - ахіллесова п’ята кожного троля. Троль - гном після таких тверджень-відповідей оголосить ... рекламу, щоб щось підчитати і від вас захиститися. Цього наші політологи патріотичного спрямування не застосовують. Ніби за своєю українською ментальністю на нахабство і брехню московіта відповідають так, наче хочуть їм ще й сподобатися. А здавалося - нічого простішого: Росія напала на Україну. У нас з вами йде війна. Ми захищаємо свою землю. Так як у Другу Світову, коли воювали з фашистом Гітлером. Сьогодні з фашистом Путіним. Тоді і тепер їдуть у столицю і не тільки в столицю українські гастербайтери. І тоді їхали добровільно і примусово, і тепер так їдуть. Одних гонить голод, інших - байдужість. Де б не працювати, аби працювати, треті -поповнити ряди 5-ї колони для продовження гібридної війни. Отримати громадянство, як олігарх Новінський, і стати на чолі «Русского міра» поруч з «ряженими» та несподівано політично віруючими атеїстами, такими як ю. бойко, литвин, деркач, вілкул і їм подібні шуфричі-колаборанти.

  Путін заявляє - українці і московіти - єдиний народ. Для чого це Кремлю? Щоб довести, що на території України йде не московсько-українська війна, а громадянська. Воює сам з собою Єдиний народ. Єдиний народ з єдиним. Захід зі Сходом. Війна за волю і за рабство. Демократію і тоталітаризм. Вільним європейським вибором і ординською деспотією. Донецькі колаборанти - за московське рабство, свідомі українці - за європейські цінності.

  Кремлівські трубадури на своїх політичних виставах, куди запрошують українських політологів, чи не на кожній такій телепередачі постійно заявляють, що вони так люблять українців, що готові задушити їх знову у «братніх обіймах». Але ми це вже проходили. Понад 350 років, перебуваючи у «вічній дружбі» з «імперією зла» і в тюрмах поневолених народів. Дайте хоч тепер, після розлучення, дихнути свободою. Московські тролі постійно лицемірно стверджують, що вони воюють не з українським народом, а з жидобандерівцями, але кров проливають, переважно, українську. Полонених, як правило, в полон не беруть (Іловайськ, Дебальцево). У живих на полі бою, «не відходячи від каси», вирізають серця, розпорюють животи, ніби дика орда, що заблудилася у ХХІ сторіччі, прийшовши на нашу землю з 13-го віку. Гаряче люблячих українців московітами тільки під час цієї нової московсько-української війни вже вбито понад 10 тисяч. Це, переважно, не обстріляні добровольці, діти, юнаки, юнки. Ступивши без запрошення на українську землю, «палко люблячі" московіти порозпорювали животи, позасипали туди піску (Володимир Рибак, Дмитро Чубенко та інші, які мріяли жити під мирним голубим небом і безхмарним золотим сонцем, а не під триколором-«бісиком», украденим у голландців, і з перестановкою місцями кольорових смуг (прапор раптом замайорів у чорному диму і згарищах над українським Донбасом). Тут палко люблячі московіти влаштували не тільки сафарі на «братніх» укрів, а й почали їх розстрілювати без суду і слідства у підвалах і погребах, відрубувати руки, якщо вони татуйовані Тризубом – гербом Володимира Хрестителя. А в цей час у центрі Москви люблячі «єдиний народ» московіти ставлять пам’ятник київському князю без… Тризуба. Ставлять у Москві, в якій він ніколи не був, бо її у часи хрещення Русі-України не існувало на планеті. У тих гнилих болотах ще не водилися навіть дикі племена самоїдів. То як зрозуміти таку любов до українців і її історії? Як її назвати? Любов по-московськи.

Днями український міністр інфраструктури України Володимир Омелян заявив, що він би повністю припинив залізничне сполучення з Московією. Я від себе додав би: плюс автобусне, і повітряне. Повністю ізолювався б від орди. Навіть на збиток економіці. Бо життя кожної людини вартісніше будь-якого потяга, що мчить на територію агресора - загарбника українських земель. Як у цьому випадку не згадати президента Білорусі Олександра Лукашенка. Можна по-різному ставитися до «бацьки», але я йому перший потиснув би руку і пішов з ним в окопи за одну лише його фразу:
«Їстимемо бульбу, житимемо у землянкам, якщо Москва піде на нас війною!»
Якщо надумає творити таке з нами, білорусами, як вона творить з українцями...

А московські телеканали ніби в один голос після слів нашого міністра В.Омеляна так завили, начебто той самий паровоз, що випустив із себе останню пару, уже назавжди увійшов у депо на постійну стоянку.
Звичайно, московські колаборанти, яких знайшли навіть у моїй Вінниці, також підняли ґвалт і додзвонилися до Москви. Колаборант достукався до телепередачі, а я ні. А мені так хотілося сказати нашому славному (без іронії) політологу Руслану Р…, якого ведучий Кузічев і Стриженова у два рота припирали до стінки і верещали, як ви так можете? Як ви може роз’єднати єдиний народ. Здавалося відповісти було просто: припиніть проти України війну. Заберіть з нашої території сотні своїх танків, градів, гаубиць, мінометів, свою армію, поверніть нашу вами загарбану землю і хай ходять поїзди і сюди, і туди. У чому проблема?

  Руслан Р… чи то розгубився, чи то забув про елементарне, почав говорити про щось далеке і не по суті. А Кузічев усе його припирає до стінки, Стриженова, посміхаючись, підгавкує. Чоловік зовсім розгубився під московсько-кремлівським словесним тиском. Спасибі поляку Якубу Корейбі, який прийшов на виручку нашому політологу. Він сказав: Україна не хоче бути васалом Москви. Українці не хочуть бути більше вашими рабами. Українці наситилися вашою любов’ю і вашою дружбою. Вони хочуть зберегти свою державу, свій дім і шукають щастя у Європі від двоглавого орла. Вони по горло ситі вашою азіатчиною.
   Чому ж ти цього не сказав, мій український політоложе?

  Важкою артилерією ударив, як завжди, московський демократ, очевидно, історик, Григорій Амнуель… Він Кузічеву і Стриженовій поставив питання в лоб, наче вистрілив у десятку. Він запитав: а під час Другої Світової війни потяги ходили з Москви до Берліну і з Берліну до Москви? Йде московсько-українська війна. Припиніть війну і тоді освідчуйтесь в любові до «єдиного народу», а не знищуйте його, як слов’янські князівства вільних республік під час завоювання і погрому: Пскова, Новгорода (1570 рік), що поважали Київ, зневажали Москву і не хотіли йти під її "братню руку" та ставати "єдиним народом". Кінчилося це трагедією. Особливо для чоловічого населення: одних потопили, і "кінці у воду" (вислів Івана Грозного), інших облили окропом на 40 градусному морозі, решту поетапно і пішки відправили до Москви. На перевиховання. Потяги тоді ще не ходили…

 Кузічев негайно оголосив рекламу. Крити було нічим. Потім він прийшов з якимись гербами завойованих уже наступницею Орди - Москвою окремих нинішніх областей РФ, де в ті часи ще жили слов’яни, але їх дуже швидко Московія розчинила в залишках монгольсько-татарських улусів та в угро-фінських племенах і з них незабаром вийшли кузічеви і шейніни та їм подібні калашникови.
Відчувши програш у своєму джек-поті, Кузічев накинувся на США. Показали якогось неадекватного арійця зі свастикою. От мовляв, ви, звертаючись до українського політолога, з ким дружите: з фашистами і самі фашисти. Здавалося, нашому політологу сказати:
- Але у вас самих понад 50 націоналістичних фашистських організацій, на прапорах яких та ж свастика, що й на мундирі Гітлера. У вас, як і в роки так званої Великої Вітчизняної війни, мільйони фашистів. Ви, як і Гітлер, напали на Україну без оголошення війни, анексували Крим (як Гітлер Судети, чи Австрію) без єдиного пострілу. Донбас взяли зброєю, як Гітлер Польщу. Хіба ці паралелі вам не нагадують стовідсотковий фашизм. Україна ні на кого не нападала, ні в кого нічого не загарбала. Який у нас фашизм? Чому ви своїх фашистів не показуєте, а забралися аж на американський континент, де знайшли якогось «арійця, що прибув з Тібету, і там знайшов своє «древнє коріння», і на убогій стрісі свого будинку замість флюгера почепив іржаву свастику.

Навести б Руслану Р. і приклад з добровільним батальйоном «Айдар», якого московські скінхеди купили на макуху - підійшли з жовто-блакитним прапором, як свої, і впритул розстріляли наших довірливих хлопців. Живим і пораненим порозрізали животи. На прохання покаліченого бійця-українця: дайте, будь ласка, води, мовили: «Пожалуйста. Ми не варвари» і налили води в розрізаний живіт разом з… піском.

    Хай би хоч це послухали і зомбовані в студії, які плещуть в долоні таким своїм «героям» і схвалюють їхні «подвиги» на чужій землі «єдиного народу». Та те відео показали б отому дідусеві із Вінниці і отій, що із Жмеринки чи Шепетівці, які ляпали на догоду пропаганді Кремля, а ми ж так мирно жили. Як брати. Душа в душу. Не жили, а існували, дідусю, у тюрмі народів. Головний кремлівський вертухай і сьогодні це пропонує. Розвертайте свої європейські голоблі на сто вісімдесят градусів і до Москви, а там і до Сибіру, і ми знову станемо з вами «братнім народом» і головне - єдиним. В іншому випадку війна не закінчиться. Як би її не називали: гібридна, громадянська. Але справжнє ім’я її – Московська. Загарбницька. І це підтверджують факти: анексія Криму, окупація частини Донбасу.

    А дідусь каже: не можна припиняти сполучення: ні на рейках, ні по асфальту, ні у повітрі. Звичайно, загарбникам в один із чорних днів для України (дай Боже, щоб цього вже більше ніколи не сталося) ті потяги і маршрутки повезуть в Україну ченців, скінхедів і кадирівців. І вже не з саперними лопатками, як хрестами московського патріархату, а з «калашами» та снайперськими гвинтівками, а у валізах – баулах - мінами та гранатами-сюрпризами. А вже «Буки» і «Гради» з «Піонами» та БеТееРами помчать убік Києва і Львова на товарняках. А після цього  для досі наївних і довірливих, як з Вінниці, так і з Шепетівки, на тих же «телятниках» їх для ознайомлення з однією шостою частиною планети повезуть до Сибіру. Охолоджуватися. Не завжди ж поливати окропом, як під час взяття Новгорода московітами. Часи не ті, не варварські. Цивілізовані. Не пішки ж ходити до Москви, а потягами, а вже звідти - без пересадки і на Магадан. У телятниках і на платформах. Щоб як уже їхати, так їхати. А не поетапно з України до Московії. А до Сибіру, з вітерцем. Історія ж повторюється.

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"

Коментарі